Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 2. Історія зарубіжної політичної думки
І.Кант, Г.Гегель про «громадянське суспільство» і «правову державу»

Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануїлу Канту (1724 - 1804 рр.). Родоначальник класичної німецької філософії І.Кант стає основоположником одного з великих напрямів теорії держави і права. Наріжним каменем політичної теорії є положення про те, що кожна людина має абсолютну цінність і не може бути знаряддям здійснення якоїсь мети. В трактаті «До вічного світу» Кант розробив проект встановлення вічного миру шляхом створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав. В основі кантівської філософії лежить протиставлення емпіричного (дослідного) і апріорного методів пізнання. У «Маніфесті звичаїв» викладене своєрідне тлумачення природного права. Кант дотримується умовного природного становища, де відсутнє об'єктивне право.

Людині властиве одне-єдине природжене право — свобода морального вибору. Звідси випливають невід'ємні моральні якості людей: рівність, здатність ділитися своїми думками та ін. В додержавний період людина здобуває суб'єктивні природні права: право на власність, право на життя. І.Кант вважає, що суспільний договір є лише ідея розуму, що має безперечно практичну реальність. Він надає суспільному договору риси регулятивного принципу, що дозволяє судити про справедливість конкретних законів. Ідея договору служить «безпомилковим мірилом» права і безправ'я.

І.Кант сформулював ідею про правову державу. Держава — це поєднання багатьох людей, підкорених правовим законам, а ознакою держави є верховенство закону. Закони повинні видаватися для всього народу. Закон, який ставить одну частину суспільства над іншою не може бути правовим. І.Кант підкреслював, що розглядає не державу, що існує в реальності, а державу в ідеї, такою, якою вона має бути відповідно з чистими принципами права, які покликані гарантувати стійкий правопорядок. Становлення правової держави і громадянського суспільства є дуже складним процесом, бо люба людина прагне обмежити проізвол іншою людини порушуючи її права. Тому любий володар буде порушувати закони, якщо над ним не буде контролю. Для цього держава повинна будуватися на основі суспільного договору, народного суверенітету, розумного державного ладу та доброї волі громадян. Мета держави — це правове забезпечення індивідуальної свободи.

По Канту розподіл гілок влади держави обов’язковий, але він не ідеалізує роль демократії як універсального інструмента. Досить слушно він доводить, що демократія легко може трансформуватися в деспотію, а монархія може будуватися на принципах розподілу влади. Самий ефективний державний лад — це конституційна парламентська монархія. Всі суспільні зміни повинні відбуватися еволюційним шляхом.

Політичну філософію І. Канта вінчає ідея вічного миру між державами, бо вони всі, незалежно від розміру території, чисельності населення і ступені богатства повинні мати однакові права.

Найбільше завершеним і систематизованим судженням про право, державу і громадянське суспільство стали теорії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 - 1831 рр.) — класика німецької філософії. Політико-правові погляди Гегеля склались під впливом Французької буржуазної революції і спочатку були вельми радикальні, але потім, під впливом змін в політичній ситуації в країнах Західної Європи і посилення феодально-дворянської реакції, дедалі більше ставали консервативними.

Основні положення концепції держави Г.Гегеля полягають в тому, що, по-перше, держава (тодішня) — конституційна монархія має сильну бюрократичну виконавчу владу, урівноважену участю громадян в управління і додержанні індивідуальної суспільної і місцевої автономії; по-друге, правова і інституціональна структура держави переживає процес змін, що викликані наміром пристосувати теоретичні передумови до традиційних умов; по-третє, політичне життя держави кожної епохи формується і наперед означеними домінуючими духовними і матеріальними силами епохи, всієї її культури і надбаннями цивілізації; по-четверте, остаточне з'ясування характеру кожної епохи і переходу від однієї епохи до іншої треба шукати в природі буття, що іменується Духом, Думкою, Розумом. Заслуга Гегеля в тому, що, замінивши поняття «природне становище» категорією громадянське суспільство, він, як і Дж. Локк, здійснив розмежування громадянського суспільства і держави.

Але на відміну від лібералів, він вважав, що громадянське суспільство виникає після виникнення держави, що складається з трьох систем: потреби індивіда і задоволення їх з допомогою його праці; задоволення потреб всіх інших через працю індивіда; дієздатність правосуддя, що охороняє свободу і властивість приватної особи. На думку Гегеля, громадянське суспільство ділиться на три стани: субстанціональний (землевласники-дворяни і селяни); промисловий (фабриканти, торгівці, ремісники); загальний (чиновники). Основна функція громадянського суспільства, що в усіх діях покладається на правосуддя — стежити, щоб вільно розвивалась приватна власність і не охоплювалась соціальними, моральними вимогами. У визначенні громадянського суспільства Гегель трактує громадянське суспільство як систему матеріальних потреб. Правильно відмічаючи суперечливий характер буржуазного суспільства, Гегель між тим намагається виявити джерела державності не на основі аналізу матеріальних, економічних відносин, а звертаючись до ідеальних передумов — народного духу.

Абсолютизуючи і містифікуючи ці ідеальні передумови, Гегель проголошує основою державності народний дух у формі релігії. Державний лад випливає і може випливати з істинної релігії. Держава є не що інше, як ідея розуму, свободи і права. Держава виступає як моральне ціле, де долаються всі суперечності, що є в громадянському суспільстві. Держава саме і є не що інше, як організація поняття свободи. Гегель відстоює конституційну монархію і критикує ідею народного суверенітету і республіканського правління. Конституційна монархія має три гілки розподілу влади: законодавчу, урядову і судову (владу володаря). Але головне для Гегеля, це не постать монарха, а наявність бюрократичного апарату, який повинен обслуговувати не тільки корпоративні групи, але й задовольняти інтереси індивидів за допомогою народного представництва в органах влади. Він був противником революційних змін у суспільстві і визнавав ефективність реформ «зверху».

Гегель один з перших сформулював думку, що політичну історію творять не видатні діячи, а сама історична практика формує вимоги до якостей видатного діяча. Розвиток суспільства є об’єктивною закономірністю, яку можливо пізнати за допомогою науки. Критерієм прогресу він бачив ступінь розвитку свободи, а сам прогрес — це розвиток від природнього рабства до втілення свободи у вигляді правової держави.

Політичні ідеї німецької класичної філософії стали основою для марксизму.