Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020
Розділ 2. Основні галузеві системи світового господарства
Тема 11. Харчова промисловість світу
Харчова промисловість в тій чи іншій мірі поширена в усіх країнах світу, адже число споживачів її продукції дорівнює чисельності населення. Головним завданням цієї галузі є виробництво готових продуктів харчування або напівфабрикатів, а також тютюнових та деяких інших виробів. Продукція харчової промисловості відноситься до групи товарів першої необхідності і користується сталим попитом, завдяки цьому галузь відзначається швидкою окупністю затрат та привабливістю для інвесторів. Не дивно, що саме з харчової промисловості починався процес індустріалізації багатьох країн.
До складу харчової промисловості включають близько 40 підгалузей і виробництв. Найважливіші серед них: борошномельно-круп’яна, хлібопекарна, макаронна, м’ясна, молочна, маслосироробна, олійно-жирова, консервна, виноробна, пивоварна, спиртова, лікеро-горілчана, цукрова, кондитерська, рибна, тютюнова промисловість тощо. До харчосмакової промисловості відносять розлив мінеральних вод, ферментацію чаю, смаження кавових зерен, фасування спецій і солі та інше.
Борошномельно-круп’яна підгалузь займає одне з провідних місць в структурі продовольчого комплексу світу, оскільки відповідає за виробництво із зернових культур борошна (пшеничного, житнього, ячмінного, кукурудзяного, вівсяного) і круп (гречаної, вівсяної, пшеничної, ячної, перлової, манної), які в подальшому використовуються у хлібопекарському, кондитерському, макаронному, комбікормовому виробництвах. Борошномельні підприємства тяжіють або до джерел сировини, або до споживача.
Найбільшими експортерами борошна в світі є Туреччина, Казахстан, Україна (200 тис. тон на рік), США, Росія, Канада, Великобританія. Найбільшими імпортерами є країни Близького Сходу та Східної і Південно-Східної Азії.
Суттєвими є територіальні відмінності у споживанні борошна в розрахунку на 1 особу за рік: від 10 кг в Японії та Південній Кореї до 150 кг в Україні, Бєларусі, Росії, Румунії, Болгарії тощо.
Терміни зберігання свіжого хліба досить обмежені. Це зумовлює розміщення підприємств хлібопекарної промисловості якомога ближче до споживача. В цілому географія цієї галузі збігається з розселенням населення. Потужності пекарень (хлібокомбінатів) цілком залежать від людності населених пунктів. На зовнішній ринок хлібобулочні вироби не постачаються.
Підприємства м’ясної промисловості переробляють різноманітну тваринну сировину на охолоджене і заморожене м’ясо, ковбаси (варені, фаршировані, сиров’ялені, копчені), сосиски, сардельки, м’ясні консерви, кісткове борошно, жир, лікувальні препарати тощо. Світовими лідерами галузі є Китай, США, Аргентина і Бразилія. Названі країни (за винятком Китаю) очолюють і список провідних експортерів. Значними експортерами також є Нідерланди, Франція, Данія, Іспанія, Австралія, Нова Зеландія. За звання «м’ясної столиці світу» сперечаються Чикаго (США) та Буенос-Айрес (Аргентина). Найбільшими імпортерами м’ясних продуктів сьогодні є ФРН, Японія, Італія, Росія.
Продукція молочної і маслосироробної промисловості — це вироби із цільного молока, кефір, йогурт, сметана, масло, м’який і твердий сир, сухе молоко, молочні консерви, морозиво, казеїн та інше. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока, сметани і вершків — розташовуються переважно у великих містах, тобто тяжіють до споживача; а виробництво масла, сирів, консервованого молока має сировинну орієнтацію.
США, Австралія, Нова Зеландія та країни ЄС разом із Швейцарією виробляють близько 70% світового обсягу продукції даної галузі та є провідними її експортерами. Україна також експортує молочну продукцію (твердий сир, сухе молоко, вершкове масло) до 50 країн світу (найбільше у Китай, Єгипет, Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, ОАЕ тощо).
Цукрова промисловість здійснює виробництво цукру-сирцю і рафінованого цукру, побічними продуктами є жом, патока і меляса. Галузь відноситься до сировинномістких. По 8 млн. тон цукру-сирцю на рік варять Бразилія та Індія. Стільки ж теоретично могла б виробляти Куба, але фактичний показник впав до 4,5 млн. тон. Рафінованого цукру найбільше виробляють США (5 млн. тон) і Франція (4 млн. тон). Середньосвітовий показник споживання цукру становить 21 кг на особу за рік, але в деяких країнах він сягає 50 кг (Великобританія, Канада, Австралія, Куба). Найвищими темпами галузь зростає в Китаї, де споживання цукру становить всього 5 кг на людину за рік, а ґрунтово-кліматичні умови дозволяють вирощувати обидва цукроносія — буряк і тростину.
Бразилія, Індія, Таїланд - найбільші експортери, а США, Китай та Індонезія - головні імпортери цукру.
Українське виробництво цукру в останні роки коливається в межах 1,8-2,2 млн. тон на рік (<3% світового виробництва) з обсягами експорту у 100-150 тис. тон (переважно у пострадянські країни — Киргизстан, Казахстан, Грузію, Азербайджан, Таджикистан, Молдову, Литву). Розвиток галузі сьогодні стримується квотуванням імпорту з боку ЄС. Вихід на ринки азійських країн (Індонезії, Шрі Ланки, Бангладеш, М’янми) ускладнений конкуренцією з боку дешевшого тростинного цукру.
Кондитерська промисловість орієнтується на споживача, тому найбільш динамічно розвивається у високо- і середньорозвинених країнах, які завдяки високому рівню життя свого населення мають місткий внутрішній ринок. Кондитерська продукція поділяється на 3 основні групи — борошнисті вироби (печиво, крекери, вафлі, пряники, кекси, рулети, торти, тістечка); вироби, що містять какао (шоколад, шоколадні цукерки і батончики); цукристі вироби без какао (карамель, драже, мармелад, желе, зефір, молочний шоколад). Найшвидше зростає попит на дорогий (шоколадний) сегмент кондитерської продукції.
Провідними виробниками й експортерами кондитерських виробів є країни Західної Європи (Швейцарія, Франція, Бельгія, Італія). Деякі країни світу мають вузьку «кондитерську спеціалізацію», наприклад, Туреччина, Іран і Сирія славляться своїм рахат-лукумом. Найбільші імпортери найрізноманітнішої кондитерської продукції - США, ФРН, Великобританія.
Частка України на світовому ринку кондитерських виробів становить 1%, експорт здійснюється до 46 країн світу.
Спиртова промисловість виробляє етиловий спирт-сирець і спирт-ректифікат з харчової сировини (зерна, картоплі, меляси, дефективного цукру). Спирт використовують не тільки для лікеро-горілчаного виробництва, але й у парфумерно-косметичній промисловості, медицині й техніці. На спиртових заводах також отримують хлібопекарські і кормові дріжджі, вітамінно-кормові добавки для відгодівлі худоби, біопаливо тощо.
Найбільші продуценти спирту в світі — Бразилія1 і Росія. В окремі роки Україна посідала 3 місце.
Виноробна промисловість розвинута у першу чергу в субтропічних країнах (особливо Південної Європи), до числа світових лідерів галузі відносять Італію (18% світового виробництва), Францію (16%), Іспанію (13%). Іммігранти з Європи поширили свій досвід виноградарства і виноробства в Америці (США, Аргентина, Чилі), Африці (Алжир, ПАР) та Австралії. Україна займає 18 місце в світі за обсягами виноробної галузі (0,8%), поступаючись зокрема Румунії, Греції, Молдові, Угорщині, але випереджаючи таких відомих продуцентів як Болгарія, Хорватія, Грузія тощо.
Пивоваріння (броварство) і виробництво безалкогольних напоїв (лимонад, квас, соки) орієнтуються на споживача. Тому не дивно, що лідерство за валовими обсягами варіння пива в світі сьогодні належить Китаю. Але за душовими показниками чільні місця займають Бельгія, Данія, Нідерланди, Чехія, ФРН, Великобританія, Австралія, США тощо. В європейських країнах популярним напрямом розвитку галузі є виробництво ексклюзивних та іменних марок пива.
У виробництві різноманітних соків і прохолоджувальних напоїв першість зберігають США («Соса-Соlа», «PepsiCo»). Тенденція сучасного світу - зростання попиту на безалкогольні напої.
Тютюнова промисловість виготовляє цигарки, сигари, трубковий тютюн, лимонну та яблучну кислоти, деякі нікотинові препарати і засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур тощо. Галузь має подвійну орієнтацію в розміщенні: тяжіє або до сировини, або до споживача.
Перші тютюнові фабрики виникли у XVII столітті в Нідерландах та Великобританії. Сьогоднішніми світовими лідерами є США, Китай, Індія, Туреччина, Танзанія, Куба, Болгарія. Ефект «зміщення» галузі до країн «третього світу» пов’язаний не стільки із демографічним фактором, скільки з поширенням здорового способу життя у високорозвинених постіндустріальних країнах. Головним імпортером тютюнової продукції в світі сьогодні стала Росія.
Олійно-жирова промисловість виробляє олії (оливкову, соєву, соняшникову, арахісову, кукурудзяну, лляну, рицинову, пальмову та інші), шрот, маргарин, майонез, мило, оліфу тощо. Продукція олійно-жирової промисловості користується зростаючим попитом на світовому ринку, що зумовлено переорієнтацією в харчуванні населення на олії і жири рослинного походження через їх фізіологічні переваги і нижчі ціни, а також динамічним зростанням виробництва біодизельного пального на основі рослинних олій.
За вартісними показниками лідерами галузі є США, Китай, Індія, Індонезія, Малайзія. Індонезія та Малайзія є найбільшими постачальниками на світовий ринок пальмової олії; Аргентина і Бразилія — соєвої; Іспанія, Італія та Греція — оливкової, Канада — ріпакової, США - арахісової.
До числа світових лідерів в олійно-жировій промисловості входить й Україна, на яку припадає 25% світового виробництва соняшникової олії (4,5 млн. тон на рік) та майже 60% обсягів її глобального експорту (наступні місця займають Аргентина, Румунія та Росія). Найбільшим імпортером є вегетаріанська Індія. Багато імпортують Іран і Китай, країни Євросоюзу тощо.
Несподіваним наслідком глобальної продовольчої проблеми стало стрімке зростання маргаринового виробництва. Маргарин — харчовий продукт, що являє собою суміш тваринних жирів, рослинних олій, молока та ароматичних речовин. Внаслідок різноманітності сировинної бази, простоти технології та низької собівартості маргарин успішно конкурує не тільки з тваринним маслом, але й рослинними оліями. Світовий лідер у маргариновому виробництві - Індія, але найбільше споживання на душу населення спостерігається в США.
Така властивість сільськогосподарського виробництва, як сезонність2 надходження рослинницької продукції веде до розвитку (плодоовоче)консервної промисловості в районах інтенсивного овочівництва, садівництва та ягідництва. Підприємства цієї галузі
та антиоксиданти. Також застосовуються емульгатори (для отримання потрібної консистенції виробляють різноманітні соки та їх концентрати, смузі, дитяче харчування, джеми і фруктові желе, томатну пасту та широкий спектр фруктових і овочевих консервів, сухі сніданки тощо.
Консервна промисловість в широкому розумінні включає в себе м’ясо- і рибоконсервну підгалузі, виробництво харчових концентратів3 тощо.
Для збільшення термінів зберігання харчових продуктів потрібні речовини-консерванти), ароматизатори та харчові добавки для підсилення смакових властивостей. Всі ці речовини умовно можна поділити на дві групи: природні (біогенні) та штучно синтезовані (абіогенні). Біогенні речовини легко утилізуються ферментами людського організму, а метаболізм абіогенних сполук призводить до утворення токсичних продуктів.
Для найпоширеніших харчових додатків запроваджені коди — Е-номери (наприклад, смола ріжкового дерева є природним емульгатором і стабілізатором Е 410; а штучно синтезований бензоат натрію — Е 211).
НТР відповіла на підвищення вимог харчової промисловості і торгівлі запровадженням біотехнологій. Розглянемо конкретний приклад. Смола кордофанської акації (гуміарабік) є найліпшим природним емульгатором для кондитерської і фармацевтичної промисловості. Але 80% світового виробництва гуміарабіку припадає на політично нестабільні Судан і Південний Судан. Крім того, в зоні Сахелю систематично відбуваються катастрофічні посухи, що призводять до неврожаїв. Тому останнім часом в якості емульгатора стали використовувати модифікований крохмаль (до того ж, це виявилося набагато дешевше). Більше того, сучасна біоіндустрія здатна виробляти продовольство навіть з не- харчової сировини.
Світовими лідерами з виробництва генетично модифікованої продукції є корпорації «Монсанто», «Піонер», «Новартіс», «Авентіс» (всі - США). 70% загальної кількості експериментів, що проводяться у світі в сфері генної інженерії, припадає на США, ще 12% — на Канаду. Ці роботи передбачають значні витрати, тому виникає проблема їх окупності, яка може бути вирішена лише шляхом масового вирощування та реалізації генетично модифікованої продукції.
У різних країнах ставлення до даного виду продукції неоднакове. Так, США і Канада дуже обережно висловлюються «за». Активно підтримує розвиток біотехнологій Аргентина, яка посідає 3 місце в світі за обсягами виробленого продовольства з генетичними мутаціями.
Китай та Індія також практично беззастережно підтримують біотехнології. Таку їх позицію можна пояснити наявністю серйозних проблем у забезпеченні продовольством надзвичайно великої кількості населення. Натомість країни ЄС найпослідовніше висловлюються проти імпорту, виробництва і споживання генетично модифікованої продукції.
У січні 2000 року у Монреалі 130 держав підписали Протокол з біологічної безпеки. Провідним положенням цього документу є вимога до експортерів, згідно якої поставляти генетично модифіковане продовольство можна лише з дозволу імпортерів.
Одним із найважливіших наслідків НТР стала корінна зміна ролі харчової промисловості (і сільського господарства як постачальника сировини для неї) в загальній системі економіки. Зростання рівня індустріалізації в аграрному секторі з одного боку, та тісноти його зв’язку із галузями, які переробляють, транспортують, зберігають і реалізують його продукцію — з іншого, призводить до формування багатогалузевої і багатофункціональної системи — агропромислового комплексу (АПК) або агробізнесу, де всі ланки пов’язані, прямо чи опосередковано впливаючи одна на одну.
В агробізнесі формуються потужні ТНК, найбільшими в світі є «Свіфт» і «Армор» із США, швейцарська «Нестле», французькі «Данон» і «Лакталіс», британсько-нідерландська «Юнілевер», італійська «Пармалат» тощо. Цікаво, що основні інвестиції названі ТНК спрямовують у продовольчі комплекси високо- або середньорозвинених країн (що пояснюється високою ємністю їхніх ринків), а в галузевому відношенні — у харчову промисловість, складську інфраструктуру, торгівлю і громадське харчування. Власне ж у сільське господарство капіталовкладення є незрівнянно меншими.
Так функціонує «західна модель» споживання продуктів харчування. Типовими представниками цієї моделі агробізнесу є США і Канада, де через процедури пастеризації, знежирювання, вітамінізації та інші, проходить 90% сільськогосподарської продукції, а також країни Західної Європи, де цей показник становить 80%.
В країнах «третього світу» переробці піддається поки що не більше 10% продукції сільського господарства. Проміжну ситуацію демонструють країни «перехідної економіки» (Україна в тому числі), де капіталовкладення в логістику і переробку є недостатніми, значна частина врожаю псується під час транспортування і зберігання. Це так звана «східна модель» агробізнесу. Але навіть за цих обставин Україна входить до «світової десятки» країн-лідерів за виробництвом продуктів харчування в розрахунку на душу населення (понад 40 тис. доларів на особу за рік).
Висновки:
1. В структурі харчової промисловості виділяють близько 40 підгалузей і виробництв. Лідерами за вартістю виробленої продукції є хлібопекарна, борошномельно-круп’яна, м’ясна і молочна галузі.
2. Зміни в структурі харчування населення (використання знежиреного молока, рослинних олій замість тваринних жирів, скорочення споживання цукру, відмова від алкоголю і тютюнопаління тощо) призводять до поступових змін в структурі харчової промисловості світу. Активно зростає виробництво напівфабрикатів і харчових концентратів, що веде до зменшення часу на приготування їжі в домашніх умовах.
3. Харчова промисловість має тісні інтеграційні зв’язки із сільським і лісовим господарством, рибним промислом, машинобудуванням, енергетикою, скляною і целюлозно-паперовою промисловістю, а також залежить від можливостей транспортно-логістичного комплексу.
4. Одна з характерних рис харчової промисловості — повсюдність розміщення її підприємств. Деяким підгалузям властива сезонність виробництва, від негативних наслідків якої повністю позбавитися неможливо.
5. З метою подовження термінів зберігання продукції та поліпшення її зовнішнього вигляду сучасна харчова промисловість широко застосовує досягнення НТР. Світовим лідером у розвитку біотехнологій є США.
6. Доступність харчових продуктів, їх якість та екологічність суттєво впливають на рівень продовольчої безпеки держави, виступають своєрідними індикаторами соціальної стабільності (країни, населення яких витрачає на харчування більше половини своїх доходів, зазвичай мають напружену внутрішньополітичну ситуацію).
7. Найбільшими експортерами продукції харчової промисловості (у вартісному виразі) є США, Бразилія, Канада, Аргентина; найбільшими імпортерами — США, Японія, Китай, Росія.
8. Сьогодні в світі сформувалося дві моделі агробізнесу — західна і східна. Вони різняться рівнем втрат і глибиною переробки сільськогосподарської сировини, умовами зберігання і реалізації продовольчих товарів тощо.
1 Бразилія є найбільшим у світі виробником сумішевих бензинів з використанням біоетанолу.
2 Саме потреба у консервації продуктів через нерівномірність їхнього надходження протягом року і поклала початок харчовій промисловості. Пізніше до цього фактору додалося збільшення кулінарних можливостей. В цілому ж історію розвитку харчової найкраще характеризують 3 наступні тенденції:
- трансформація старого кустарного способу виробництва внаслідок промислової революції;
- видатні досягнення в галузі консервації продуктів (згущення молока, отримання яєчного порошку та інше);
- інтенсивний розвиток «індустрії холоду».
3 Харчові концентрати - це продукти, які пройшли у виробничих умовах первинну і кулінарну обробку з подальшим висушуванням. Ці багатокомпонентні суміші мають низку переваг порівняно з іншими харчовими продуктами. Використовуючи їх, можна швидко і з мінімальними затратами праці приготувати їжу. В їхньому складі з малим об’ємом і масою сконцентровано багато поживних речовин, які повністю засвоюються організмом людини. Харчові концентрати стійкі під час транспортування і зберігання. Особливу цінність харчові концентрати мають для туристів-екстремалів, науковців (геологів, археологів, грунтознавців та інших) під час експедиційних досліджень, військовослужбовців тощо.
