Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 1. Предмет і метод політології
Основні функції політології

Як і інші соціальні науки політологія покликана виконувати цілу низку функцій, які можна згрупувати в три класи: науково-теоретичні, практико-інструментальні та культурно-виховні.

Цей поділ обумовлений тим, що політична наука містить дві частини — теоретичну (загальну) і практичну (прикладну). Причому вони знаходяться між собою в нерозривній єдності. Політична теорія є практичною в тому смислі, що створюється не для того, щоб «просто зрозуміти» будь-який соціально-політичний феномен, а зрозуміти таким чином, щоб змінити його за певних умов або поставити під контроль. Політична наука своїми засобами і методами дозволяє зануритися в таємниці політики і розкрити справжню суть діяльності політичних лідерів, еліти, партій, політичної поведінці мас тощо.

Науково-теоретичні функції забезпечують вивчення теоретичних питань політики й підрозділяються на такі функції:

- методологічна, за допомогою якої обґрунтовується теоретико-методологічні принципи дослідження політичних феноменів, інститутів, процесів, а також можливість застосування конкретних методів і прийомів соціального пізнання щодо політичних об’єктів. Крім того, політологія виконує методологічну функцію не лише як внутрішню, забезпечуючи власні потреби в методологічному обґрунтуванні. Політологія надає методологію та методи дослідження політичних аспектів соціальних явищ, які є предметом інших соціальних наук, оскільки будь-яке соціальне явище тією чи іншою мірою містить політичний аспект;

- пошуково-прогностична, яка полягає в тому, що дії дослідника спрямовані на прогноз майбутніх станів досліджуваних явищ і процесів та забезпечення пошуку потрібної інформації (пошукові прогнози);

- пояснювальна, коли розкриваються шляхи і способи отримання знання, а також його структура, істинність і достовірність;

- кумулятивна, яка полягає в тому, що політична наука розширює горизонт соціального пізнання, накопичує теоретико-методологічний досвід соціального пізнання.

Науково-теоретичні функції політичної науки забезпечують збільшення політологічного знання та вирішують наукові проблеми, пов’язані з формуванням знання про політичну діяльність, описом, поясненням і розумінням процесів політичного розвитку, розробкою концептуального апарата політології, методології й методів політологічного дослідження. Тим самим виконуються суто гносеологічні завдання: формується науково-теоретичний фундамент політології, вивчаються об’єктивні умови, що забезпечують стійкість суспільства в цілому і політичної системи зокрема; здійснюється діалектичне співвідношення кількісних і якісних переходів і взаємопереходів у політичному житті; виявляються закономірності виникнення, розвитку і вдосконалення політичної системи; визначається ступінь, глибина і форма впливу політики на об’єктивний процес розвитку держави і суспільства; простежується діалектика взаємовідносин держави і громадянського суспільства; визначаються тенденції розвитку політичної культури; розробляється методологія дослідження політичних систем, партій і організацій, політичної поведінки громадян; формуються нові наукові категорії і поняття тощо.

Практико-інструментальні функції забезпечують аналіз конкретних політичних подій і надання рекомендацій для прийняття політичних рішень та підрозділяються на такі функції:

- аналітико-експертна, яка забезпечує всебічне вивчення політичних явищ, подій, ситуації, формулювання рекомендацій щодо впровадження адекватних заходів щодо їх поліпшення;

- оцінна, за допомогою якої надається характеристика поточної політичної обстановки, визначається слабкі й сильні сторони запропонованих рішень, загрози й переваги, пов’язані із розвитком даної обстановки;

- нормативно-прогностична, яка дозволяє визначати цілі діяльності й відповідно до них будувати заходи ефективної діяльності;

- консультативно-технологічна, яка конкретизує комплекс заходів щодо покращання політичної ситуації, поліпшення становища політичних акторів, забезпечує розробку конкретних засобів, прийомів і дій політичної діяльності.

Практико-інструментальні функції політичної науки забезпечують отримання практичної користі та вирішують наукові проблеми, пов’язані із перетворенням політичної дійсності, аналізом шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на політичні процеси. Тим отже, виконуються суто праксеологічні завдання, формується практико-інструментальне поле застосування політичної теорії, вивчаються: основні учасники політичних подій та їхня ієрархія; партії; юрба і політична аудиторія; регіональні (територіальні), релігійно-етнічні та соціально-економічні групи; роль учасників політичних подій у ході прийняття політичних рішень та їх реалізація; динаміка політичних процесів і систем; політична обстановка, її аналіз і врахування в політичній практиці; використання структурно-логічної моделі суспільства в аналізі конкретної політичної ситуації; рівень сили (політичної ваги) учасників політичних подій, їх інтереси, пов’язані із завоюванням і утриманням політичної влади; розстановка громадсько-політичних сил та її основні методики; нові інформаційні технології в політиці, моделювання політичних процесів, політичне прогнозування, застосування комп’ютерних технологій у політиці; вибори в органи політичної влади і технологія виборної кампанії; управління політичними подіями і вивчення політичного ризику, його оцінка, алгоритм прийняття політичного рішення; практика застосування методик політичного моніторингу, контент-аналізу тощо.

Важливою групою є культурно-виховні функції політичної науки, які забезпечують її людиноорієнтовну (антропоцентристську) сутність, оскільки вона покликана формувати політично зрілу особистість, яка здатна самостійно опановувати політичну дійсність, виробляти власне ставлення до поточної політики та адекватно оцінювати її.

Культурно-виховні функції політичної науки підрозділяються на такі функції:

- політико-світоглядна, за допомогою якої формується ставлення людини до самої себе, визначається її місце у світі політики, формуються власні інтереси, позиції в цій реальності;

- ідеологічна, яка надає ідейно-цільового забарвлення політичній діяльності людини, соціальних груп, суспільства в цілому, визначає відповідні орієнтири та ідеали;

- етико-аксеологічна, спрямована на виявлення ціннісних орієнтирів політичної діяльності людини, соціальних груп, суспільства в цілому, її моральний сенс, визначає потрібний і бажаний стан політичного розвитку;

- політико-соціалізаційна, яка дозволяє людині адаптуватися до політичних вимог суспільства, засвоїти політичні звичаї, традиції, норми та зразки політичного мислення та поведінки.