Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ІІІ. Політичні вчення стародавньої Греції
Політична думка періоду утворення полісів та їх розвитку

Грецькі поліси виникли у вогні жорстокої боротьби, котру вела біднота проти старої родової знаті — евратридів. Боротьба аристократії і демократії була характерною для всієї Греції. Вона знайшла відображення в творах Гомера і Гесіода. Так, в поемах Гомера «Іліада» і «Одісея» Зевс виступає як верховний заступник загальної справедливості (діке), який суворо карає тих, хто творить насилля і неправий суд. Вживані Гомером поняття «діке» (справедливість) і «теміс» (звичай, звичайне право) істотні для характеристики праворозуміння в ту героїчну епоху грецького ладу, котре називають «Гомерівським суспільством». Ідеї справедливого суспільного ладу набувають ще більшого значення в поемі Гесіода із Беотії (VІІ ст. до н. е.) «Праці і дні», в якій показано тяжке становище селянства, котре тіснили і розоряли знатні люди, володіючи земельними багатствами. Порівнюючи багача з яструбом, а в бідняка з солов’єм, що попав в його кігті, Гесіод зображує яструба, що несе солов’я під хмари і звертається до нього з повчанням: «Що ти пищиш, нещасний! Адже я безмірно сильніший за тебе. Все рівно ти будеш там, куди я тебе принесу, і ніскільки тобі не допоможе, що ти — співець дотепний. А зроблю я з тобою, що мені заманеться: чи з’їм чи відпущу на свободу...»

Золотий вік, коли не було ні горя, ні турбот, ні старості, по Гесіоду, назавжди відійшов у легенду. За ним настав вік срібний, який змінився віком мідним. Але й люди мідного віку, страшні і войовничі, загинули, знищуючи один одного. Тепер — вік залізний, коли люди обмежені непосильною працею і постійними турботами, розділені ворожнечею. Залізний вік чварів розділяє батьків і дітей, друзів і союзників, братів, повсюду панує обман і насилля, проникнутий духом теологізму, Гесіод пророкує: «Ніколи більше, ні вдень, ні вночі, люди не позбудуться від непосильної праці і бідувань. Почнеться розлад між друзями і братами, старих не захочуть більше годувати і поважати. Запанує право сильного і зникне совість. Не чесних людей, вірних клятві, будуть шанувати, а злих і нахабних». Тоді сором і правда залишать людей, на землі пануватимуть лише жорстокі муки і не буде ніякого кінця злу. Проте Гесіод вірить, що правда в кінці кінців переможе. Він закликає покінчити з насиллям і неправдою.

Боротьба проти старої родової знаті евпатридів, що почалася в VII ст. до н. е., майже скрізь закінчилася перемогою демосу. Родова аристократія втратила свої привілеї і була усунена від монопольного керівництва державою. В багатьох грецьких державах встановлюється тиранія, як тимчасове явище, за якою йдуть інші форми державного устрою, в першу чергу — демократія. В деяких державах відразу встановлюється демократія, в деяких утримується аристократія або ж олігархія. Поет Феогнід Мегарський із Кірис (VI ст. до н. е.) відобразив у своїх творах боротьбу прихильників демократії і аристократії. Повідомляючи, що він сам проміняв свій дім батьків на корабель утікачів, поет закликає до нещадної розправи з народними масами. «Твердою ногою наступи на груди суємислячої черні, бий її мідним бодцом, шию пригни під ярмо. Немає під всевидячим сонцем, немає в світі широкому народу, щоб добровільно терпів міцні віжки панів».

В кінці VII — на початку VI ст. до н. е. в Афінах відбувається відкритий виступ народних мас проти евпатритів, що гнобили афінських селян. Міські кола намагалися використати цей рух для того, щоб покінчити з залишками родового ладу. До числа мудрих належав Архоніт Солон (бл. 638-559 рр. до н. е.) — знаменитий афінський реформатор, державний діяч і законодавець. В 594 р. був наділений надзвичайними повноваженнями і виступив у ролі «посередника» між сторонами, що боролися, і провів ряд реформ. Він анулював всі борги, повернув свободу усім, хто був поневолений за невиплату боргів, скасував поділ громадян на розряди по майновому цензу і утворив нові органи державної влади (ради чотирьохсот, гелизя, еклесія), завдавши нищівного удару по старій родо-племенній організації афінського суспільства.

Проте реформи Солона носили компромісний характер. Основної вимоги селян — про переділ землі — він не задовольнив. В той же час в раді 400 він встановив представництво по племенних філах (по 100 від кожної філи), зробив серйозну поступку евпатрідам, надавши раді чотирьохсот значення оплоту старої родинної аристократії. Ця половинчатість пояснюється тим, що Солон, зміцнюючи молоду рабовласницьку державу в Афінах боявся широкого народного руху і посилення ролі мас, але в той же час намагався піднести політичну вагу афінських промисловців і купців на шкоду старої родинної знаті. Солон вказує, що він намагався задовольняти бажання однієї будь-якої сторони. «Я ніби вовк крутився серед зграї псів». В цілому ж Солон вважав, що держава має потребу насамперед в законному порядку: беззаконня і міжусобиця — найбільше зло, порядок і закон — найбільше добро для поліса.

Гостра боротьба партій в грецьких полісах VІІ-VІ ст. ст. до н. е. знайшла відображення в політичних ідеях мислителів Еллади Піфагора, Геракліта. Так, Піфагор (571-497 до н. е.) жив довгий час на острові Самосі, але із становленням там тиранії Полікрата Самосського залишив острів і поселився в місті Кротоні (Південна Італія). Тут він об’єднав місцеві аристократичні кола і створив союз, що мав політичний характер. Такі союзи — гетерії -поширились в Південній Італії. Їх члени брали активну участь в політичному житті країни, внаслідок чого прихильники демократії, як тільки їм вдалося одержати верх над аристократами, розгромили піфагорійські союзи. Проте вплив піфагорійців зберігався майже на протязі двох століть.

Вчення Піфагора ідеалістичне. Він вчив, що все сущеє є число. Іншими словами, початок математичних наук піфагорійці оголошували початком всіх речей. Піфагор бере за основу кількісну сторону матерії, перетворюючи число в самостійну метафізичну сутність. Мораль Піфагора, побудована на аристократичних засадах, виходить із культу героїв. Людина має потребу в господарі і повинна підкорятись порядку, вчить Піфагор. Гірше зло для людського суспільства безвладдя. Тому необхідно підкорятися керуючим, шанувати закони, батьків, правителів. Керівних осіб, що складають обособлену від мас верхівку суспільства, Піфагор зображає як кращих людей в смислі моральних та інтелектуальних якостей — кращі по доблесті, силі, розуму. Піфагор приділяв велику увагу вихованню суворих правил, особливого способу життя. В своїх союзах піфагорійці практикували загальні трапези, загальні заняття музикою, гімнастикою, науками. Це були напіврелігійні, напівполітичні організації прихильників аристократичного устрою. Політичним ідеалом Піфагора та його послідовників була аристократія — панування знаті над широкими масами демоса.

Ідеологом родової знаті був також грецький мислитель Геракліт (530-470 рр. до н. е.). Уроженець міста Ефеса з острова Самов, залишив його, коли до влади там прийшов Полікрат і переселився у Велику Грецію (Південну Італію). Геракліт є одним із основоположників діалектики. Він вчив, що у світі все тече, все змінюється. «Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку» — говорив він. «Не можна двічі торкнутись до одного і того ж тіла», «Світ складається із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає».

Геракліт не виріть в щастя для людей і не чекає для них ніяких змін на краще. Він був захисником рабства, намагався виправдати соціальну нерівність посиланнями на закони всесвіту. Одним війна визначила бути богами, іншим — людьми, одних вона зробила рабами, інших — вільними. Спроба знищити біди і вигнати розбрат із світу богів і людей могла б лише здатність загибелі світу. В галузі політики Геракліт виступає як захисник аристократії. Панування небагатьох він намагається обгрунтувати властивими їм перевагами перед масами. «Для мене один вартий десяти тисяч, якщо він кращий».

Геракліт висміює рабовласницьку демократію, котра існувала в той час в його рідному місті Ефесі. «Ефесянам слід би, — говорив він, — перевішати у себе усіх дорослих і надати своє місто неповнолітнім». Боячись виступів проти існуючих суспільних порядків, Геракліт підкреслює значення законності в державі. Народ, говорить він, повинен боротись за свій закон як за свої стіни. Закони держави Геракліт оголосив відображенням вічних законів світопорядку. Саме він закликає беззастережно дотримуватись закону нерівності в суспільстві.