Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ІІІ. Політичні вчення стародавньої Греції
Особливості суспільно-політичного устрою Греції

Політична думка в стародавній Греції зароджується в VII-VI ст. до н. е. в умовах розколу суспільства на класи і розвитку державності. Особливо високого розвитку вона досягає пізніше — в V-ІV ст. головним чином в Афінах, Абдерах та інших демократіях. У стародавній Греції поряд із землеробством і скотарством помітний розвиток одержало ремесло. Праця рабів широко застосовувалась не тільки в сільському господарстві, але й рабовласницьких майстернях, в яких працювали десятки, а іноді сотні і більше ремісників — рабів. Особливо розвинуто було ремесло гончарних і металевих виробів (зброї, посуду і т. п.). Рабовласницька держава в Греції прийняла своєрідну форму «полісу» — держава — місто, тобто держава, що складалася із міста і кількох прилеглих до нього поселень. Грецькі поліси широко розкинулися по всьому басейну Середземного моря.

Державний устрій як в метрополії, так і в колоніях, був різний. В одних — влада зосереджувалась в руках однієї особи (тирана), в інших — правили виборні посадові особи (демократія), в третіх — влада належала представникам знаті (аристократія) або закріплялася за представниками багатих громадян (олігархія). Для стародавнього полісу було характерним те, що панування рабовласників перебувало в центрі уваги політичних діячів і письменників античності.

Однією з наймогутніших і економічно розвинутих держав в стародавній Греції були Афіни, котрі являли собою рабовласницьку демократію. Спарта виступала аристократичною державою. Афіни і Спарта об’єднали навколо себе багато інших держав- міст. Суперництво цих двох найсильніших держав Греції призвело до збройного зіткнення і в V ст. до н. е. викликало тривалу міжусобну війну (Пелопонеська війна 431-404 рр.). В цій обстановці формувалися політичні вчення, які відображали інтереси класів і партій, що боролися. Домінуючими були ідеї і вчення панівного рабовласницького класу, в яких знаходили відображення позиції і програми різних суспільних кіл, які входили до цього класу. Хоч вчення ці були різні, але для них властиві деякі загальні риси. Всі вони базувалися на повному безправ’ї рабів, обґрунтуванні необхідності суспільної нерівності, свій ідеал пристосовували до політичних форм рабовласницького полісу.

Раби в Греції, піднімаючи повстання, ставили метою досягти свободи. Проте повстання, хоч і набували нерідко масового характеру, не порушували питання про ліквідацію рабства і заміну його новими суспільними відносинами. Так, під час повстання на острові Хіос (ІІІ ст. до н. е.) біглі раби в своєму таборі ліквідували рабство, а в той час же час вождь Дримак вступив у контакти з рабовласниками і повертав господарям тих біглих рабів, котрі нібито безпідставно скаржились на жорстокість своїх власників.