Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Системна методологія і теоретизація географії
Властивості систем

Властивості систем

Властивості систем — цілісність і подільність, інтеґративність, емерджентність, гетерогенність, структурованість, ієрархічність, адаптивність, стійкість, надійність, еквіфінальність, розвиток, відмежованість системи від довкілля, взаємодія із довкіллям, пріоритет інтересів, мультиплікативність, синергія, самоорганізація, складність, простота, ентропія, негентропійність.

Цілісність вказує на те, що система — це об'єднання частин, яке виступає щодо довкілля як єдине ціле: поява у системі нової функції, нової якості органічно випливає із її складових компонентів, однак не властиве жодному із компонентів, розглянутих ізольовано.

Інтеґративність (лат. integer — цілісний) — наявність системоутворювальних, системозберігальних факторів.

Емерджентність (англ. emergence — виникнення, поява нового) — поява нових якостей, не властивих підсистемам, компонентам, що утворюють систему.

Гетерогенність (грец. ετερογενής — різнорідний) передбачає, що система є неоднорідною і складається з різних частин.

Структурованість вказує на те, що система є певним чином організованою сукупністю і має відповідну структуру; можливість декомпозиції системи на компоненти, встановлення зв'язків між ними. Структура системи зумовлена формою зв'язків або взаємодій між її елементами.

Ієрархічність (грец. ίερσς — священний, άρχή — влада) (властивість співвідношення) — кожен компонент системи є підсистемою більшої системи. Поділ систем на підсистеми нижчого рівня називається ієрархією та означає підпорядкування системи нижчого рівня системі вищого рівня.

Нормальна ієрархія та ієрархія розшарування (Э. Алаев, 1983).

Нормальна ієрархія — системи одного порядку однорідні й повністю входять у систему вищого порядку та підпорядковані правилу кратності.

Ієрархія розшарування — системи низового порядку неоднорідні і в сумі необов'язково утворюють систему вищого порядку.

Закон нестрогого поділу територіальних систем на субсистеми (нестрого входження систем у суперсистеми): ситуація строгого входження територіальних субсистем у системи вищого ієрархічного рівня не є необхідною, а радше випадковою (О. Шаблий, Б. Заставецкий, М. Мальский «Особенности пространственной организации территориальных систем расселения», 1984).

Адаптивність (лат. adaptio — пристосування) — прагнення до стану стійкої рівноваги, яка передбачає адаптацію параметрів системи до мінливих параметрів зовнішнього середовища («нестійкість» системи не обов'язково дисфункціональна, вона може виступати й як умова її динамічного розвитку).

Стійкість — переважання у системі внутрішніх взаємодій над зовнішніми, гнучкість до впливу зовнішніх факторів; витривалість і стійкість визначають здатність системи до самозбереження, стабільності важливих параметрів, її гомеостазу. Ймовірність досягнення головної мети системи — самозбереження (у т. ч. шляхом самовідтворення) — визначається як її потенційна ефективність. Адаптація системи — якісна зміна реакції системи — пов'язана зі змінами структури і спрямована на стабілізацію поведінки.

Надійність — функціонування системи при виході з ладу одного із її компонентів, збереження проектних значень параметрів системи упродовж запланованого періоду.

Еквіфінальність — здатність системи досягати станів, що не залежать від вихідних умов і визначаються тільки її параметрами.

Розвиток — характеризує зміну стану системи у часі. Це поняття допомагає пояснити складні термодинамічні й інформаційні процеси у природі та суспільстві.

Відмежованість системи від довкілля означає, що всяка система має свої межі, які відділяють її від довкілля і визначають, що входить у систему і що в неї не входить, є зовнішнім стосовно неї.

Взаємодія із довкіллям означає, що система як ціле взаємодіє з іншими системами, що зумовлено цілісністю системи та її якісною визначеністю.

Пріоритет інтересів означає, що мета системи є домінантною щодо мети окремих її компонентів.

Мультиплікативність (лат. multiplicare — множити, примножувати, збільшувати) — і позитивні, і негативні ефекти функціонування компонентів у системі мають властивість множення, а не додавання.

Синергія (грец. σύν — разом, εργον — той, що діє; дія) — односпрямованість (цілеспрямованість) дій складових (елементи, компоненти, структури) посилює ефективність функціонування системи.

Самоорганізація — процеси, за яких створюється, відтворюється або удосконалюється організація складної динамічної системи; процеси, що переводять відкриту нерівноважну систему, яка досягла у своєму розвиткові критичного стану, у новий стійкий стан з вищим рівнем складності й упорядкованості порівняно з вихідним. Процеси самоорганізації можуть мати місце тільки у системах із високим рівнем складності та великою кількістю елементів, зв'язки між якими мають не жорсткий, а ймовірнісний характер.

Складність — вираження внутрішньої дискретності системи. Складність будови і динамічна складність системи, яка проявляється через появу нових елементів, створення нових зв'язків. Комплекс наук про складність (англ. complexity science) із методологією нелінійної складності.

Простота — система повинна бути доступною, нескладною у дослідженні та використанні.

Ентропія (грец. εντροπία — поворот, перетворення) — функція стану системи, яка характеризує напрямок протікання мимовільних процесів у цій системі та є мірою їхньої незворотності.

Негентропійність (від'ємна ентропія) — міра упорядкування і організованості системи, або кількість енергії, що є в системі.

Головний напрямок розвитку сучасної науки — перехід від вивчення простих систем до вивчення систем складних, від закритих до відкритих систем, від лінійності до нелінійності, від розгляду стану рівноваги і процесів, що протікають поблизу такого стану, до процесів делокалізації, нестабільності.

Принцип невизначеності у дослідженні динаміки складних нелінійних систем, який полягає у розумінні невизначеності як джерела упорядкованості (біфуркація → хаос → самоорганізація → упорядкованість).

Парадигма нелінійного мислення — основа нового наукового світогляду, заснованого на усвідомленні тотальної нелінійності у Всесвіті. Матеріальний світ — надскладна нелінійна система, еволюцію якої на фізичному, хімічному, біологічному та соціальному рівнях описують нелінійними співвідношеннями (замість співвідношень глобального детермінізму, що домінували на етапі класичного розвитку науки) (А. Самарський «Парадигма нелінійного мислення та її роль в сучасній науці», 2010).