Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010
ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ
Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі
Правила вживання апострофа
Апостроф уживається перед я, ю, є, ї:
1) в українських словах:
а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає інших букв на позначення приголосних (крім р), які належали б до кореня: голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю, мереф’янський;
б) після р у кінці складу: довір’я, сузір’я, бур’ян;
в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах: Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський, В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв, Захар’їн, Лук’ян;
г) після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються буквами на позначення приголосних: під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися, дит’ясла, пів’яблука, але пів-Європи ( власна назва);
2) в іншомовних словах після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р у кінці складу, а також після префіксів, які закінчуються буквами на позначення приголосних: об’єкт, інтерв’ю, прем’єра, верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єкція, кон’юнктивіт, кон’юнктура.
Апостроф не вживається:
1) перед я, ю, є в українських та іншомовних словах:
а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять інші букви на позначення приголосних (крім р), які належать до кореня: мавпячий, морквяний, духмяний, цвях, тьмяний, але торф’яний, верб’я, черв’як, арф’яр;
б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р на початку складу, якщо я, ю, є позначають м’якість попередніх приголосних: бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзеляж, Гюго, манікюр, кювет, брязкіт, рюмсати, Рєпін ;
2) перед йо: Соловйов, серйозний, курйозний.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.