Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010

ЛЕКСИКА

Антоніми

Антоніми (від грецького anti — “проти” й onyma — “ім’я”) — це слова з протилежним лексичним значенням.

Наприклад: початок - кінець, сильний - слабкий, високо - низько.

Антоніми належать до тієї самої частини мови. Найбільше антонімів серед прикметників (далекий - близький), іменників (день - ніч), дієслів (працювати - відпочивати), прислівників (багато - мал о).

Антоніми виражають не взагалі будь-які протилежні поняття, а обов’язково співвідносні, об’єднані змістом на основі їх протиставлення: легкий - важкий (вага), молодий - старий (вік), рано - пізно (час). Антоніми завжди виступають парами: темний - світлий, сідати - вставати. Багатозначне слово може входити до кількох антонімічних пар залежно від того, у якому значенні воно вжите: стара (книга) - нова; стара (людина) - молода; стара (газета) - свіжа.

Антоніми бувають різнокореневими (гарячий - холодний,радість - сум) і спільнокореневими (надія - безнадія, воля - неволя).

Окрему групу становлять слова, що виступають антонімами лише в певному контексті. Наприклад: У душі моїй місця немає туманам, у душі моїй — сонце червоне буя (В. Симоненко). Іменники туман і сонце не антонімічні в їх прямому значенні. Антонімами вони стають завдяки використанню поетом переносних значень для створення яскравого художнього образу.

Антоніми є важливим художньо-зображувальним засобом мови. Вони допомагають висловити думку точно й дохідливо, яскраво й образно. На протиставленні слів-понять побудовані численні українські приказки і прислів’я, у яких відбита народна мудрість: “ Правда та кривда — як вогонь та вода», “Порожня бочка гучить, а повна — мовчить».

Антоніми часто вживаються в поезії: Мене любов ненависті навчила (Леся Українка). Типовими для поезії є антонімічні пари: любов і ненависть, добро і зло, правда і кривда, життя і смерть, рай і пекло, рідний і чужий, ясний і темний тощо.