Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020
Розділ 2. Основні галузеві системи світового господарства
Тема 10. Легка промисловість світу
До складу легкої промисловості входить значна кількість галузей, що виготовляють одяг, взуття та інші товари народного споживання. Ці галузі утворюють дві специфічних групи.
До першої входять галузі, що виробляють масову продукцію широкого вжитку. Їхня продукція вимагає, у першу чергу, дешевої робочої сили відносно невисокої кваліфікації для забезпечення низької собівартості виробництва та доступності для масового споживача.
Асортимент продукції легкої промисловості через вплив модних тенденцій змінюється досить швидко і несподівано; це не дозволяє автоматизувати чи хоча б повністю механізувати виробничі процеси. Виграти за рахунок великих масштабів виробництва також досить складно, оскільки кінцевий споживач бажає, щоби партії товару були невеликими, нестандартними або відрізнялися б певними оригінальними деталями.
Оскільки в таких умовах провідну роль починає відігравати вартість (дешевизна) робочої сили, а не рівень технологій, то відбувається концентрація галузей 1-ої групи в країнах «третього світу», особливо нових індустріальних.
До другої групи відносяться галузі, що виробляють дорогі товари, для створення яких потрібна висока кваліфікація робітників та складні технології. Ці галузі стали прерогативою середньо- та високорозвинених індустріальних та постіндустріальних країн: сумарно названа група країн створює 75% хутряних та 70% ювелірних виробів. Хоча й у цій групі галузей намітилося певне зрушення в бік нових індустріальних країн, зокрема у сфері виробництва дешевої біжутерії.
Незважаючи на стрімке зростання в останні десятиліття так званого «дорогого попиту», за вартістю виробленої продукції лідерами все рівно залишаються текстильна, швейна і взуттєва промисловість, тобто галузі 1-ої групи.
Текстильна промисловість — найстаріша з усіх галузей сучасної індустрії. Саме з неї почався промисловий переворот в Англії у ХVІІІ столітті, що знаменував собою перехід від мануфактурного виробництва до фабричного. Тривалий час текстильна промисловість була провідною галуззю обробної промисловості для більшості розвинених країн світу, але вже у ХХ столітті її частка як у вартості виробленої продукції, так і в структурі зайнятості населення почала зменшуватися. З другої половини ХХ століття текстильна галузь вступила у смугу тривалої структурної кризи. Сучасна текстильна промисловість вже не належить до провідних галузей світового господарства, що розвиваються найбільш динамічно.
При цьому текстильна промисловість забезпечує близько половини всього обсягу виробництва товарів легкої промисловості в світі, а також займає в ній перше місце за чисельністю зайнятих. Основна її функція — випуск тканин і трикотажу.
Починаючи з 90-х років ХХ століття виробництво тканин усіх видів стабілізувалося на рівні 120 млрд. м2 на рік. Зміни відбуваються лише в сировинній базі (протягом останніх 50 років частка натуральних волокон впала з 85 до 43%,
а хімічних - відповідно зросла з 15 до 57%) та в територіальній структурі галузі (індустріалізація багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки виявилася так чи інакше пов’язаною з текстильною промисловістю).
Усі текстильні матеріали поділяються на однорідні (такі, що містять більше 90% волокон одного виду) та неоднорідні (або мішані).
На чільних позиціях сьогодні виробництво синтетичних тканин із хімічних1 (синтетичних і штучних2) волокон або мішаних тканин (з використанням як хімічних, так і натуральних, у тому числі мінеральних3 волокон). Наступні позиції займають однорідні бавовняні та вовняні тканини. Обсяги виробництва традиційних лляних і шовкових тканин значно зменшилися.
Найбільші обсяги виробництва синтетичних і мішаних тканин мають США, Китай, Індія, Японія, ФРН, Італія, Південна Корея і Тайвань.
Світовими лідерами у виробництві бавовняних тканин є Китай (25 млрд. м2), Індія (17,5 млрд. м2), США (4 млрд. м2), Бразилія (2,5 млрд. м2) і Японія (1,5 млрд. м2). На душу населення найвищий показник має Тайвань. Великобританія, яка ще століття назад займала 1-е місце в світі за обома цими показниками, сьогодні опинилася лише у третьому десятку, «витісняючи» текстильну промисловість до Індії, Пакистану, Бангладеш, Єгипту.
Частка вовняних тканин (1,7%) у валових обсягах світового текстильного виробництва незначна, але їх частка у вартості набагато більша, бо вовна значно дорожча за бавовник або синтетику. Тому на чільних позиціях в світі поруч із Китаєм розташовуються європейські виробники (Італія, Великобританія, Франція, ФРН), Японія і США. Європейські країни при цьому є й найбільшими імпортерами вовняних тканин.
Обсяги виробництва лляних тканин у світі впали до 1 млрд. м2. Розвинена галузь переважно в Європі (Франція, Великобританія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, ФРН, Україна, Бєларусь, Росія). Найвищими душовими показниками відзначається Чехія.
Виробництво натурального шовку наприкінці ХХ століття майже припинилося через повний перехід на штучне волокно. Але виявилося, що окремі властивості натурального шовку штучним шляхом відтворити неможливо. Натуральний шовк не має рівних за гігієнічністю (зокрема гігроскопічністю) та еластичністю, а за стійкістю на розрив переважає навіть сталь. Це забезпечує високий попит на шовкове волокно в медицині, електротехніці (чудові ізоляційні властивості) та навіть космічній галузі.
Основними виробниками натурального шовку в світі залишаються Китай, Японія, Південна Корея, Індія. Галузь складна і трудомістка, спирається на традиції й досвід місцевого населення. Певну зацікавленість у розвитку шовкового виробництва проявляє й Україна (у місті Мерефа Харківської області донедавна функціонував НДІ шовківництва). У США, Франції, Італії, ФРН великі масштаби виробництва целюлозного й віскозного шовку, капрону і нейлону (завдяки великому потенціалу хімічної промисловості).
Певне значення зберігає виробництво так званих «кустарних тканин», значна їх частина надходить на світовий ринок як художні товари і предмети розкоші. Найвідоміші серед них — це сарі (Індія), парча, оксамит, атлас (Китай та Індія), кашемір (Індія та Пакистан), тифтик (Туреччина), муслін (Ірак) тощо.
Особливу підгалузь текстильної промисловості утворює килимова промисловість. Сьогодні лише третина вироблених килимів є тканими (в’язаними) з натуральної вовняної сировини. Найбільшими обсягами традиційного ручного виробництва вирізняються Індія, Пакистан, Іран, Марокко, Туреччина, В’єтнам. Більша ж частина фабричних килимів (килимового покриття) є нетканою та виготовляється із синтетичних матеріалів. Відповідно, світовими лідерами є високорозвинені країни: США, Бельгія, Великобританія.
Одним із наслідків НТР став швидкий розвиток трикотажної промисловості. Продуктивність праці у трикотажному виробництві в кілька разів вища, аніж у ткацькому. Трикотаж виявився найзручнішим видом тканин, оскільки трикотажний одяг практично не деформується під час тривалого носіння, частого прання і сушки та зберігає свою еластичність. В асортименті трикотажної продукції важлива роль належить білизні та панчішно-шкарпетковим виробам.
За випуском дорогого трикотажу лідерами серед країн світу стали Італія та ФРН. Дешевий загальнодоступний трикотаж виготовляють Китай, Південна Корея, Тайвань, Індія, Малайзія, Індонезія, Туреччина.
До текстильної промисловості також належать виробництва мішковини і канатів (найчастіше з джуту, конопель, сизалю і нейлону), рибальських сіток, фільтрувальних матеріалів, вати.
Швейна промисловість представлена в усіх типах і класах країн, на всіх континентах. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до урбанізованих ареалів з високою густотою населення, тобто - до споживача (у високорозвинених країнах пересічний чоловік за рік купує 10-12 костюмів, жінка — 17-20).
Проте у високорозвинених постіндустріальних країнах не існує великих фабрик з виробництва одягу. Пояснюється це тим, що праця робітників тут коштує дуже дорого. «Швейним цехом» високорозвинених країн донедавна були азійські та африканські країни з дешевими трудовими ресурсами. Сьогодні конкуренцію названим країнам складають деякі постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Україна, Латвія, Литва), де праця робітників така ж дешева, але якість набагато вища.
У глобальному вимірі «локомотивами» світового швейного виробництва виступають Париж, Мілан і Лондон — як центри високої моди («от кутюр») та Рим і Нью-Йорк — як центри масової моди («прет-а-порте»).
Фактично в світі склалося два типи швейного виробництва. Перший тип — це виробництво для задоволення власних потреб у високорозвинених країнах. Вирішальне значення тут мають Будинки Моделей, які поруч із виробництвом займаються формуванням стилю моди і вихованням смаку споживачів.
Другий тип — це потужна індустрія конвеєрного типу за лекалами і зразками провідних Будинків Моделей європейських країн. Значна частина такої продукції експортується. Репрезентують цей тип Китай, Пакистан, Індія, Індонезія, Єгипет, Мадагаскар, Реюньйон та інші.
Найбільший центр швейної промисловості світу за вартістю виробленої продукції — Нью-Йорк став рідкісним випадком суміщення обох типів швейного виробництва (місткий споживчий ринок поєднався із високим рівнем безробіття серед малокваліфікованих афроамериканців та наявністю емігрантів, які згодні працювати за невелику зарплатню).
Шкіряно-взуттєва промисловість зорієнтована переважно на споживача, вона забезпечує потреби населення у взутті робочого, спортивного, туристичного, рекреаційного, домашнього, професійного та ортопедичного призначення. Світові обсяги виробництва взуття перевищують 20 млрд. пар на рік. Лідерами у цій галузі за вартісними показниками є високорозвинені країни. У виробництві якісного взуття з натуральної шкіри передують Італія (саме ця країна є «законодавицею взуттєвої моди»), Іспанія, США, Франція, ФРН, Великобританія. Значні обсяги мають також Росія, Чехія, Польща, Україна, Болгарія, Угорщина.
В останні роки до групи світових лідерів увійшли латиноамериканські країни — Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика. Цей феномен пояснюється вдалим поєднанням цілої низки чинників:
✵ наявністю великих обсягів дешевої натуральної шкіри;
✵ виготовленням натурального дубильного екстракту з дерева кебрачо;
✵ присутністю кваліфікованих європейських мігрантів з Італії, Іспанії, Португалії, Німеччини тощо;
✵ інвестиціями з боку США.
Якщо ж до уваги приймати не вартісні, а суто кількісні показники, то беззаперечним лідером у виробництві взуття слід визнати Китай (12 млрд. пар, але це переважно недороге спортивне, робоче і домашнє взуття. На душу населення це становить майже 9 пар на рік; вищий показник має лише Італія (9,5), третє місце в світі займає Чехія - відповідно 8,5 пар у розрахунку на особу4).
Вичинка натуральних шкір, яка зосереджена переважно в районах розвитку тваринництва, є найдавнішим ремеслом людства. Сьогодні найбільші обсяги виробництва натуральної шкірсировини мають Китай, Бразилія, Індія, Аргентина, Туреччина, Монголія. 65% вироблених шкір споживається взуттєвою промисловістю.
Серйозним конкурентом для шкіряної галузі сьогодні стала хімічна промисловість, що продукує дешеву синтетичну сировину (особливо це стосується виготовлення підошов).
Шкіри використовуються для виробництва не тільки взуття, але й різноманітної шкіргалантереї (сумки, портфелі, барсетки, гаманці, рукавички, ремені). Ця підгалузь добре розвинена в Італії, Китаї, Туреччині, Португалії, Греції, Болгарії.
Найбільшими імпортерами взуття і шкіргалантереї є США, Канада, ФРН, Великобританія, «малі привілейовані нації» Західної Європи тощо. Найзначнішими експортерами сьогодні стали Італія, Китай, Тайвань, Туреччина, Сирія, Португалія, Бразилія і Аргентина.
Хутряна промисловість представляє собою галузь другої групи. Галузь вимагає високих професійних навичок, тому більше представлена у середньо- та високорозвинених країнах. За вартісними показниками помітно виділяються США, ФРН, Канада. За кількісними параметрами конкуренцію їм складають Китай і Росія. Нарощують виробництво Греція і Монголія. Все більше хутра постачають звіроферми, а не мисливські господарства. Хімічна промисловість швидко нарощує обсяги виробництва штучного хутра.
Найбільш поширеними є овчина, козяче і кроляче хутро, оленячий пижик та інші порівняно дешеві типи хутра. Обсяги переробки названих видів хутра є стабільними, вони практично не піддаються кон’юнктурним коливанням, адже їх використання пов’язано з кліматичними особливостями певних територій, а не з модними тенденціями.
А ось сортова переробка дорогого хутра різко коливається залежно від примх моди (наприклад, коротковорсові норка і соболь час від часу змінюються довговорсовими песцем і лисицею, а потім навпаки). Головними центрами виробництва і продажу ексклюзивних хутряних виробів стали Нью-Йорк (США) і Франкфурт-на-Майні (ФРН).
Ювелірна промисловість — галузь, що має в асортименті своєї продукції вироби з дорогоцінних і кольорових металів та їхніх сплавів, коштовного каміння, а також інших матеріалів, які піддаються високохудожній обробці (слонова кістка, емаль, скло). Найбільшу групу ювелірних виробів складають прикраси для жінок, предмети сервіровки столу, різноманітні сувеніри. Річна вартість виробленої ювелірної продукції в світі перевищує 150 млрд. $, на темпи приросту галузі (до 12% на рік) не впливають жодні кризи.
Ювелірна промисловість внаслідок своєї специфіки слабко механізується та вимагає значної кваліфікації персоналу. Технологічно найбільш складною підгалуззю ювелірної промисловості є огранка алмазів. Світове лідерство зберігають традиційні виробники діамантів: Бельгія, Нідерланди, Ізраїль, Індія, ПАР. Серед окремих центрів помітно виділяються Антверпен, Амстердам, Тель-Авів.
Найбільшим виробником золотих прикрас у світі стали Італія, Іспанія, Греція; а срібних — Індія. Найзначнішими центрами ювелірної промисловості світу сьогодні є Нью-Йорк, Париж і Флоренція.
Якщо ж мова заходить про випуск біжутерії (прикрас із неблагородних металів, напівкоштовного каміння, кісток тварин, скла, кераміки, емалі, пластмас), то лідерство в цій царині належить Китаю, Тайваню, Таїланду, Сінгапуру і Туреччині. При цьому найкращі дизайнери біжутерії все рівно працюють у Франції, Великобританії, Італії, США.
Промисловість дитячих іграшок теж належить до числа найбільш динамічних галузей світового господарства. Значна частина іграшкового виробництва і сьогодні припадає на дрібні фабрики та кустарні майстерні. У багатьох старовинних містах різних країн збереглися своєрідні «іграшкові вулиці», де продукція виробляється безпосередньо на очах покупців.
Потужні іграшкові фабрики, які можна порівнювати з гігантами важкої індустрії, першою в світі стала створювати Японія, потім її досвід наслідували США і Тайвань, тепер — Китай. Саме остання країна і займає сьогодні 1-е місце в світі за сумарною вартістю вироблених іграшок.
До числа світових лідерів іграшкової галузі входять також США (символом американського підходу до іграшкового бізнесу стала лялька Барбі), Японія (тамагочі та інші електронні розваги). Європейські виробники (ФРН, Чехія, Іспанія) поступово втрачають свої позиції.
Висновки:
1. Галузі легкої промисловості утворюють дві умовні групи. До першої входять текстильна, швейна і взуттєва промисловість, які «відповідають» за масову продукцію широкого вжитку. Другу групу створюють галузі «дорогого попиту» (хутряна, ювелірна промисловість та виробництво дитячих іграшок).
2. За вартістю виробленої продукції в світі переважають галузі першої групи («ширвжиток»), хоча престижний «дорогий попит» зростає значно вищими темпами.
3. Перше місце за чисельністю зайнятих в структурі галузей легкої промисловості належить текстильному виробництву.
4. Текстильна промисловість свого часу була символом індустріальної революції, але з другої половини ХХ століття галузь переживає структурну кризу.
5. В текстильній промисловості найбільшими темпами зараз зростає виробництво синтетичних і мішаних тканин, а також трикотажна підгалузь.
6. Існує два типи швейного виробництва: Будинки Моделей у високорозвинених країнах та масове конвеєрне виробництво в нових індустріальних, а також старих індустріальних країнах з перехідною економікою. Найбільший виробник та експортер готового одягу — Китай.
7. Законодавицею світової взуттєвої моди виступає Італія, вона ж займає 1-е місце в світі за виробництвом взуття на душу населення. Найбільший у світі валовий показник має Китай.
8. Хутряна промисловість є однією з найбільш стабільних та прибуткових галузей світового господарства. Цьому сприяють як природно-кліматичні чинники, так і «вибрики моди» в країнах з високим рівнем життя населення. Найбільші ринки хутряних виробів сформувалися в США, ФРН, Канаді.
9. Високохудожнє ювелірне виробництво традиційно тяжіє до високорозвинених країн Європи (Бельгія, Нідерланди, Італія, Франція) та США. Лідерство у серійному виробництві недорогої біжутерії належить Китаю.
10. Протилежні підходи до організації іграшкового виробництва демонструють США, Японія та країни Західної Європи. Але Китай зумів поєднати переваги кожного з них та завдяки масовому конвеєрному виробництву й дешевій робочій силі очолити світовий рейтинг промисловості дитячих іграшок.
1 Зростання масштабів використання хімічних волокон пояснюється меншими витратами праці (у людино— годинах на 1 тону волокна) на їх виробництво та наступну переробку. Порівняйте: вовна — 7000; шовк — 3500; бавовна — 1660; льон — 1400; в той час як лавсан — 350; капрон — 225; віскоза — 150 людино-годин і т.д.
2 Синтетичні волокна виготовляють (синтезують) із полімерних матеріалів. Вони хімічно інертні, пружні, легкі, стійкі до дії бактерій, мікроорганізмів, плісняви, їх не точить міль. Недоліками є низька гігроскопічність та здатність накопичувати електростатичні заряди. Прикладами є капрон, лавсан, нітрон, спандекс, лайкра.
Штучні волокна виготовляють із целюлози (органічного природного матеріалу). Найбільшого поширення набула віскоза. Штучні волокна також отримують із неорганічних (мінеральних) природних матеріалів: азбесту, базальту, дорогоцінних металів, силікатів (скловолокно).
3 Наприклад, азбестове волокно у суміші з бавовняним та віскозним використовують для виробництва вогнетривких тканин (скафандри космонавтів, спецодяг пожежників).
4 Для порівняння: в Україні цей показник становить 2,5 пари на людину за рік.
