Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020

Розділ 2. Основні галузеві системи світового господарства
Тема 12. Географія сільського господарства світу

Сільське господарство — це найстаріша галузь матеріального виробництва, присутня в усіх країнах світу. В зв’язку з цим воно має складну галузеву і територіальну структуру.

Добові потреби пересічної людини у компонентах харчування складають 2600 ккал та 100 грамів білку при збалансованому амінокислотному складі. Сьогоднішній світовий показник практично відповідає медичним нормам (лише споживання білку є дещо меншим — 70 г); але за середніми показниками зазвичай приховуються суттєві регіональні відмінності: населення країн Півночі отримує 3300 ккал на добу та 100 г білку (з них 50 г тваринного походження), населення ж країн Півдня — лише 2300 ккал та 35 г білку (тваринного — 12 г).

Уповільнення темпів економічного розвитку в поєднанні з «демографічним вибухом» та екологічними негараздами загострили продовольчу проблему в країнах «третього світу», де вона переросла в хронічну продовольчу кризу.

Частка населення, що харчується нижче критичного рівня складає у Південній та Південно-Східній Азії — 27%, на Близькому та Середньому Сході — 11%, в Африці — 22%, в Латинській Америці — 13%. В Бангладеш, Ємені, Гаїті, Кабо-Верде, Мавританії, ЦАР, Єгипті, Ефіопії, Лаосі, Коморських Островах та деяких інших країнах більше половини імпорту припадає на продукти харчування (така ситуація суттєво гальмує темпи соціально-економічного розвитку). Взагалі вважається, що втрата продовольчої незалежності наступає тоді, коли імпорт продуктів харчування перевищує щорічного споживання.

Але голод в сучасних умовах не свідчить про нездатність людства забезпечити необхідний рівень виробництва продовольства. В проблемі голоду вирішальну роль відіграють помилкові стратегії розвитку, надмірна урбанізація (зокрема —хибна) та деградація навколишнього природного середовища.

Істотні відмінності у системах землеробства і землекористування, методах ведення сільського господарства, продуктивності праці тощо призвели до значних відмінностей у валових обсягах та душових показниках сільськогосподарського виробництва. Зараз більше половини світового виробництва сільськогосподарської продукції припадає на дюжину країн (США, Китай, Індія, Бразилія, Росія, Японія, Мексика, Індонезія, Франція, Італія, Аргентина, Україна). При цьому рівень виробництва продукції на душу населення в США у 7 разів вищий за Китай. Найкращі ж душові показники мають Нідерланди і Данія.

Найвищі показники вартості сільськогосподарської продукції на 1 зайнятого в цій галузі демонструють Нова Зеландія, Австралія та США; стосовно ж виходу продукції з 1 га сільськогосподарських угідь - знову лідерами стають європейці (Нідерланди, Данія, Бельгія).

Внаслідок впливу НТР частка сільського господарства у структурі ВНП та ВВП більшості країн світу значно скоротилася, ця галузь господарства почала відігравати лише другорядну, підпорядковану роль в економіці не тільки найбільш розвинених індустріальних та постіндустріальних країн, але й країн, що розвиваються (зокрема - нових індустріальних).

Водночас сільське господарство залишається найважливішою сферою прикладання праці самодіяльного населення низки країн «третього світу» та забезпечує левову частку їх експортних надходжень (наприклад, 98% вартості експорту Уганди становить кава, питома вага арахісу в експорті Гамбії перевищує 95%, Сан-Томе і Принсіпі 90% валюти заробляє експортом какао, а Лесото — вовни і мохеру). Деякі високорозвинені постіндустріальні країни також відзначаються значною часткою сільськогосподарської продукції у вартості експорту (Нідерланди — 23%, США — 20%, Франція — 16%).

Найстаріший за часом поділ праці, що відбувся у сільському господарстві — це поділ на рослинництво¹ (землеробство) і тваринництво². Велике значення має співвідношення між цими складовими сільського господарства. Тваринництво менше залежить від природних умов у порівнянні з рослинництвом, де виробничий процес фактично включений у ходу природних процесів. У тваринництві менше відчувається вплив сезонності праці, воно дає більш гарантоване надходження продуктів харчування та сировини для легкої промисловості, легше піддається промисловим методам ведення, нарешті має і вищу прибутковість (адже вартість вироблених рослинництвом кормів входить у собівартість м’яса, молока, яєць та іншої продукції). Отже тваринництво можна вважати своєрідною «переробною» галуззю по відношенню до рослинництва.

Внаслідок цього у світовому господарстві склалася закономірність: чим вищий рівень економічного розвитку має країна, тим більшою є частка тваринництва в структурі її сільського господарства. Звісно, що існують винятки. Високорозвинена Італія має практично паритетне співвідношення між тваринництвом і рослинництвом, але це пов’язано із середземноморським типом клімату і в цілому сприятливими природними умовами для виноградарства, садівництва, ягідництва, які є високорентабельними галузями. А переважання рослинництва в Японії пов’язано з національними традиціями харчування (головними продуктами в раціоні японців є рис, овочі, риба і морепродукти). З іншого боку, Монголія і Афганістан мають тваринницьку спеціалізацію, яка пояснюється специфікою структури земельних угідь з переважанням малопродуктивних пасовищ та неможливістю розвитку надійного землеробства без зрошення.

Рослинництво

Воно поділяється на рільництво (вирощування переважно однорічних рослин на ріллі) та плодівництво (створення багаторічних насаджень).

В рільництві головну роль грають зернові культури, які займають половину посівних площ (а в Камбоджі та Японії навіть 90%) і складають основу раціону харчування населення в більшості країн світу.

Сумарний врожай всіх зернових у світі коливається в межах 2,2-2,6 млрд. тон на рік. В структурі валових зборів зерна в світі переважають пшениця (28%), рис (26%), кукурудза (25%), ячмінь (10%), овес і жито (по 2%), на всі інші культури разом узяті припадає лише 7% зерна (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Структура світових валових зборів зернових культур

Навіть поверхневий аналіз наведеної вище діаграми підтверджує обґрунтованість виділення трьох «головних хлібів людства» (пшениця, рис, кукурудза), які можуть час від часу мінятися місцями між собою (протягом майже всього ХХ століття список очолював рис, але «зелена революція»³ вивела в лідери пшеницю, а вже у ХХІ столітті найкращу динаміку приросту демонструє кукурудза).

Донедавна науково обґрунтованою нормою виробництва всіх зернових на душу населення вважався показник 800 кг на рік. Така значна цифра була пов’язана не стільки із прямим споживанням зернових у харчуванні, скільки із використанням комбікормів в тваринництві. Незважаючи на постійне зростання валового виробництва зерна, цей показник залишився недосяжним (табл. 12.1). В окремі періоди навіть відбувалося падіння забезпеченості зерном, яке пояснюється з одного боку перевищенням темпів зростання чисельності населення над темпами зростання виробництва зерна, а з іншого, стримуванням виробництва зерна в основних країнах-експортерах через кризу перевиробництва. Врешті-решт зростання ефективності технологій відгодівлі у тваринництві дозволило переглянути названу норму в бік суттєвого зменшення.

Таблиця 12.1

Регіональні відмінності у виробництві зерна на душу населення, кг

Китай збирає до 480 млн. тон зернових на рік (з них 205 млн. тон рису та 125 млн. тон пшениці), США — до 465 млн. тон, Індія — до 275 млн. тон.

Валові збори зернових в Росії коливаються в межах 105-130 млн. тон. Валові збори зернових в Україні наблизилися до 70 млн. тон⁴, в їх структурі кукурудза почала випереджати пшеницю.

Ієрархія найбільших виробників пшениці виглядає так: Китай, Індія, Росія, США, Франція, Україна, Канада, Австралія, Аргентина тощо. Окрім Китаю та Індії, всі названі країни є значними експортерами.

Рис як культура відомий вже більше 5 тис. років, вперше почав вирощуватися в Індії. Але 1-е місце за валовими зборами належить Китаю, за ним йдуть Індія, Індонезія, Бангладеш, Таїланд, В’єтнам, Філіппіни, Японія. Найзначнішими виробниками за межами Азії є Бразилія та США. Найбільший імпортер рису — Китай, найбільший експортер — Таїланд.

Найбільшим виробником кукурудзи в світі є США (до 350 млн. тон щорічно), найбільша її частка йде на виробництво комбікормів. Китай збирає 215 млн. тон; інші значні виробники — Бразилія, Аргентина, Україна тощо.

В сумарному експорті всіх зернових попереду з великим відривом США (90 млн. тон, з них 50-60 млн. тон кукурудзи, 20-25 млн. тон пшениці, 4-5 млн. тон сорго, 3 млн. тон рису тощо). Показник Росії наближається до 50 млн. тон. Практично весь російський експорт пов’язаний із пшеницею (в останні роки саме Росія найчастіше очолює список найбільших експортерів пшениці). В рейтингу експортерів зернових у ХХІ столітті Україна стабільно займає третю позицію з показником більше 40 млн. тон щорічно. Україна експортує кукурудзу (15-20 млн. тон), пшеницю (14-16 млн. тон), ячмінь (4-7 млн. тон, за експортом ячменю Україна в окремі роки взагалі стає світовим лідером) та незначну кількість інших зернових (вівса, жита, проса). Зернові займають зараз друге місце у загальній вартості експорту країни після чорних металів.

4-е й 5-е місця світової ієрархії експортерів зернових культур поділяють Аргентина й Австралія з валовим показником близько 20 млн. тон. Наступні місця займають Канада, Бразилія, Таїланд, Казахстан, ПАР тощо.

Технічні культури надзвичайно важливі як для продовольчого забезпечення населення, так і в якості сировини для різних галузей промисловості. Зазвичай технічні культури поділяють на волокнисті, цукрові, олійні (ефіроолійні), культури-«стимулятори» (тонізуючі), лікарські, каучуконосні (кок-сагиз вирощується на ріллі, а гевея відноситься до багаторічних насаджень) тощо.

Більшість технічних культур — теплолюбні, мають високу трудомісткість, тому історично їх виробництво розвивалось в тропічних колоніях і по сьогоднішній день за ними зберіглася назва «колоніальні товари».

Серед волокнистих (прядивних) культур найбільший попит існує на бавовник. Його головними виробниками стали Китай та Індія (по 15%), США і Пакистан (по 6%), Бразилія, Узбекистан і Туреччина (по 3%). Китай та Індія весь вирощений бавовник переробляють самостійно. Інші країни, представлені у списку - експортери. До найважливіших виробників та експортерів відносяться також Єгипет, Судан і Перу, які вирощують найцінніший та найдорожчий тонковолокнистий бавовник. Збільшити свою частку на світовому ринку намагаються Австралія, Парагвай, Туркменістан, Зімбабве, Мозамбік, Буркіна-Фасо.

Незважаючи на конкуренцію синтетичних волокон стійким залишається попит на джут і сизаль (агаву). Вони незамінні у виробництві мішковини та інших технічних тканин. В джутовому виробництві Китай, Індія та Бангладеш втрьох забезпечують 85% світових потреб. Найбільше сизалю виробляють Бразилія і Танзанія (вдвох — 65% світового виробництва).

А ось льон⁵ «програв війну» синтетичним волокнам, тому його виробництво, на жаль, скорочується. Невеликі обсяги виробництва збереглися у Канаді, Китаї, Росії, Україні, Чехії, Великобританії, США, Аргентині тощо.

Боротьба з наркоманією значно обмежила поширення у світі такої традиційної культури як конопля, що має значні можливості використання не тільки в легкій промисловості, але й медицині, енергетиці та навіть будівництві. Конопляне волокно надзвичайно міцне, має антисептичну й протиалергенну дію. Унікальні сорти технічних конопель без наркотичних властивостей вперше в світі були виведені Глухівським НДІ луб’яних культур.

До волокнистих культур також відносять кенаф (поширений в країнах Африки та Південно-Східної Азії) і хенекен (вирощують країни Латинської Америки, особливо Мексика і Куба).

Основними культурами-цукроносіями в світі є цукровий буряк (в ХХІ столітті його частка впала до 20%) і цукрова тростина (80%). По виробництву цукрової сировини істотно виділяються 3 країни — Індія (21% світового виробництва), Бразилія (16%) і Куба⁶ (8%). Швидко зростає виробництво обох цукроносіїв у Китаї, тому він вийшов на 4 місце в світі (5%).

Олійні культури представлені соняшником (Україна — світовий лідер, за нею йдуть Китай, Росія, Аргентина, Румунія), рапсом, льоном-кучерявцем, бавовником, арахісом та іншими. Багаторічні олійні культури — це олива (маслина) і олійна пальма. Але внаслідок генетичної модифікації головною рослинною сировиною для олійно-жирової промисловості сьогодні стала соя (США, Бразилія, Аргентина, Мексика), випередивши навіть дешеву пальмову сировину (Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Таїланд, Східний Тімор) та відтіснивши на третє місце соняшник. Арахіс зараз використовується переважно у кондитерській промисловості (найбільші виробники — Індія, Китай, США, Сенегал, Гамбія). Оливкова олія є відносно дорогою, тому має менші обсяги виробництва.

Доволі специфічну групу утворюють ефіроолійні культури, які знайшли застосування у фармацевтиці, парфумерії, релігійних культах. Вирощуванням троянд та виробництвом трояндової олії відомі Болгарія (унікальна Казанликська «трояндова долина») і Франція (Прованс). Коморські Острови і Майотта є постачальники духмяної ефірної олії дерева іланг-іланг для французької парфумерно-косметичної промисловості. Арабські країни спеціалізуються на вирощуванні сандалового дерева. В Україні ефіроолійні культури (переважно троянда) займають площу 9,1 тис. га.

Декоративне квітникарство є порівняно новою галуззю, тому представлено у порівняно невеликій групі країн. Найбільш розвиненою ця галузь є в Нідерландах (її поширений образ — «країна тюльпанів»). Значними є масштаби розвитку в Марокко і Венесуелі (іриси, лілії, орхідеї). В Японії символом імператорської влади і «малим гербом» країни є хризантема.

До культур-«стимуляторів» (або тонізуючих культур) відносять каву, какао, чай, єрба-мате, тютюн тощо (представлені як одно-, так і багаторічні рослини з тяжінням до тропіків і субтропіків).

Однією з найбільш високотоварних культур сучасного світового господарства стала кава. 27% її виробництва припадає на Бразилію, 13% — на Колумбію, 7% виробляє Кот-д’Івуар, 5% — Мексика, 4% — Індонезія, по 3% — Куба, Індія, Венесуела, Еквадор, 2% — Кенія. Найдорожчі сорти кави («мокко») вирощуються в Ефіопії та Ємені (вірогідно, що саме тут розташовується центр походження цієї рослини). Специфічний тонкий смак має і колумбійська кава, оскільки в цій країні кавові дерева вирощуються в гірських умовах в тіні інших дерев.

Батьківщиною какао є Південна Америка, тут ці дерева досі зустрічаються у дикому вигляді. Дерева какао найкраще ростуть в екваторіальному кліматичному поясі між 10° північної та 10° південної широти. Першим європейцем, що познайомився із шоколадним напоєм (але не оцінив його) був Х. Колумб. Сьогодні валові збори какао становлять 3,5 млн. тон за рік. Більше 70% зборів забезпечують африканські країни. Кот-д’Івуар і Гана лідирують з відчутним відривом, за третє місце ведуть боротьбу Бразилія та Індонезія, далі у списку знов йдуть африканські виробники — Нігерія, Камерун, Екваторіальна Гвінея тощо.

Половина споживання какао припадає на Європу, ще третина — на Північну Америку. За показником споживання шоколаду на особу беззаперечним світовим лідером є Швейцарія (11 кг на особу за рік проти 5 кг в середньому по світу). За нею йдуть Бельгія, Данія, Естонія, Великобританія.

Батьківщиною чаю є Китай. Але очолює ієрархію провідних виробників він разом з Індією (по 25% світового виробництва), за ними йдуть Шрі Ланка (13%), Японія (7%) та низка азійських країн (від Індонезії до Грузії і Туреччини). Поза межами Азії значним виробником та експортером чаю є лише Кенія. Світовими лідерами з експорту чаю вже тривалий час є Індія та Шрі Ланка. Головними імпортерами традиційно залишаються Росія і Великобританія.

Цікаво, що Китай та Японія порівняно слабко представлені на світовому ринку, оскільки вирощують чай переважно для власного споживання. Саме вони разом із Великобританією і Туреччиною очолюють світовий рейтинг споживання чаю в розрахунку на душу населення.

У Південній Америці набув поширення так званий «парагвайський чай» (єрба-мате), свого часу католицькі монахи перетворили цю рослину з дикорослої у плантаційну. Вирощується єрба-мате фактично у трьох країнах - Аргентині, Парагваї та Бразилії.

Тютюн також є культурою-«стимулятором». 25% його виробництва сконцентровано у США, 10% дає Китай, 9% — Індія, 5% — Бразилія, по 4% виробляють Туреччина, Болгарія, Куба і Зімбабве. Споживання тютюну зараз збільшується лише в країнах «третього світу».

Досить важливою технічною культурою помірних широт є хміль. Хмелярство постачає сировину не тільки для пивоваріння, але й для потреб фармацевтичної і парфумерно-косметичної промисловості. Лідерами за валовими показниками є США, ФРН, КНР і Чехія. Україна з часткою близько 1% світового виробництва в «топ-10» не потрапляє та є нетто-імпортером екстракту хмелю. Провідні експортери хмелю — це ФРН, США і Чехія, найбільші імпортери - Японія, Росія, Бразилія.

В окремих країнах набули поширення плантації різноманітних лікарських рослин: женьшеню, родіоли рожевої, ехінацеї пурпурової, розторопші плямистої, м’яти перцевої, валеріани, лаванди, череди, шавлії тощо. В Україні плантації лікарських трав займають 4,1 тис. га.

Кормові культури в умовах інтенсивного тваринництва в розвинутих країнах інколи займають більше 50% посівних площ (так зване польове кормовиробництво). В країнах «третього світу» з переважанням екстенсивного відгонно — пасовищного тваринництва, навпаки, вирощування кормових на ріллі не набуло значного поширення.

Асортимент кормових культур дуже різноманітний і залежить як від ґрунтово-кліматичних умов регіону, так і спеціалізації тваринництва. Провідні кормові культури — це конюшина, еспарцет, люцерна, люпин, тимофіївка, кормовий буряк. Функції кормових можуть виконувати і такі «універсальні» культури як кукурудза, соя, картопля, топінамбур, гарбуз, рапс тощо; широко використовується також солома зернових.

Овочівництво і картоплярство набули майже повсюдного поширення, оскільки відіграють важливу роль у харчуванні населення. Картоплю навіть називають «другим хлібом». Дійсно, коренеплоди утворюють другу за значенням групу продовольчих культур після зернових.

Унікальність картоплі пов’язана з тим, що вона одночасно є продовольчою, кормовою і технічною культурою. Це дозволяє картоплярство розглядати і як окрему галузь, і разом з відповідними галузями рослинництва. Провідними виробниками картоплі в світі є Китай, Індія, Росія, Польща, Україна, США, ФРН, Нідерланди та Бєларусь. В Україні середньобагаторічний показник⁷ валових зборів становить 20 млн. тон (5,5% світових обсягів).

У тропічних країнах набув поширення батат («солодка картопля»), його найбільшими валовими зборами виділяються Китай, Індія та Індонезія. Вирощують батат практично всі африканські країни, але мають низьку врожайність.

Овочевими культурами називають рослини (капуста, огірок, помідор, баклажан, морква, буряк, цибуля, часник, спаржа, салат, редиска, петрушка, хрін тощо), які вирощують для споживання їхніх соковитих органів. Баштанні культури (кавун, диня, гарбуз, кабачок) зазвичай розглядають разом з овочевими.

Овочівництво розвивається на відкритому і закритому ґрунті. Овочівництво відкритого ґрунту підпорядковується зональним закономірностям, тепличні господарства розміщуються азонально, «тяжіючи» до приміських зон надвеликих міст (тобто до споживача).

Овочі в цілому відносяться до малотранспортабельної продукції і вимагають консервації чи переробки. Експортне значення мають, як правило, лише ранні сорти як картоплі, так і овочів. Найбільшими у світі експортерами овочевої продукції стали Іспанія, Мексика, Китай, Індія, Туреччина, Єгипет, Нідерланди; найбільшими імпортерами є США, ФРН, Росія, Великобританія, Франція. Україна входить у світові «топ-10» як по валовому, так і по душовому виробництву овочів та баштанних культур.

Багаторічні насадження. Головною галуззю цієї підсистеми світового АПК є садівництво, а в ньому найбільшими масштабами виділяється вирощування цитрусових. Сумарно їх найбільшим виробником і споживачем є США. Значними виробниками та експортерами апельсинів виступають Греція, Ізраїль, група маленьких карибських країн; мандаринів — практично всі країни басейнів Середземного та Карибського морів; лимонів — Марокко, Єгипет, Італія тощо, грейпфрутів — Куба.

Інші садові культури мають переважно внутрішнє значення, хоча можна відзначити значні обсяги експорту яблук Угорщиною та Польщею, слив — Сербією, персиків — Грецією, айви і абрикосів - Болгарією, черешень — Францією, Молдовою та Україною, гранатів — Туреччиною та Азербайджаном.

Деревні горіхи також є важливим продуктом харчування та сировиною для кондитерської промисловості. Волоські (грецькі) горіхи вирощуються в багатьох країнах Європи та Америки (Україна входить до «топ-10» світових виробників, поступаючись лише США, Мексиці, Франції, ФРН і Перу).

Найбільшими виробниками та експортерами горіхів кеш’ю стали Індія та В’єтнам. Конкуренцію їм складають африканські країни ПАР, Танзанія, Мозамбік, Мадагаскар, Кот-д’Івуар, Бенін тощо, а в Америці — Аргентина.

Найбільший світовий виробник і споживач мигдалю — США, найбільшим експортером сьогодні є Туреччина. А от бразильський горіх вирощується лише в Бразилії. Кокосові горіхи вирощують та експортують Малайзія, Таїланд, низка дрібних країн Океанії.

Ягідництво — одна з найдинамічніших підгалузей рослинництва. Ягоди використовуються не тільки в їжу чи для виробництва соків, компотів і сиропів, але й у фармакології та косметології. В структурі виробництва переважають суниця садова, полуниця, малина, лохина, журавлина, смородина, ожина, чорниця аґрус, ківі. Найвищими обсягами виробництва вирізняються Китай, Нідерланди, Нова Зеландія, Польща й Україна тощо. Провідними споживачами й імпортерами як свіжих, так і заморожених ягід в світі є США, ФРН, Франція, Великобританія, Бельгія.

Але головним продуктом цієї галузі рослинництва залишається банан. За обсягами вирощування банани поступаються лише 3 головним хлібам людства (пшениці, рису і кукурудзі). Деякі з країн Центральної Америки, Вест-Індії та Західної Африки навіть отримали назву «бананових республік». Головні продуценти й експортери - Еквадор, Панама, Коста-Ріка, Індонезія.

Виноградарство належить до найстаріших галузей рослинництва. Площа виноградників у світі має сталу тенденцію до скорочення (з 9 до 8 млн. га протягом тільки ХХІ століття), при цьому обсяги виробництва не зменшуються.

Традиційними лідерами галузі є Іспанія, Франція, Італія, Португалія. В цих країнах у валових зборах суттєво переважають винні сорти. Столові (безкісточкові) сорти використовують безпосередньо в їжу або для отримання родзинок. Ці сорти винограду переважають в Туреччині, США (штат Каліфорнія), Греції, Алжирі. Позитивну динаміку в обох сегментах виноградарства демонструють Китай, Чилі, Аргентина.

Багаторічні коренебульплоди (маніок, таро, ямс) представлені переважно в тропіках. Вони не тільки вживаються безпосередньо в їжу, але й використовуються для отримання крохмалю, спирту й ацетону. Найбільші валові збори цих культур мають Індія, Індонезія, Нігерія, Судан, Конго і ДР Конго, Китай тощо.

Єдиною⁸ на сьогодні багаторічною культурою-каучуконосом залишилася гевея, з неї отримують молочний сік — латекс, найважливішу натуральну сировину для гумотехнічної та інших галузей хімічної промисловості. 40% світового виробництва латексу сконцентровано в Малайзії. Взагалі у другій половині ХХ століття виробництво натурального каучуку змістилося до Південно-Східної Азії (Малайзія, Індонезія, Таїланд, Китай і Філіппіни вп’ятьох забезпечують 80% світових потреб). Втратила своє провідне значення Бразилія — колишній монополіст з постачання на світовий ринок натурального каучуку⁹.

Тваринництво

Його частка в сільському господарстві світу поступово зростає, а зв’язки з рослинництвом стають все тіснішими (завдяки польовому кормовиробництву). Але на відміну від багатьох галузей рослинництва, де головну роль відігравали тропіки і субтропіки, у тваринництві більшу частину продукції дає помірний кліматичний пояс.

Галузі тваринництва отримують назву у більшості випадків згідно назв тварин.

Провідною складовою світового тваринництва є розведення великої рогатої худоби (ВРХ), інакше цю галузь називають скотарством. Чисельність ВРХ у світі перевищує 2 млрд. голів (враховуючи окрім звичних для нас биків і корів також зебу і буйволів). 15% світового поголів’я припадає на Індію (де корова є священною твариною), 10% — на США, 8% — на Бразилію, 5% — на Аргентину. Скотарство має кілька виробничих напрямів: м’ясний, молочний, молочно- м’ясний, м’ясо-молочний, робочий тощо.

Світове виробництво яловичини і телятини перевищує 85 млн. тон¹⁰. Найбільшими обсягами виробництва й експорту вирізняються США, Аргентина, Бразилія, Австралія. Названі країни характеризуються переважно екстенсивними методами ведення м’ясного скотарства з метою отримання на природних кормових угіддях дешевого та екологічно чистого м’яса. Цей досвід наслідують деякі з африканських країн (ПАР, Ботсвана). В Європі через відсутність значних масивів сіножатей і пасовищ переважають інтенсивні методи відгодівлі (стійлове утримання та польове кормовиробництво). Внаслідок цього м’ясо має вищу собівартість, але Франція та ФРН також входять до числа провідних експортерів телятини.

Щорічно у світі виробляється майже 500 млн. тон коров’ячого молока (молока всіх видів — 600 млн. тон). США, країни Євросоюзу, Австралія та Нова Зеландія разом забезпечують % світового виробництва. Найкращі душові показники та найвищі показники удійності корів демонструють Нідерланди, Швейцарія, Данія, Нова Зеландія. Країни «третього світу» через низький зоотехнічний рівень (незважаючи навіть на значні пасовищні ресурси) не впливають на світовий ринок молочної продукції.

Свинарство має кілька виробничих напрямів: м’ясний, беконний, м’ясо-сальний, сальний¹¹ тощо. Шкіри і щетина свиней слугують сировиною для легкої промисловості.

Виробництво свинини наблизилося до 80 млн. тон на рік. Чверть світового показника припадає на Китай. Наступні позиції займають США, ФРН, Росія, Нідерланди, Франція, Данія, Великобританія, Японія, Іспанія, Польща. «Білими плямами» на світовій карті свинарства є мусульманські країни Азії та Африки.

Половина обсягів експорту свинини припадає на Данію і Нідерланди. Найбільшим імпортером є ФРН (ця ж країна є світовим лідером у споживанні свинини в розрахунку на 1 особу).

Третю позицію за вартістю виробленої тваринницької продукції займає птахівництво. Ця галузь має найвищі темпи зростання, що пояснюється високою конверсією кормів, легкістю запровадження сучасних індустріальних методів ведення та швидкою окупністю затрат. Продукція птахівництва відзначається також дієтичними властивостями (високий вміст білків при низькій калорійності та незначному рівні «поганого» холестерину).

Структуризація птахівництва може відбуватися як за видами птахів (кури, гуси, качки, індики, фазани, павичі, перепели, страуси), так і за напрямами: м’ясний (бройлерний¹²), яєчний, м’ясо-яєчний, пухо-перовий тощо. Чверть виробленого пташиного м’яса та 15% яєць припадає на США. За душовими показниками лідирують Нідерланди. Названі країни є найбільшими експортерами птахівничої продукції, а Японія, ФРН і Росія — найбільшими імпортерами.

Вівчарство — одна з найстаріших галузей тваринництва. Найчисельніше поголів’я мають Австралія, Китай і Нова Зеландія. Вівчарство поділяється на овчинно-шубне, каракульське, курдючне, м’ясо-вовняне тощо. В сучасних умовах головним є вовняне спрямування, зорієнтоване на отримання натурального волокна від тонкорунних (мериносних), напівтонкорунних та грубововняних овечих порід. Супутнім продуктом слугує овече молоко.

У виробництві та експорті вовни з досить великим відривом лідирують Австралія та Нова Зеландія. Важливими виробниками та експортерами також є ПАР, Аргентина, Уругвай, Монголія, Казахстан, Іран, Туреччина, Туркменістан. Провідними імпортерами є високорозвинені країни: Японія, ФРН, Франція, Великобританія, США, Італія, Бельгія тощо.

Китай — найбільший у світі виробник баранини (25%), але лідером у розрахунку на душу населення та за обсягами експорту стала Нова Зеландія. Світовими лідерами каракульського вівчарства є Афганістан та Намібія. Спеціалізація Великобританії — вирощування і продаж племінних тварин.

Козівництво інколи об’єднують з вівчарством (дрібна рогата худоба). Окрім молочного¹³ напряму, в цій галузі присутні також пуховий (ангорський), м’ясний і комбінований молочно-м’ясний. Кози перевершують усіх свійських тварин за адаптаційними можливостями та споживають найбільшу кількість видів рослин. Це сприяє їх розведенню у різних кліматичних зонах практично в усіх країнах світу. Козу інколи називають «коровою бідних», цю тезу підтверджує той факт, що найбільшим поголів’ям відзначаються країни Азії (60%) та Африки (35%) (за лідерство сперечаються Китай, Індія, Пакистан і Бангладеш). Частка всіх країн Європи, Америки, Австралії та Океанії разом узятих становить лише 5%.

Батьківщиною ангорських кіз являється Туреччина (Ангора — стара назва сучасної столиці країни Анкари). Половина поголів’я пухових кіз зосереджена в Туреччина та Кашмірський долині (Індія і Пакистан). Значними продуцентами мохеру є також США, ПАР, Лесото і Свазіленд.

Конярство зберігає свою роль у сільському господарстві завдяки наявності кількох важливих напрямів: робочого (як тяглова сила використовуються коні-важковози), спортивного (кінний спорт включений до програми олімпійських змагань), молочного (для отримання дієтичного кумису), м’ясного (без конини неможливо отримати якісну копчену ковбасу) та лікувального (іпотерапія). Найбільше поголів’я коней мають Китай, США, Мексика, Бразилія та Аргентина. Найкращий показник на душу населення — в Монголії (2,5 млн. коней на 3 млн. населення), де ці тварини становлять майже половину всього поголів’я худоби.

Світове виробництво конини не перевищує 1 млн. тон, провідними виробниками є США, Мексика й Аргентина. Найбільший експортер — Аргентина; найбільші покупці — Франція, Японія, країни Бенілюксу.

Верблюдівництво відіграє значну роль в окремих регіонах земної кулі із посушливим кліматом. Воно також має низку напрямів: молочний, пухово-вовняний, гужовий («корабель пустелі») та навіть спортивний (в арабських країнах популярними є тоталізатори на верблюжих перегонах). Найбільше поголів’я верблюдів мають Судан, Сомалі, Ефіопія, Мавританія, Індія, Пакистан.

Кролівництво — допоміжна галузь тваринництва, що забезпечує виробництво дієтичного м’яса, хутра, пуху, шкір. Розрізняють м’ясні, пухові, м’ясо- хутрові та декоративні породи кролів. Світове виробництво кролячого м’яса сягнуло 2 млн. тон (половина припадає на Китай). Розвинута ця галузь також у США, Великобританії, Угорщині, Польщі, Чехії. В Україні кролівництво сьогодні представлено переважно в особистих підсобних господарствах.

Внаслідок зменшення природних популяцій хутрових звірів сьогодні хутрове звірівництво як підгалузь тваринництва стало економічно більш доцільним, аніж традиційне мисливство. На звірофермах розводять песця, норку, горностая, колонка, соболя, лису-чорнобурку, нутрію, шиншилу, ондатру, бабака тощо. Світовими лідерами є Китай, Канада, Росія, Греція, скандинавські країни.

Шовківництво зародилося 5 тисяч років тому в Китаї, який і сьогодні залишається світовим лідером в його розвитку, використовуючи як тутового, так і дубового шовкопрядів. Шовківництво представлено також в Індії, Індонезії, Бразилії, Таїланді, Японії, Північній та Південній Кореї, Україні тощо. Ця галузь є однією з найбільш трудомістких, тому натуральному шовку все важче конкурувати із штучним.

Бджільництво — підгалузь тваринництва, що займається отриманням меду, воску, прополісу, бджолиної отрути та інших продуктів, які знайшли широкий вжиток в косметології, медицині, фармації, релігійних обрядах тощо. Бджоли також використовуються для запилення сільськогосподарських рослин з метою підвищення їх врожайності. До появи цукру протягом тисячоліть мед був головним солодким продуктом людства.

Річний показник виробництва меду в світі становить 1,5 млн. тон. Серед окремих країн — виробників та експортерів меду — з помітним відривом лідирує Китай (250-300 тис. тон виробництва, з них — 100 тис. тон на експорт). Щоправда, споживання меду в країні незначне — всього 100 грам на людину за рік. Китайський мед, як і вся супутня продукція бджільництва — найдешевші у світі. Але їх якість низька. Китайський мед імпортується іншими країнами майже виключно як технічний — для потреб косметології, фармацевтики і кондитерської промисловості. Наступні місця з приблизно однаковими показниками 75-80 тис. тон на рік займають Аргентина, Туреччина й Україна. Близько 55-60 тис. тон меду на рік виробляють Мексика, Росія, Індія, США.

Україна — найбільший продуцент і експортер (близько 35 тис. тон на рік) продуктів бджільництва в Європі. Зазначимо, що винахідник рамкового вулика та засновник всієї сучасної технології бджільництва Петро Прокопович жив і творив у ХІХ столітті на території нинішньої Чернігівської області України.

Найбільшими імпортерами меду в світі є США, ФРН, Великобританія і Франція (душове споживання в названих країнах становить 0,5 кг на особу, а в Україні — майже 1,5 кг).

Оленярство постачає дешеве та екологічно чисте м’ясо, шкіри для виробництва замші, хутро з молодняку (пижик), а також роги (панти¹⁴). Світове поголів’я налічує близько 5 млн. Найбільшим воно є у Фінляндії (2,1 млн. голів) та Росії (1,5 млн.). Швеція, Норвегія, США і Канада значно їм поступаються.

Морський промисел та рибальство

Споживання риби становить 17 кг на особу за рік¹⁵. У рибному господарстві разом з аква- і марикультурою зайнято 540 млн. осіб (майже 8% економічно активного населення світу). Обсяги торгівлі рибою сягнули 150 млрд. $ на рік (близько 1% світової міжнародної торгівлі у вартісному вираженні). Рибальство забезпечує людству четверту частину надходження тваринних білків, а в Шрі Ланці, Таїланді, на Філіппінах і Мальдівах — значно більше половини. Рибне борошно складає до 10% раціонів інтенсивної відгодівлі худоби в тваринництві.

Світове виробництво риби (морський, озерний і річковий вилов, а також штучне рибництво) становить 185 млн. тон та має стійку тенденцію зростання¹⁶. Однією з найулюбленіших розваг населення багатьох країн світу залишається приватне рибальство, зокрема його спортивний напрямок.

Рибальство поділяється на прісноводне і морське. Вилов риби у внутрішніх прісноводних водоймах перевищує 20% усієї заготовленої маси риб у світі. Товарне прісноводне рибальство розвинене на всіх континентах. Серед країн 1-е місце належить Китаю.

Лідерство у прісноводному вилові захопив пангасіус — всеїдна риба сімейства сомоподібних з басейну річки Меконг (найбільші обсяги виробництва має В’єтнам). Короп, тиляпія і сом дещо поступаються за обсягами вирощування і вилову. Щоправда, урбанізація і забруднення довкілля, зокрема річок і прісноводних озер, обмежують подальший розвиток підгалузі.

Морський промисел та рибальство пов’язані з використанням водних просторів Світового океану. До складу галузі включають також полювання на деяких морських тварин і заготівлю водоростей. Промисли охоплюють 25-30% площ океанів, при цьому 90% світового вилову припадає на континентальний шельф, який займає всього 5% акваторії рибних полів. Під впливом НТР ефективність роботи рибопромислового комплексу значно зросла (ведеться повітряна і космічна розвідка, створені прилади для виявлення косяків риби, сконструйовані сучасні морозильні траулери і плавучі рибоконсервні бази), внаслідок чого збільшується роль глибоководного промислу у відкритому океані.

Вилов риби, незважаючи на погіршення екологічного стану морських вод, донедавна зростав. 1975 року він становив 70 млн. т., у 2000 р. вперше перевищив 100 млн. т., сьогодні світовий показник стабілізувався на рівні 115 млн. т. на рік. Найбільші обсяги мають Китай — 15,3 млн. т., Японія — 15,0 млн. т., Перу — 8,5 млн. т., Чилі — 6,5 млн. т., США — 5,6 млн. т. До «топ-10» країн за виловом риби входять також Індія, Індонезія, Росія, Таїланд і Норвегія. За душовим показником вилову світове лідерство зберігає Ісландія (6 тон на особу за рік).

Провідні позиції за обсягами морського вилову зараз займають минтай та анчоус. У Північній Атлантиці і навколишніх морях виловлюють тріску, камбалу, івасі, морського окуня; біля північно-західного і західного узбережжя Африки — сардину, сардинеллу, ставриду, скумбрію, біля південно-західного узбережжя — сардину, мерлузу. У північній частині Тихого океану виловлюють тихоокеанську сардину, тріску, хека, оселедця, морського окуня, камбалу, сайру. У холодних антарктичних водах всіх океанів виловлюють тунця, нототенію, хека і ведуть промисел креветок, кальмарів, восьминогів тощо (китобійний промисел заборонений з 1982 року).

Біологічний потенціал Індійського океану використовується не повністю. Його частка у світовій заготівлі морепродуктів становить лише 9%, тоді як на Тихий океан припадає 66%, Атлантичний океан — 24%, ще 1% валового світового показника забезпечує Північний Льодовитий океан.

Спеціалісти вважають, що за умови успішного розвитку аква- і марикультури глобальна продовольча проблема буде з легкістю вирішена. Значним джерелом тваринного протеїну (білку) у найближчому майбутньому може стати криль, а своєрідним «морським овочівництвом» — вирощування ламінарії (до того ж ці водорості фільтрують воду, використовуючи нітрати і фосфати для побудови рослинних тканин).

Виробництво морепродуктів вже сьогодні зростає швидше за темпи приросту населення в світі, що свідчить про початок «блакитної революції» в морському господарстві (як аналогу «зеленої революції» в сільському господарстві).

Висновки:

1. Сільське господарство — це галузь економіки, яка відповідає за досягнення глобальної продовольчої безпеки людства. Вирішення цієї проблеми вимагає участі не тільки фермерів, але й селекціонерів, агрономів, екологів, інженерів, економістів, маркетологів і дієтологів тощо.

2. Голод в сучасному світі не свідчить про неможливість вирішення глобальної продовольчої проблеми. В цій проблемі вирішальну роль відіграють помилкові стратегії розвитку та деградація довкілля.

3. Найбільшими виробниками аграрної продукції в світі є США, Китай та Індія. Україна входить до дюжини головних сільськогосподарських держав. Найкращі душові показники та найбільший вихід продукції з гектару сільськогосподарських угідь демонструють Нідерланди і Данія.

4. Співвідношення між рослинництвом і тваринництвом має закономірний характер: вищий рівень соціально-економічного розвитку корелює з більшою часткою тваринництва.

5. Інколи розвиток певних підгалузей сільського господарства визначається етнічними і релігійними особливостями (іслам забороняє вживання свинини, ортодоксальний індуїзм передбачає вегетаріанство).

6. В структурі посівних площ світу переважають зернові культури. До трьох «головних хлібів людства» відносять пшеницю, рис і кукурудзу.

7. Багаторічні насадження «тяжіють» до тропіків і субтропіків. Ця підгалузь рослинництва вирізняється високою товарністю та, як правило, має плантаційний характер.

8. У тваринництві більшу частину продукції дає помірний кліматичний пояс. Частка тваринництва в структурі сільського господарства поступово зростає, а зв’язки з рослинництвом стають все тіснішими (завдяки польовому кормовиробництву).

9. Провідними галузями тваринництва за вартістю виробленої продукції є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство і козівництво.

10. Бджільництво і шовківництво, хутрове звірівництво і оленярство, в деяких випадках і ставкове рибництво також цілком виправдано розглядають як галузі тваринництва.

11. Світовими лідерами в морському і прісноводному рибальстві, аква- і марикультурі є Китай і Японія. Найкращими душовими показниками відзначається Ісландія.

12. Завдяки найкращому коефіцієнту конверсії корму, штучне рибництво (аква- і марикультура) сьогодні майже зрівнялося із виловом «дикої риби» та наблизилося за обсягами до птахівництва і свинарства. На додачу до «зеленої» світ очікує «блакитна революція» в забезпеченні продуктами харчування. У недалекій перспективі людство більшу частину білку буде отримувати з акваторії Світового океану.

¹ Рослинництво — галузь сільського господарства, що вирощує культурні рослини для отримання продуктів харчування (зерно, овочі, фрукти) і сировини для легкої (бавовник, джут, льон), харчової (арахіс, соняшник, чай, кава, какао, цукрові буряк і тростина тощо), смакової (спеції, тютюн), фармацевтичної (женьшень, ехінацея, валеріана), парфумерної (троянда) та хімічної (гевея) промисловості.

² Тваринництво — галузь сільського господарства, що займається розведенням свійських тварин з метою одержання від них найважливіших продуктів харчування для населення (молоко, масло, сир, м’ясо, сало, яйця), а також сировини для легкої і харчової промисловості (вовна, м’ясо, молоко, пух, перо, шкіри). Крім того, тваринництво дає живу тяглову і в’ючну силу (коні, воли, осли, мули, верблюди, яки, олені, собаки, слони).

³ Зелена революція — інтенсифікація сільськогосподарського виробництва шляхом впровадження новітніх досягнень селекції, а також підвищення рівня механізації, хімізації, енергоозброєності праці. Одним із наслідків зеленої революції стало поширення генетично модифікованих культур, сьогодні ними зайнято вже 12% ріллі.

⁴ Рекордний врожай 2019 року становив 75 млн. тон. Загалом потенціал зернового комплексу України оцінюється в 100 млн. тон на рік (для задоволення внутрішніх продовольчих потреб країні вистачає 6 млн. тон).

⁵ Розрізняють волокнистий льон-довгунець та переважно олійний льон-кучерявець. Лляне волокно використовується не тільки у текстильній промисловості, але й для виробництва паперу і картону, шнурів і канатів. З отриманої під час переробки льону костриці виготовляють тепло- і звукоізоляційні будівельні матеріали. Насіння льону слугує також цінною лікарською сировиною.

⁶ Куба до 60-х років ХХ століття була першою в світі, її навіть називали «десертною країною», але тривале ембарго з боку США та соціалістичні форми господарювання призвели до втрати лідируючої позиції.

⁷ Рекордні збори 2014 року становили 24 млн. тон, а для продовольчої безпеки держави достатньо 6 млн. тон.

⁸ Протягом ХХ століття багато експериментували з метою розширення сировинної бази, зокрема намагалися використовувати маніок (касаву), а також вирощувати на ріллі кок-сагиз, але через низький вихід продукції врешті-решт від цих культур як каучуконосів відмовилися.

⁹ В Бразилії гевея росте в сельві у «дикому» вигляді, тому виробництво латексу стає менш ефективним та більш трудомістким у порівнянні з країнами Південно-Східної Азії, де було започатковано плантаційне виробництво. А сам факт таємного вивезення британцями кількох саджанців гевеї з Бразилії до своїх колоній в Азії вважається одним з перших прикладів промислового шпіонажу/

¹⁰ М’яса всіх видів у світі виробляється близько 265 млн. тон на рік (найбільші продуценти — Китай, США і Бразилія). Зростає виробництво і споживання пташиного м’яса і свинини, а яловичини і баранини — зменшується. Споживання м’яса всіх видів на особу в світі становить 35 кг на рік. При цьому в постіндустріальних країнах показник перевищує 80 кг (у США та ФРН — 125 кг), а в доіндустріальних — ледве сягає 15 кг на людину за рік.

¹¹ У свинарстві виробничий напрям залежить не стільки від породного складу, скільки від типу годування.

¹² Бройлерний напрям сьогодні є провідним. Валове виробництво пташиного м’яса сягнуло 81 млн. тон на рік (30% світового виробництва м’яса всіх видів). 86% пташиного м’яса становить куряче. Качине м’ясо виробляється переважно в Азії (особливо в Китаї), індиче — в США і країнах Західної Європи.

¹³ Частка козівництва у світових обсягах виробництва молока незначна — 2,5%.

¹⁴ Найбільше спеціалізованих оленячих (маралових) ферм сконцентровано на російському Алтаї. Їх основна продукція (панти) експортується до Японії, Китаю, Таїланду, де з них виготовляються препарати традиційної східної медицини. Одна оленяча ферма функціонує і в Україні (у Закарпатській області).

¹⁵ Медичною нормою вважається показник 20 кг на рік. В Китаї споживання риби сягає 30, Японії — 70, Кірибаті — 80, Ісландії — 90, але всіх перевершує Мальдівська Республіка — 150 кг. В Україні душовий показник невисокий — 13 кг на людину за рік, при цьому 80% потреб у рибопродуктах задовольняється за рахунок імпорту.

¹⁶ Світовий вилов «дикої риби» майже вичерпав свій потенціал зростання, сьогодні вищі темпи розвитку має штучне рибництво, співвідношення між ними вже зараз наблизилося до паритетного. Цей факт пояснюється найкращим коефіцієнтом конверсії корму (кількістю корму, витраченого на отримання 1 кг приросту маси). Риба має велику перевагу перед худобою і птицею, адже годувати її треба набагато менше. Риби холоднокровні, тому їм потрібно менше калорій, до того ж у воді менші затрати енергії на подолання сили тяжіння. На вирощування кілограму риби досить 1 кг корму, тоді як для отримання кілограму курятини потрібно 2 кг корму, свинини — близько 3 кг, а яловичини — майже 7 кг.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти