Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 3. Політична думка в історії України
Ідея свободи і державності в українській соціально-політичній думці ХХ століття

Питання створення суверенної демократичної України стали в центрі досліджень українського історика і соціолога В’ячеслава Липинського. Суть доктрини Липинського зводиться до найважливіших моментів: по-перше, вважалось, що політичний ідеал для України — спадкова монархія на чолі з гетьманом, як символом української національної ідеї. Влада гетьмана обмежується двома законодавчими палатами: нижчою — з'їздом Рад поодиноких земель і вищою — Трудовою Радою держави. Початки української монархічної державності можна знайти, по-перше, у свідомій діяльністі Б.Хмельницького; по-друге, у опорі на диференціацію типів державного будівництва та націоналізму (творчий і руйнівний, звідси — нації поневолені і недержавні). Основні підвалини української монархічної державності, тобто особливий політичний режим влади — класократія, що не заперечувало республіканської парламентської демократії. Шлях до встановлення режиму проходив через завоювання влади. По-третє, суть класифікації — це панування активної меншості — аристократії. В основу концепції аристократії В.Липинський поклав принцип «територіального патріотизму», селекції найкращих людей за їх здібностями, духом та активною діяльністю. За його думкою, аристократія обиралася б з різноманітних класів (хліборобського, комунікаційного, інтелігенції) і станів (організаторів і організованих). Ця обрана меншість мала обмежувати владу, слухатись і підкорятись гетьманові, влада якого обмежувалася законами й законодавчими палатами. По-четверте, реалізація доктрини визначалася поширенням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму. Солідаризм мав стати противагою соціалізму і націоналізму.

Орієнтація державності України у складі Російської Федерації хоча б на правах повної і суверенності і автономії не може сприяли національному об'єднанню і тому не може бути використана в Україні. Однак він виступав за тісний економічний контакт з Росією.

Заслуга В. Липинського в тому, що він розглядає державність України умовою національного об' єднання, підкреслюючи, що тільки власна держава дасть те об' єднання всіх хліборобів, ремісників, промисловців, що стане міцним творцем українським, хліборобським класом, з'єднає всіх трудівників.

Проблеми державності України стояли в центрі всієї наукової діяльності українського історика Дмитра Дорошенка (1882 - 1951). Одна з основних тез концепції державності України полягає в тому, що Д.Дорошенко стверджує: державу можна будувати силами провідної верстви населення — аристократії. Та Д.Дорошенко, сповнений ілюзій створення суверенної держави України, забуває про головні рушійні сили національно-визвольного руху, забуває про задоволення інтересів, насамперед, українського селянства, робітничого класу та інших соціальних спільностей. Оцінюючи політичну боротьбу в період демократичної революції в Україні, Д. Дорошенко вважає, що треба будувати не народну, як розуміють соціалісти, а демократичну, буржуазну республіку на зразок європейських держав.

Розроблена Володимиром Винниченком концепція державності України ґрунтується на принципах соціалізму і федералізму. На його думку реальним ідеалом в існуючих умовах є автономія України у складі Російської Федерації на принципах рівності, взаємовигідних економічних зв'язків, збереження державної цілісності Росії та України. Незалежність України неможлива, насамперед, через міжнародне положення України, оскільки, відірвавшись від Росії, може попасти в залежність від іншої сильної держави Заходу. Тому Україна має добиватися не політичної і економічної незалежності від Росії, а ставитись до неї на взаємовигідних умовах, у формі співдружності двох держав. Пізніше Винниченко переглядає свої погляди стосовно союзу України та Росії на основі федерації. Почуття панівної нації, що формувалося століттями у свідомості росіян, в тому числі, у свідомості «простих» людей — великоросів швидко не зникне. Почуття сервіризму, тобто плазування, прислужування у представників, які підкорили українську націю, теж не вмирає одразу. Отже, потрібно створити політичні умови, щоб допомогти позбутися шкідливої спадщини. Такими умовами, доходить висновку Винниченко, має стати політична незалежність української нації.