Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ XV. Політичні вчення в Росії період розкладу феодально кріпосницького ладу і зародження капіталізм
Просвітництво XVIII ст. С. Ю. Десницький, М. І. Новіков, Я. П. Козельський

Виразниками ідеології просвітництва в Росії ХVІІІ ст. були найбільш освічені вихідці з різних станів (дворян, різночинців, міщанства). Російське купецтво, що виросло в надрах феодально- кріпосницької імперії, було нездатне очолити політичну боротьбу проти феодального ладу. Воно добивалося лише свого зрівняння в правах з дворянством, і найосвіченіші його захисники виступали за проведення реформ «зверху», створення найкращих умов для розвитку промисловості самодержавною волею царя. До числа просвітителів ХVІІІ ст. належить і Микола Іванович Новіков (1744-1818). Будучи редактором і видавцем сатиричних журналів «Трутень», «Гаманець», «Живописець» Новіков гостро критикував поміщиків-- кріпосників. Так, в журналі «Живописець» він надрукував працю О. М. Радіщева про село і кріпосних селян, розорених варваром-поміщиком. Всі видання Новікова, що сприяли поширенню освіти в Росії, піддавались гонінню з боку Катерини ІІ і були нею закриті. Новіков мріяв про скасування кріпосного права, вилікування дворян від всіх властивих їм пороків у своєрідному класовому світі Росії. До визнання необхідності революційної боротьби Новіков не дійшов. Самодержавна влада і поміщики-кріпосники ненавиділи і травили письменника, і в 1792 р. його посадили у фортецю. Так Катерина ІІ розправилась з вільнолюбивим письменником.

Семен Юхимович Десницький (близько 1740-1789) — виходець із дрібних міських обивателів Ніжина, навчався з 1759 р. на юридичному факультеті Московського університету. В 1761 р. Десницький був посланий за кордон, в Глазго (Шотландія), де слухав лекції у Адама Сміта. Одержавши вчений ступінь доктора права, Десницький повернувся в Росію і став професором в Московському університеті, а потім членом Російської академії наук. Він був одним із перших російських професорів, який читав лекції російською мовою. Політичні погляди Десницького викладені в цілому ряді його «промов» — доповідей. Він піддавав критиці ряд вчень західноєвропейських юристів, зокрема догматичне і раціоналістичне вчення Пуффендорфа, чию працю вважав зайвою, оскільки в ній не показано «яким чином власність, володіння, спадщина і т. ін. у народів відбувається і обмежується». Десницький раніше, ніж вчені Європи, прийшов до думки про застосування так званого історико-порівняльно- го методу і про те, що схожі економічні умови неминуче народжують у різних і віддалених один від одного народів однакові правові інститути.

При поясненні розвитку людства Десницький виходить із змін господарського побуту. Замість пануючого в той час поділу історії на дитинство, отроцтво, юнацтво і мужність людського роду Десницький встановлює такі етапи його розвитку. Перший стан людського роду — мисливство і збирання плодів, другим йде скотарство, третім, більш високим станом вважає хліборобство (землеробство). Останнім і остаточним етапом розвитку людства Десницький називає «комерційне становище». Розвиток інституту власності, на думку Десницького, визначається зміною вказаних чотирьох станів. У народів, що займаються полюванням і збиранням плодів, панує спільна власність.

Поява інституту приватної власності пов’язана, за Десницьким, з переходом до землеробства і встановлення осідлого способу життя. Перехід до землеробства викликає до життя появу власності, котра вже відрізняється від володіння. Однак тільки в «комерційному стані» власність одержує свій повний розвиток. В своєму «Юридичному роздумі про початок і походження шлюбу у первісних народів» Десницький зв’язує еволюцію і історію сім’ї з походженням людства через вказані чотири стадії розвитку господарського побуту. Основним фактором виникнення сім’ї Десницький вважав вигоди, котрі приносить обом сторонам укладення шлюбу. Перша історична форма шлюбу з’являється з часу скотарства, коли багатожонство змінює собою змішання статей. В цілому схема Десницького була кроком уперед в порівнянні з раціоналістичними поглядами ХVІІІ ст. Багатство Десницький вважав основою влади в усіх формах правління і тому зв’язував з походженням тієї чи іншої форми держави і походженням і розвитком власності. Досягнення «загального блага» в державі на думку Десницького є найвищою метою союзу і насамперед економічного розвитку.

Згідно поглядів Десницького, державна організація тільки тоді міцна, коли тримається не на простому насиллі, а служить досягненню загального процвітання. Якщо та чи інша держава становить собою організацію, що тримається лише на насиллі, — вона не довговічна. С. Ю. Десницький був одним із перших вчених в галузі державного і адміністративного права. В основу науки Десницький поклав вчення про права людини. Рядом з монархом Десницький проектував створення сенату з 600-800 осіб, що обираються із середовища імущих класів населення. Сенат обирався на п’ять років і був законодавчим корпусом. В своїй роботі «Представлення про утворення законодавчої, судової і каральної влади» (1769 р.) С. Ю. Десницький захищав теорію поділу влад. Законодавчу владу повинен здійснювати монарх разом із представницьким органом. Без монарха сенат не може провести жодного закону.

Судова влада повинна бути незалежною від влади законодавчої, а судді повинні бути незмінними і здійснювати судовий розгляд справ в присутності присяжних, які обираються з осіб усіх станів. Суд повинен проходити «публічно» і судові рішення оголошуватися у пресі. Проект реформи суду, запропонований Десницьким, майже за сто років до видання судового статуту 1864 р. був прогресивним проектом. Щодо покарання Десницький проводить захист гуманних ідей пом’якшенням покарань. Виконавча влада, по проекту Десницького, повинна була вручатися в губерніях воєводам, що призначалися безпосередньо монархом. Громадська влада, як називає Десницький органи місцевого самоуправління, повинна належати купецтву.

У Петрограді і Москві міська влада повинна складатись з 73 осіб, з них 18 дворян і 55 купців. У губернських містах органи місцевого самоуправління повинні мати 12 купців і 5 дворян, що обираються на два роки. Як теоретик буржуазного шляху розвитку Росії, Десницький розумів, що кріпосне право гальмує розвиток продуктивних сил. Разом з тим він пропонував програму поступового усунення кріпосництва заходами «зверху», говорив про необхідність заборонити продаж селян без землі, відривати селян від землі і переводити їх в дворові. Він виступав за збереження влади поміщика над селянином з метою «благорозумного правління». Десницький пропонував відмовитись від політики національного гніту і пропагував віротерпимість. Таким чином Десницький був характерним представником раннього буржуазного просвітництва в Росії. Виконання його проектів повинно було сприяти розвитку буржуазних відносин в межах російської і феодальної імперії.

Козельський Яків Павлович (1728 — бл. 1794) — один з найвідоміших представників демократичних поглядів ХVІІІ ст., був вченим енциклопедичних знань, писав книги по математиці, ботаніці, історії, філософії, юриспруденції і перекладачем іноземних творів вчених на російську мову. Велике значення для історії російської політичної думки мають твори Козельського — «філософські пропозиції». Він критично викладає цілий ряд філософських поглядів, критику Руссо з питань перевагах первісного стану і негативний вплив розвитку науки, мистецтва на нрави людства. Козельський виступає як філософ-матеріаліст, просвітитель. Він критикує теорію, що відмовляла людському розуму в можливості досягнення істини. «Філософія повчальна» поділяється Козельським на два великих розділи — юриспруденцію і політику. Він дає своє визначення науки про право: «Юриспруденція — знання всіх можливих прав і неправностей». Вважаючи війну великим злом, відрізняє нелюдські і незаконні війни від права народу на повстання і на захист батьківщини. «Гадаю, що ніхто на світі не має права до війни, крім таких людей, котрі так ображені, що образа їх варта по справедливості і війн». Козельський виступав проти практики кріпосницької імперії, яка широко застосовувала вирази «підлий» щодо простого народу не тільки у повсякденному вжитку, але й законодавчих актах.

Він визначає владу таким чином: «Влада в суспільстві є не що інше, як право повелівати над ним, засноване на праведному договорі, а сила в ньому є могутність робити все те в діяльності, що сприяє його благополуччю або неблагополуччю». Наука про політику визначається Козельським як «мистецтво управляти своїми підлеглими так, щоб вони правителів любили і поважали». На його думку поява держави є кроком уперед в історії людства, оскільки людина набуває інших якостей, зростають її здібності, думки стають благородними і вся його душа підноситься. Козельський накреслив проект організації нового суспільства з обов’язковою для всіх працею: «Здається корисно, — говорить він, — для суспільства розподіляти всіх без винятку людей до посад». Пропонував він і заходи для полегшення життя народу, без чого вважав неможливим піднесення його культури. Козельський виступає проти ханжества духовенства, засилля в Росії військових чинів, проти права спадкоємства, що породжує неробів і дармоїдів. В цілому в творах Десницького і Козельського відображені характерні риси, властиві російським просвітителем ХVІІ ст.