Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХІІ. Політичні вчення в період зміцнення Російської монархії
Політичні погляди Ф. Прокоповича та В. М. Татіщева

Імператор Петро І здійснював свої реформи за допомогою таких приближених до нього людей як О. Меншиков, П. Ягужинський, О. Курбатов, П. Шафиров, Ф. Прокопович, В. Татіщев та ін. Серед них особливо виділялися Феофан Прокопович та В. М. Татіщев. Так, Прокопович (1681-1737) — виходець із купців, одержав богословську освіту в Києві та Італії, ставши крупним церковним діячем. Петро І до здійснення церковної реформи залучив Прокоповича як прихильника його перетворень в Росії. По наказу Петра І він написав політичний трактат «Правда волі монаршої», в якому виправдовується абсолютна монархія і захищається спадкоємна монархія як найкраща форма держави.

«Правда волі монархічної є найзначнішим політичним твором часу Петра І, присвячена державі і праву. Прокопович всіляко виступав за насадження освіти в Росії, оскільки вважав, що всі соціальні біди — бідність, а також поширення пороків та злочинні дії — мають в своїй основі неуцтво. Він сприяв розвитку молодого М. В. Ломоносова. З позицій природознавства Феофан Прокопович викривав неуцтво духовенства, що захищало старовину, і висміював догмат про непогрішність римського папи.

Більшість священників, прихильників старших порядків, несхильно ставились до реформ Петра І і чинили серйозний опір його нововведенням, впливаючи на народ і церкву. Цар всіляко намагався перетворити церкву та її служителів в «господаревих богомольців», навіюючи церковникам ідею підкорення церкви державній владі. Діяльність Феофана Прокоповича, спрямована на підкорення церкви державі, мала велике політичне значення. Прокопович ставився непримиренно і з ненавистю до захисників боярської старовини і проводив політику «очищення» церкви від тих, хто протидіяв починанням імператора Петра І.

Прокопович ґрунтовно розробляє в своїх працях проблеми держави, спрямовані на захист абсолютизму. Обгрунтовуючи раціоналістичними доводами теорію абсолютизму, Прокопович робить крок вперед у порівнянні з чисто теологічними теоріями влади, що існували в ХVІ-ХVІІ ст.. Прокопович вважав, що основою всіх теоретичних обгрунтувань про державу слід визнати «здоровий природний розум»; оскільки він змусив людину змінити стан природної вольності на суспільний союз-державу. Суверенний спочатку народ по волі божій вирішив передати владу єдиному монарху.

Згідно поглядів Прокоповича, народ, віддавши владу монарху, вже не може розірвати з ним договору і не може чимось обмежити владу монарха. Бог, навіявши народу думку підкоряти себе монарху, поставив останнього вище закону. Прокоповичу вважав, що існує три форми держави: монархія, аристократія, демократія. Кращою і найбільш природною формою він називав монархію, котра може бути спадкованою, або виборною, при цьому він дає перевагу спадкованій, оскільки ця форма монархії є більш стійкою, ніж виборна, в зв’язку з тим, що престол жодного дня не залишається незаміщеним; спадкоємець, знаючи, що він буде царювати, раніше готує себе до управління державою, а правлячий монарх прагне до того, щоб залишити державу міцною для сина. В цілому Прокопович вважав монархію ідеальною формою держави, що відповідає ідеї «загального блага».

Великий внесок в розвиток вчення про державу вніс відомий вчений Росії Василь Микитович Татіщев (1686-1750). Походив він з дворянського роду, закінчив Московську артилерійську школу, багато часу присвятив самоосвіті, в результаті чого став одним з найосвіченіших офіцерів епохи. Татіщев був близьким другом Феофана Прокоповича і одним із близьких помічників Петра І. Він був військовим, інженером, географом, будівником уральських заводів, губернатором Астрахані, написав багато праць, з яких найбільше значення мають: «Історія Російська», «Лексикон російський, історичний, географічний, політичний та громадянський», «Розмова двох приятелів про користь наук і училищ» та інші. Татіщев відкрив один із стародавніх списків «Русской правды» і «Судебник 1550 года», підготував їх до друку.

Теоретичною базою політичних поглядів В. М. Татіщева є концепція природного права і договорного походження держави, які носять чисто світський характер, показуючи, що духовенство негативно впливало на життя народу і його освіту. «Священнослужителі, на його думку намагаються тримати народ в темряві». «Найбільше праці своєї доклали римські архиєпископи, — підкреслює Татіщев, — до утримання народів в темряві». Татіщев критикує неуцтво попів, але визнавав існування бога і безсмертної людської душі, пропагував безумовне підкорення церкви світській владі і віротерпимість. Пояснюючи виникнення суспільства і походження держави, Татіщев намагався довести «природність» підкорення нижчих класів населення дворянству.

Початковим станом людини була свобода або воля. Проте людина не вміла нею користуватись і на природну вільність обов’язково повинна була надіти «узду неволі для її ж користі». «Узда» ця може бути природною і довільною. Влада батька над дітьми є уздою природною, що стримує своєвілля дитини, але остання для своєї власної користі підкоряється батькам. Влада монарха над підлеглими, по Татіщеву, також створена самою природою, бо монарх ставиться до своїх підлеглих, як батько до своїх дітей. З метою захисту кріпацтва Татіщев проводить ідею, що джерелом кріпацтва є договір між селянством і землевласником, і тільки рабство вважав результатом насилля.

Вбачаючи неможливість обґрунтування права поміщика на особистість і працю кріпосного доводами природного права, Татіщев звертається в цьому питанні до політики. На його думку, скасувати неволю в Росії небезпечно, а звільнення селянства від землі може привести і обов’язково приведе до загального повстання селян і зруйнування держави. У відповідності з поглядами Татіщеву, кріпосне право «цілком погоджується» з встановленою в Росії формою правління. Воля не може бути надана кріпосному також тому, що вона, по Татіщеву, згубна і шкідлива для самого селянина, як немовляті вогонь, котрим він може обпалитися.

Відносно форми держави, то Татіщев виділяв монархічну, аристократичну і демократичну. Найкращою з них вважав монархію, притому необмежену, на чолі з освіченим законодавцем. Держави, невеликі за територією і які не піддаються нападам ворогів, можуть «правитись загальнонародно», тобто мати демократичний спосіб правління. «Великі» народи, котрим не загрожує напад ворога, можуть управлятися аристократами. «Великі ж і від сусідів небезпечні держави без самовласного господаря бути і в цілості зберігатись не можуть». Отже, Татіщев намагається обґрунтувати положення про відповідність форм правління величині території. Історія Росії доводить необхідність зосередження влади в руках монарха.

Державний порядок в суспільстві, на думку Татіщева, спрямовується законом. Закони базуються на потребах політики. Татіщев вимагає від закону:

1) був зрозумілий для кожного і відомий всім;

2) виконувався особами, на яких розрахований;

3) не мав у собі суперечностей;

4) виражав наступність щодо стародавніх законів і звичаїв. Обов’язкове знання законів повинно бути встановлено для всіх

підлеглих в державі. Особливо настоює Татіщев на знанні закону поміщиками, оскільки вони є по природі суддями над своїми селянами. Кращим законодавцем, по Татіщеву, має бути сам монарх. Він відрізняється від тирана своїм піклуванням про «загальне благо». Татіщев був прихильником насадження освіти в Росії. Дворянство повинно мати значні привілеї у порівнянні з іншими класами і виховуватись в учбових закладах, недоступних для людей «нижчих» станів. Татіщев став одним із відомих захисників абсолютної влади монарха в Росії.