Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХІІІ. Політичні вчення у Франції в період Просвітництва
Про політику і державу. Клод Андріан Гельвецій

Гельвецій (1715-1771) — один із тих мислителів, які прославили ХVІІІ ст. Він був зв’язаний з енциклопедистами ідейно, з багатьма підтримував особисту дружбу, вів сміливу й рішучу боротьбу з феодальними порядками, з королівською владою, з дворянством, церквою. Гельвецій походить з багатої сім’ї, одержав світську освіту, став членом Академії наук в Парижі, великим поміщиком і матеріально забезпечив себе для занять філософією. Його твори користувалися великою популярністю серед читачів. Гельвецій розумів, що суспільний справедливий порядок можна встановити тільки в результаті докорінної ломки. Вважав, що католицька церква з усім її апаратом і з усією її ідеологією має бути зруйнована в першу чергу, тому що вона є цементом, що поєднує всі частини феодальної споруди. Особливу увагу у світі викликала праця Гельвеція «Про розум». Проти нього виступили всі сили старого суспільства — від короля до священика. Папа Климент ХІІІ засудив книжку, заборонив її читати, переписувати, передруковувати, зберігати. Відлученням від церкви загрожував представник Бога на землі будь-кому, хто маючи цю книгу, не доставить її негайно духовному начальству для спалення. В книзі Гельвецій розглядає питання кращого державного і суспільного устрою. Тут він і мораліст, і політик, і соціальний реформатор.

Походження суспільства і держави Гельвецій розкриває собі з допомогою гіпотез про первісний стан людства. Він змальовує дикуна, первісну людину, котра схиляється перед силою. В її мові навіть немає слів, якими визначається поняття справедливість. Тільки страх примушує людей бути справедливими до інших. Це стосується і народів у цілому. Вони дотримуються договорів, доки бояться один одного, доки між ними існує рівновага сил. Порушується рівновага — і сильніша держава безсоромно порушує свої обов’язки. Гельвецій вважає, що любов до влади за будь-якого правління є однією з сил, що спрямовує людські вчинки. Ні єдиноначальне правління, тобто необмежена монархія, ні обмежена монархія чи олігархія, за яких влада перебуває в руках певного числа людей, не становлять ідеальної форми правління. Деспотизм має місце і в першому і в другому випадках. За цих двох форм правління зовсім неможливо, щоб любов до влади виховувала справедливих і добрих громадян.

Гельвецій розуміє, що нерівність в розподілі майна і розкіш як її наслідок неминучі, бо цілком природним є існування приватної власності, грошей і економічної нерівності. Завдання політика, по Гельвецію, полягає в умінні управляти людськими пристрастями і використовувати їх в інтересах суспільства. Пристрасті як такі не можуть вважатись злом і становлять єдиний двигун суспільного життя. Великі справи здійснюються в результаті сильних пристрастей. Тому законодавці повинні не придушувати пристрасті, а вміло керувати ними. Доброчинність і щастя народу — наслідок не святості його релігії, а мудрості його законів. Гельвецій так змальовує демократію: «Верховна влада в державі порівну поділена між усіма верствами громадян». Він прихильник федеративного устрою держави, висловлювався за поділ країни на певну кількість маленьких республік, що користуються самоврядуванням щодо внутрішніх справ і посилають делегатів до верховної ради, яка вирішує питання загальнодержавної політики.

В своїй політичній програмі Гельвецій пропонує поділити Францію на тридцять республік з рівними територіями. В цих республіках мають бути однакові закони, що забезпечують свободу. Кожна республіка повинна мати своїх виборних посадових осіб і власну поліцію. Верховний представницький орган союзу складається з делегованих від кожної республіки чотирьох депутатів. В його компетенцію входять загальна політика і ведення війни. Він повинен наглядати, щоб закони в республіках змінювалися тільки зі згоди всіх. Погляди Гельвеція були прогресивними для свого часу і частково втілилися в актах Великої французької революції. Ідеями Гельвеція надихалися послідовники його філософії ХVІІІ ст.