Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

§ 2. Філософські проблеми періодизації історії

Концепція Ренесансу Якоба Буркхардта

Велике значення для розвитку філософії історії має творчість Якоба Буркхардта (1818 — 1897), швейцарського вченого, чия книга «Культура Ренесансу в Італії» (1860 рік) стала важливою подією в історіографії. Зокрема, йому належить концепція Ренесансу, якою й зараз користуються науковці.

Багато письменників XVIII століття, включаючи Вольтера, ціл-ком довіряючи гуманістам, сприйняли їхній погляд на відродження інтересу до класичної спадщини як інтелектуальну революцію. Але до Буркхардта ця революція не стала надбанням літератури і мис-тецтва.

Буркхардт перетворив ідею Ренесансу в поняття про всеосяжну революцію в культурному розвитку Італії, революцію, що опромінила світлом велику частину Західної Європи і стала завершенням Середніх віків. Відродження інтересу до класичної культури, стверджував Буркхардт, було необхідним, але не достатнім поясненням італійського Ренесансу. Письменники і художники античності давали основні напрямки, у річищі яких це зріле суспільство намагалося розбити «фантастичні окови Середніх віків».

Розвиток в Італії зовсім окремої форми міського життя, що об'єднала знать та міщан у суспільство, яке віддає перевагу багатству перед походженням, сприяло утвердженню людської індивідуальності. Розвиток індивідуалізму став найважливішим критерієм італій-ського життя. Індивідуалізм надихав людину на пошук краси в природі. Він же стимулював дослідження далеких куточків земної кулі і призвів до того, що італійці вели усе більш мирське життя. Середньовічна цивілізація, яка досягла свого вищого розвитку у Франції, ніколи не була такою ж придатною для Італії. Після XIV століття італійці повстали проти неї і створили нову, сучасну цивілізацію.

Точка зору Буркхардта поширилася в історичному мисленні наприкінці XIX століття і залишається донині, після безлічі виправлень і переглядів, основою європейського розуміння Ренесансу.

Звичайно, погляд Буркхардта був елітарним. Його наголос на італійській індивідуальності перегукувався з індивідуалізмом, який сповідувала західноєвропейська буржуазія, і який набував усе більшого впливу на європейців.

Я. Буркхардт, хоча і різко розділив середньовічну і сучасну цивілізації, не намагався створити особливої епохи в людській історії, називану «Ренесансом». Радше він вважав добу Відродження рубежем між Середньовіччям і Новим часом. Це був перший паросток сучасності, стрижень потрійної системи.