Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХІІІ. Політичні вчення у Франції в період Просвітництва
Утопічний соціалізм Мельє, Морелі, Маблі, Бабефа

У Франції ХVІІІ ст. виникають ідеї утопічного соціалізму і комунізму. Вони виражали інтереси народу і поширювали свої переконання шляхом просвітництва, правильних уявлень про людську «природу» і завдання людського суспільства. Раніше всіх виступив Жан Мельє (1664 — бл. 1733), який народився в селі Мазерні в Шампані. Після закінчення духовної семінарії він був призначений священиком в один із приходів Шампані, де і залишався до смерті. Покінчив життя Мельє трагічно: він виступив на захист селянина, в результаті чого у нього виник гострий конфлікт з сеньйором; в свідомості свого безсилля священик заморив себе голодом.

Він гнівно викривав зло і несправедливість, що панували у світі. В «Заповіті» він викриває феодальне суспільство і кріпацьку експлуатацію, нічим не виправдані привілеї дворянства. Мельє виступає в аналізі суспільних відносин як просвітитель — мораліст. В «Заповіті» він викриває релігію. «Всі релігії, — говорить він, — є лише помилками, ілюзіями і обманом». «Будь-який культ і поклоніння богам, — по словам Мельє, — є помилка, зловживання, ілюзія, обман і шарлатанство». Він доводить, що релігійні забобони використовуються широко в своєкорисних цілях, «лжепророками, обманщиками і шарлатанами», котрі зловживають владою, захопленою ними під приводом управління людьми. Християнська релігія в очах Мельє не становить виключення. Навпаки, він називає догмати цієї релігії особливо безглуздими, висміює властиві християнству культ ікон і віру в чудеса. Християнська релігія, говорить Мельє, терпить, схвалює і навіть заохочує зловживання, противні справедливості і доброму правлінню. Вона терпить і заохочує багато несправедливих утисків.

Першим зловживанням є велика нерівність між різними станами і становищем людей; одні мов би народжені тільки для того, щоб деспотично панувати над іншими і вічно користуватись всіма благами життя; інші, навпаки, мов би народилися тільки для того, щоб бути нещасними і мерзенними рабами і все життя знемагати під гнітом злиднів і тяжкої праці». Нерівність породжує гордовитість і марнославність в одних, ненависть і гнів у інших. В дусі природно-правового вчення Мельє стверджує, що всі люди рівні від природи, мають право на свободу і на свою долю в земних благах, але разом із тим, виходячи за межі буржуазних концепцій, додає, що всі повинні займатись корисною працею.

Мельє суворо засуджує положення, при якому в одних зосереджені всі блага і задоволення, а в інших — всі тяготи, турботи, горе і неприємності життя. Мельє викриває хибність уявлень про знатність, якою хизуються феодали, заявляючи, що їх предки були люди кровожерливі і жорстокі гнобителі, тирани, підступні зрадники, порушники суспільного закону, віри, батьковбивці. Він суворо критикує феодальний устрій, викриває нещадну експлуатацію селян, порівнює поміщиків з кишковими паразитами, що виснажують тіло людини. На його думку, вони є для селян найзлішими і справжніми дияволами. Мельє засуджує роль «служителів правосуддя» абсолютистської Франції, відносить їх до числа людей, котрі не тільки не приносять ніякої користі, але служать «лише нехтуванню, пограбуванню і знущанням над іншими людьми». До цієї категорії Мельє відносить відкупщиків, канцелярських чиновників, збирачів податків і на кінець «численних негідників і шахраїв в справі соляної та тютюнової монополій». «Всі ці люди, — говорить Мельє, — знаходять задоволення тільки в розоренні бідного народу, вони в захопленні, коли їм вдається спіймати кого-небудь в свої тенети і одержати добру здобичу».

Влучно критикує Мельє основи існуючого ладу, приватну власність, існування якої розглядає як одне із зловживань, прийняте та узаконене в усьому світі «поряд із нерівністю і дармоїдством». Люди привласнюють собі в приватну власність блага і багатства землі, тоді як всі повинні були б володіти ними спільно. І Мельє пропонує організувати життя суспільства на комуністичних засадах. Всі жителі однієї і тієї ж місцевості повинні становити одну сім’ю, жити мирно і спільно, користуватись однією і тією ж їжею, мати однаковий хороший одяг і взуття, однаково хороші житла. Всі повинні однаково займатися корисним заняттям, причому заняття поділяються в залежності від потреб в тих чи інших продуктах. За цих умов кожний буде мати все необхідне для мирного існування, ніхто не буде відчувати тривоги щодо свого майбутнього і майбутнього своїх дітей, нікому не доведеться боятись голоду й убогості. В реформованому суспільстві не буде обдурень, крадіжок, пограбувань, судових процесів.

Праця розподілятиметься рівномірно, і ніхто не буде виконувати непосильних робіт. Мельє передбачає, що це підніме рівень розвитку продуктивних сил. В результаті цього з’являться про палаци, зручні і привабливі будинки, сади, в яких буде багато плодів, великі врожаї і добробут, інші блага. Мельє засуджує абсолютизм, тиранію королів і князів, котрі доводять народи до виснаження. Як раціоналіст-просвітитель, в якості шляхів досягненні ідеалу та ліквідації зла він вказує насамперед на просвітництво, поширення правильних уявлень про взаємовідносини людей. Першою умовою для ліквідації зла є визволення людини від підкорення релігії та християнській моралі. Але це — лише попередня умова. Мельє не вважає достатнім обмежуватись мирним шляхом, а відкрито закликає до збройного виступу проти тиранів, вихваляє тирановбивство, закликає до об’єднання народів, до організованих дій трудящих. У вченні Мельє знайшли відображення думки і бажання французького селянства. Його комунізм був утопічним в умовах Франції ХVІІІ ст.

Ідеї утопічного комунізму, поряд з Мельє, розвивались у творах Морелі (бл. 1715-1778), який майже все життя був малозабезпеченим. Друкував праці у Франції, Бельгії, Голландії. У 1754 році вийшла в світ праця «Кодекс природи, або справжній дух її законів». У першій частині мислитель дав теоретичне обґрунтування комунізму а в другій викладає «Зразок законодавства», який по суті, є проектом конституції майбутнього комуністичного суспільства. Морелі вбачав все суспільне зло у приватній власності. «Даремно, мудреці землі, ви шукаєте стан повної свободи там, де царюють ці тирани (приватна власність і породжені нею приватні інтереси. Ви не підрізали власності і тому нічого не зробили: ваша республіка опиниться коли-небудь у жалюгідному становищі», — говорив він. Морелі з особливою силою підкреслює якісно нову природу влади, що базується на суспільній власності. Її завдання — управління суспільством, здійснення, насамперед, господарських функцій. Він характеризує нову державу як «форму правління, що розподіляє суспільну працю у відповідних пропорціях між її громадянами й тому значно зменшує її вагу». У проекті Конституції комуністичного суспільства Морелі змальовує оригінальну форму організації влади, ще не відому історії. Нація, за його проектом, поділяється на провінції, провінції включають у себе міста, міста поділяються на триби, триби на сім’ї.

Батько сім’ї, якому виповнилося 50 років, стає сенатором у своєму місті. Сенат міста видає різні регламенти щодо законів, здійснює правосуддя, веде облік людей, займається вихованням молоді, піклується про людей похилого віку, хворих тощо. Існує Верховний сенат нації, дві системи посадових осіб, функції глави Нації виконує генерал (призначається довічно), життя члена суспільства має регламентуватися законом. Морелі своє завдання вбачав у тому, щоб знайти такий суспільний устрій, за якого людина була б «настільки щасливою і доброчинною, наскільки це можливо для неї у земному житті». Він розраховував на мирний шлях здійснення свого ідеалу.

Ідеї утопічного соціалізму виражені також в працях Габріела Бонно де Маблі. Вступивши в лави духовенства віддав свої сили науковим заняттям і літературній діяльності, ставши автором багатьох творів на історичні, філософські та політичні теми. Серед них «Про права і обов’язки громадянина» (1789), «Про законодавство або принцип законів» (1776). В першій праці він доводить, що по природі людям властивий розум, свобода. Ці природні властивості повинні бути збережені і зміцнені із створенням державної влади. Він — прихильник рівності як природного закону людей. Природа не створила ні великих, ні малих людей, вона визначила одних бути господарем інших. Приватна власність не відповідає «природі» людей і не була властива людям в природному стані. Був час, твердить Маблі, коли не існувало приватної власності і всі працювали спільно, розподіляючи продукти за потребами. Встановлення приватної власності створило всі біди людей і породило пороки. Нерівність — джерело наших пороків, яка породжує деспотизм і рабство. Маблі вважає багатство несумісним з моральністю, його зразком є суворе і просте життя спартанця. Майнова рівність об’єднує всіх людей, збагачує їх душу і виховує їх в почуттях взаємної доброзичливості і дружби. Нерівність майна деформує людину і змінює природне тяжіння її серця.

Маблі вважає неможливим повернення в первісний стан спільності майна. Тому необхідно обмежити це реформами, законами. Чим суворіші будуть закони, — переконує він, — тим менш небезпечним буде нерівність майна. Маблі говорив про необхідність обмежити торгівлю, котрій властивий «дух жадібності» і котра породжує всялякі пороки. Слід видати закони, що ускладнювали б куплю-продажу майна. Великого значення Маблі надає аграрним законам, які покликані обмежувати розміри земельних володінь. Ідеалістично вирішуючи питання розвитку суспільства, Маблі покладав головні свої надії на просвітництво. Однак він не виключав і революційного шляху перетворення суспільства. «Громадянська війна, — говорить він, — буває іноді великим благом». Він порівнює громадянську війну з ампутацією, цілком необхідною при гангрені руки чи ноги. «Політичному суспільству, — заявляє Маблі, — буває іноді необхідний рух, інакше воно стає трупом». «Народ ніколи не буває більш сильним, більш поважним і більш щасливим ніж після потрясінь громадянської війни».

Проте Маблі не міг вказати, які саме сили здатні зробити революційний переворот, здатний привести до ліквідації існуючого суспільного устрою. Ось чому здійснення комуністичного устрою він зводить до якогось невідомого пустельного острова, де люди будуть звільнені від забобонів і пристрастей Європи. «Коли я читаю, — говорить Маблі, — опис якого-небудь мандрівника про якийсь пустельний острів, над яким розстеляється все небо і по якому тече корисна для здоров’я вода, у мене завжди є бажання відправитись туди і заснувати там республіку, де всі багаті, всі бідні, всі рівні, всі вільні, всі брати і де першим законом була б заборона володіти власністю». В цих словах розкривається суть утопічності поглядів Маблі.

Ідеї утопічного соціалізму в період французької революції ХVІ-ХVІІ ст. не залишились в галузі однієї теорії, вони відбилися і в революційних виступах трудового народу. Цей виступ відомий під іменем «Змова в ім’я рівних» і пов’язаний з ім’ям Франсуа (Гракка) Бабефа (1760-1797). Він став сиротою. В молоді роки багато зазнав горя, працюючи поденщиком, помічником землеміра. З початку революції Бабеф вів енергійну боротьбу проти феодальної земельної власності, феодальних повинностей і за поділ общинних земель. Агітація проти побічних податків в 1790 році закінчилася для нього ув’язненням, а потім звільненням на вимогу Марата. Він веде кампанію проти термідоріанського уряду, створює таємну організацію для підготовки повстання проти Директорії і встановлення нового суспільного і політичного ладу. Змова була розкрита в результаті доносу зрадника. Бабеф був арештований і страчений.

Бабеф і його прихильники — бабувісти, критикували «паперову» рівність перед законом. Його не задовольняла буржуазна революція, що зберегла в недоторканості протилежність багатства і бідності. Бабувісти закликали до нових, більш глибоких перетворень. Революція не доведена до кінця, говорив Бабеф, оскільки нічого не зроблено для забезпечення народного щастя, і навпаки, зроблено все, щоб примусити народ проливати свій піт і кров, що збирається в золоті судини купкою ненависних багачів. Революцію слід продовжувати. Її мета — знищення нерівності, відновлення загального щастя.

Він оголошує рівність першою вимогою природи. «Ми претендуємо, — говорить Бабеф в «Маніфесті рівних», — на те, щоб жити і вмирати рівними», подібно тому як ми народилися ними. Ми хочемо справжньої рівності або смерті — ось чого нам треба». Причина всякої нерівності — приватна власність. Тому ліквідація приватної власності і встановлення спільності майна і праці — єдиний засіб назавжди усунути нерівність і всі біди. Тому він висуває принцип обов’язкової праці, забезпечення всім необхідним для кожного життя, щоб одержувати за працю засоби для задоволення природних потреб. Великих міст не буде, країна покриється селами.

На його думку найдоцільніше організувати соціалістичне господарство в масштабах країни. Він розробляє план утворення національної общини, якій передається все майно. Громадяни, які побажають зберегти своє господарство, розглядаються як іноземці і не користуються політичними правами. Бабеф не обмежувався викладом принципів майбутнього суспільного устрою, але й вживав практичних заходів, очоливши створену для підготовки і організації повстання «таємну директорію суспільного спасіння». Були заплановані заходи, здатні забезпечити зв’язок революційної організації з народом, швидкий і легкий спосіб спілкування з ним. Бабувісти передбачили увесь план повстання. Повсталий народ закликався оволодіти державним казначейством, поштою, урядовими будинками і всіма суспільними і приватними складами продовольства і воєнної амуніції. В результаті перевороту бабувісти пропонували встановити тимчасову революційну владу, яка покликана управляти країною протягом перехідного періоду аж до встановлення комунізму. Це повинна бути революційна диктатура, подібно диктатурі якобинців у Конвенті. Змова Бабефа стала самостійним революційним виступом. Теоретичні установки бабувістів були утопічними, оскільки не існувало ні матеріальних, ні політичних передумов для їх втілення в життя.