Українська мова. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації

Морфологія

Сполучник

Сполучник - це незмінна службова частина мови, яка вживається для зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення і виражає смислові зв’язки між ними: Чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє, й синє море звірюкою то стогне, то виє. (Т. Шевченко.) Сполучники не мають самостійного лексичного значення, однак у реченнях виступають важливим граматичним засобом вираження часових, умовно-наслідкових, причинно- наслідкових та інших зв’язків між предметами. Членами речення сполучники не бувають.

За синтаксичною роллю сполучники поділяються на сурядні та підрядні.

Сурядні сполучники поєднують однорідні члени речення і частини складносурядного речення. За значенням вони поділяються на:

1) єднальні (і, й, та, ні...ні, як...так і, не тільки...а (але) й);

2) протиставні (а, але, та, проте, зате, однак, так);

3) розділові (то...то, не то...не то, чи...чи, або...або, хоч...хоч).

Підрядні сполучники є засобом вираження підрядного зв’язку між простими реченнями у складнопідрядному та смислових зв’язків між ними. Підрядні сполучники поділяються на групи:

1) причинові: бо, через те що, тому що, завдяки тому що, у зв’язку з тим що, оскільки;

2) часові: ледве, тільки, щойно, як тільки, після того як;

3) мети: щоб, аби, для того щоб;

4) умовні: якби, якщо, коли б, як тільки;

5) допустові: хоч, дарма що, незважаючи на те що, хоч... але;

6) порівняльні: як, мов, наче, немов, ніби, нібито, неначебто, мовбито;

7) міри й ступеня: що аж, що й;

8) з’ясувальні: що, як, ніби.

Роль підрядних сполучників можуть відігравати самостійні слова - відносні займенники та прислівники: хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, куди, звідки, коли, як, чому.

За морфологічним складом сполучники поділяються на прості й складні.

Простими називаються сполучники, які не можна розділити на частини: а, але, і, що, як, бо.

Сполучники, утворені з двох і більше слів, називаються складними: що + б → щоб, як + би → якби, не + мов → немов, ні + би + то → нібито. Складні сполучники слід відрізняти від однозвучних сполучень прийменника й займенника: про те, за те, а також сполучників і часток: як би, що б.

Сполучники, що складаються з двох і більше слів, називаються складеними: тому що, незважаючи на те що, як тільки, в міру тою як. У складених сполучниках усі слова пишуться окремо.

За особливістю вживання сполучники розрізняють одиничні, повторювані й парні.

Повторювані сполучники складаються з двох і більше частин, що стоять при кожному однорідному членові речення або при простій частині в складному реченні: І село, і ліс, і поля - усе завмерло в очікуванні грози.

Парні сполучники - це складені сполучники, одна частина яких вживається перед першим, а друга перед другим однорідним членом чи частиною складного речення: Не тільки село, а й поля та ліси завмерли в очікуванні грози.

Схема морфологічного розбору сполучника

1. Слово, назва частини мови, роль у мовленні.

2. Належність до певного розряду:

а) за морфологічним складом: простий, складний чи складений;

б) за синтаксичною роллю: сурядний (група), підрядний (група).