Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

§ 2. Філософські проблеми періодизації історії

Чотири епохи світової історії за І. К. Гаттерером

Іоганн Кристоф Ґаттерер (1727 — 1799), котрий очолив тут кафедру історії у 1759 році, мав незвичайно широке коло інтересів в історії. Що, запитував він, є визначальною силою, яка єднає досвід людей усієї планети? Як можна виділити історичні віхи на основі всього людського досвіду?

Ґаттерер почав свою періодизацію зі створення світу. Він визначив чотири великі епохи світової історії:

✵ століття створення, що включало потоп;

✵ століття утворення націй (у тім числі ассирійської, перської і римської);

✵ століття великого переселення, «Volkerwanderung», що починається у V ст. переміщеннями німців і слов'ян й після цього монгольськими і мусульманськими завоюваннями;

✵ століття, що почалося відкриттям Америки.

Якщо ми викреслимо із системи Ґаттерера той єдиний елемент, що відбиває буквальне прийняття Старого Завіту, тобто століття створення, то залишається потрійна структура, цілком схожа зі структурою Целаріуса.

Ґаттерер та його колеги розглядали універсальну форму історії, у якій основним чинником після 1500 року було панування Європи у світових справах. Ґеттінгенські історики відстоювали першість політики, стверджуючи, що центральною темою європейської історії про-тягом трьох століть після 1492 року була тема підйому великих країн і формування сучасної системи держав. Саме це зробило досвід Європи унікальним і дало людям Заходу силу і матеріальні можливості для панування на інших теренах.