Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 1. Предмет і метод політології
Основні методи політології

Досить різноманітний методологічний і методичний арсенал сучасної політології спрямований на отримання достовірного знання, об’єктивних свідчень про політичні процеси та їх розвиток.

Деякі дослідники вважають, що не існує специфічних політологічних методів, що дослідження політичного життя характеризується деякою еклектичністю, симбіозом методики гуманітарних досліджень та техніки емпіричних досліджень. Частка правди в цьому дійсно є, але яка із суспільних наук може претендувати на наявність власних, притаманних виключно їй, методів? Вважається, що всім наукам властиві одні й ті ж науково-логічні емпірико-аналітичні критерії. Таке розуміння прийнято називати емпірико-аналітичною, або сцієнтистською (ґрунтується на уявленні про єдність наук), течію в політології.

Система методів політології обумовлена тим, що політологія належить до групи соціальних наук. Це означає, що головним завданням політології є пошук законів і принципів розвитку політичної сфери суспільства, які дозволяють перейти від загальних принципів до розуміння часткових явищ. Тут окремі факти та явища не мають наукової цінності самі по собі, а виступають лише як позбавлені конкретної специфіки приклади загальних понять, з яких і складається концепція, що надає аналітичного смислу фактам та з’єднує їх з багатьма іншими.

У світових системах освіти поширено загальний розподіл між двома типами наук про суспільство:

- гуманітарні (філологія, історія, теорія культури, філософія, етика, релігієзнавство, правознавство та ін.);

- соціальні (економіка, політологія, соціологія та ін.).

Основним завданням першої групи наук є надання індивідуалізуючого опису вихідного матеріалу — пояснення тут виступає як другорядне завдання. Для соціальних наук головне — пошук законів і принципів, які дозволяють перейти від загальних принципів до розуміння часткових явищ; у цих науках окремі факти та явища не мають наукової цінності самі по собі, а виступають лише як позбавлені конкретної специфіки приклади загальних понять, з яких і складається концепція, що надає аналітичного смислу фактам та поєднує їх з багатьма іншими.

Такий поділ цілком співвідноситься з позицією В. Віндельбанда і Г. Ріккерта, які, класифікуючи наукове знання як таке, виділяли так звані ідеографічні науки, що вивчають одиничні явища, і номотетичні, які аналізують загальні закони окремих класів явищ, серед яких виокремлюються чисті науки — математика і символічна логіка — та науки, що мають на меті підтвердити свої закони емпіричним шляхом.

Політологія за своїми можливостями належить до класу номотетичних наук, до їх другого різновиду. Однак сфера політики, в якій вчинки людини значною мірою залежать від таких чинників, як почуття обов’язку, слідування традиціям, груповій ідентичності, вплив неусвідомлюваних міркувань тощо, нерідко руйнують раціональне підґрунтя її поведінки, тим самим підвищуючи непрогнозованість людських дій. У силу цього навіть дії, що здійснюються людьми в типових умовах, можуть суттєво відхилятися від типових стандартів, змінюватися без видимих причин. Така ситуація, по суті, перетворює політичну науку на систему наукових знань, яка весь час намагається набути визначеності номотетичного статусу, але кожного разу дає привід сумніватися в правомірності подібних претензій.

Методи політології можна класифікувати за різними критеріями:

- за рівнем узагальнення: філософські методи; загальнонаукові методи, які, в свою чергу, розподіляються на загальнологічні методи, методи емпіричного дослідження та методи теоретичного дослідження; спеціально-наукові (політологічні) методи;

- за функціями: експериментальні методики; методи обробки емпіричних даних; методи побудови наукових теорій; методи викладення наукових результатів;

- за типом дослідної інформації: кількісні та якісні методи.

Є й інші класифікації. Наприклад, Л. Гумільов навів таку класифікацію методів: методи «з пташиного польоту»; методи «з гори»; методи «з нори миші».

Останнім часом, коли значно поглиблюються взаємини між науками, простежується тенденція міждисциплінарного синтезу методів: результати, моделі, методи одних наук все ширше застосовуються в інших, конкретизуючись у кожній окремій науці.

Найбільш ґрунтовною є класифікація методів політології, яка органічно поєднує перелічені вище класифікації. Виходячи з цього комплексного критерію методи політології можна поділити на:

1. Загальнонаукові: вони застосовуються в усіх, без винятку, науках і фактично є методами, що характеризують науковий стиль мислення. Ці методи прийнято розподіляти на чотири групи:

- загальнологічні методи (загальні прийоми) — це найзагальніша, універсальна група загальнонаукових методів. Вони стосуються не дослідження політичних об’єктів, а безпосередньо організації та процедури пізнавального процесу. Тому вони притаманні будь-якій пізнавальній діяльності (і не лише науковій). У цю групу входять: аналіз і синтез, узагальнення й обмеження, абстракція, порівняння, моделювання, індукція і дедукція та ін.;

- методи теоретичного дослідження застосовуються лише в теоретичних (фундаментальних та теоретико-прикладних) дослідженнях. У цю групу входять: ідеалізація, формалізація, мисленнєвий елемент, математичні методи, аксіоматичний метод, методи сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний метод, історичний і логічний методи, загальносистемний підхід та ін.;

- методи емпіричного дослідження застосовуються лише в теоретико-прикладних та прикладних дослідженнях. У цю групу входять: спостереження, вимірювання, експеримент;

- нові методи, які є наслідком розвитку наукового пізнання, широкого впровадження комп’ютерних технологій у дослідний процес. У цю групу входять: системно-структурний аналіз, функціональний аналіз, інформаційно-ентропійний метод, алгоритмізація та ін.

2. Загальні політологічні (підходи, школи, парадигми): це спеціальні методи дослідження, притаманні лише політології, що відображують специфіку політологічного дослідження, підпорядковують його хід певним методологічним принципам. До цієї групи належать: соціологічний підхід (з’ясування залежності політики від суспільства); культурологічний підхід (виявлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури); нормативно-ціннісний підхід (орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, на необхідність використання в практичній політиці етичних цінностей і норм); функціональний метод (аналіз реального життя з усіма його протиріччями);

системний підхід (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції); інституціональний метод (орієнтує на вивчення політичних інститутів ); антропологічний підхід (аналізує зв’язки між політикою і природою самої людини); психологічний підхід; порівняльний метод; історичний метод тощо.

3. Прикладні політологічні методики: це свого роду інженерія політичних рішень — її наслідком є конкретне рішення, конкретна програма дій, яка найефективніше вирішує поставлені проблеми і моменти її реалізації. Сюди можна віднести групу біхевіористських методик (опитувальні методи, методи аналізу документів тощо); методики, що ґрунтуються на теорії груп; метод політичної комунікації на основі кібернетичної моделі К. Дойча; ігрові методики прийняття рішень та ін.