Історія географії - Мирослава Влах 2018

1. Організаційно-структурний розділ
1.2. Програма навчальної дисципліни «Історія географії»
1.2.1. Змістовий модуль 1. Зміст, структура та завдання курсу. Історія географії: давні часи — епоха великих географічних відкриттів. Тема 3. Географічні ідеї середньовічного періоду (V-XV ст.)

Ключові слова: карти-портолани, середньовічна космологія, медієвістика, сакралізація географічного пізнання, Середньовіччя, Т-О карти, теократичний детермінізм.

Хронологічні межі «середніх віків» у західноєвропейській (V - ХVІІ ст.) і вітчизняній медієвістиці (V - XV ст.). Суспільно-історична і науково-теоретична зумовленість періодизації історії географії Середньовіччя у хронологічних рамках V - XV ст. (феномен Великих географічних відкриттів потребує окремого висвітлення). Центри географічної думки Середньовіччя - Західноєвропейський, Східноєвропейський (Давньокиївський), Північноєвропейський, Близько- і Середньосхідний, Китайський.

Географія у середньовічній Європі.

Географія у Західній Європі.

Ранньосередньовічний період (V - ХІ ст.). Суспільно-географічна зумовленість становлення географічної науки (панування натурального господарства, скорочення прямих торговельних зв'язків зі Сходом, релігійна замкнутість). Обмеженість кругозору європейців.

Писемні джерела ранньосередньовічного періоду для аналізу географічних уявлень: паломницька література (ітинерарії — путівні щоденники), історичні праці, християнська (богословська) література; «посольська» література; опис подорожей; власне географічні та космографічні праці.

Описове країнознавство як концептуальна основа паломницької та посольської літератури. «Історія монголів» Дж. П. Карпіні, опис подорожі до Каракорума Ґ. Рубрука, «Книга Марко Поло», «Ходіння» ігумена Данила Мниха.

Власне географічні праці: «Християнська топографія» Козьми Індикоплова (середина V! ст.), «Космографія» автора з Равенни (VII ст.), «Про виміри Землі» Дикуїла (825).

«Tabula peutingeriana» — маршрутна карта ХІ - ХІІ ст., зроблена з копії I ст. з відповідними правками, на якій зображено світ від Британії й Атлаських гір до гирла Гангу.

Монастирські карти, або Т-О-подібні карти, або «колісні» карти (за А. Геттнером) як картографічні твори ранньосередньовічного періоду.

Пізньосередньовічний період (ХІІ - ХV ст.). Суспільно-історична зумовленість виділення періоду (розвиток ремесла, торгівлі, торговельно-грошових відносин). Головні економічні центри — Венеція, Ґенуя, Флоренція, а також Фландрія, з ХIV ст. — узбережжя Балтійського і Північного морів. Розвиток мореплавства. Виникнення університетів. Переклади праць античних учених.

Праця «Tractatus de imago mundi» («Зображення світу») римського кардинала П. д'Ейї (1350-1420) як узагальнення географічних знань середньовічного періоду (ідея геоцентризму, кулястості Землі; уявлення про те, що полярна і тропічна зони є незаселеними; перебільшення протяжності Землі зі заходу на схід; заперечення поглядів Клавдія Птолемея щодо замкнутості з півдня басейну Індійського океану).

«Опис Європи і Азії» (середина ХV ст.) папи Пія ІІ (твердження про те, що тропічна зона заселена, Індійський океан замкнутий з півдня).

Географічні ідеї періоду Київської держави (див. тему 8).

Географічні уявлення скандинавських народів. Територіальні відкриття норманів (вікінгів): відкриття Ісландії (874), південного узбережжя Ґренландії (982, Ейрік Рудий), східного американського узбережжя (приблизно 1000, Лейф Ейріксон). Освоєння континентальних районів Європи.

Норманська теорія походження Київської держави. Критичний аналіз аргументів норманістів (А. Шльоцер, Е. Кулік, В. Томсен, О. Шахматов, Т. Арне, С. Томашівський, А. Стендер-Петерсен) і антинорманістів (С. Гедеонов, М. Грушевський, Б. Греков, С. Юшков, Б. Рибаков, М. Тихомиров, В. Пашуто, М. Рязановський, О. Рязановський). Походження Київської держави за О. Пріцаком.

Арабська географія. Суспільно-історична зумовленість розширення географічного кругозору арабських народів (територіальні завоювання, вплив ісламу, зв'язок із візантійською та китайською культурами). Наукові центри арабського Халіфату: Багдад, Кордова (Піренейський півострів), Палермо (Сицилія).

Розвиток математико-географічного напрямку. Праці хорезмського вченого-енциклопедиста Аль-Біруні (972 - 1048) «Хронологія давніх народів», «Ключ до астрономії», «Канон Массуда».

Внесок арабських учених у розвиток кліматології та геоморфології. Аль-Балхі, Аль-Массуді. Географічні уявлення у праці Аль- Біруні з географії Індії (1030). Ібн-Сіна (Авіценна, 980-1037) — закон історичної послідовності залягання осадових порід (головний постулат стратиграфії).

Суспільно-географічна проблематика арабської географії. «Мукаддіма» («Вступ до світової історії») Ібн-Гальдуна, 1332 - 1406).

Описово-країнознавчий напрямок. «Книга шляхів для пізнання держав» Ібн-Гордадбега (60-70-ті роки ІХ ст.), «Книга доріг для пізнання держав» Аль-Джайгані (кінець ІХ - початок Х ст.), записки Ібн-Фадлана (20-ті роки Х ст.) і Аль-Массуді (20-50-ті роки Х ст.), «Книга добрих скарбів» Ібн-Даста (перша половина Х ст.), «Записки» Ібн-Якуба (60-ті роки Х ст.), «Нова географія» і «Розваги людини, що прагне відповідно знати різні частини світу» Аль-Ідрісі (1154).

Мандрівки Ібн-Баттути (1304-1377).

Відомості про Русь-Україну в арабських джерелах VІІІ - ІХ ст.

Особливості арабської картографії (більше територіальне охоплення світу порівняно з європейцями, орієнтація карт на південь, відсутність градусної сітки, геометризм зображення — переважання прямих ліній).

Значення арабської географії Середньовіччя полягає в нових фактах, а не в теоріях, яких вони дотримувалися; географічні уявлення арабських географів, що часто наслідували давніх греків, відставали від практичного досвіду (І. Крачковський); араби зібрали у галузі фізичної географії багато матеріалу, але не змогли трансформувати його у струнку закінчену систему (О. Крубер).

Занепад арабської географії унаслідок централізації влади у Європі, а також монгольського нашестя.

Географія у Китаї. Суспільно-історична зумовленість географічних уявлень (територіальна могутність, високий економічний розвиток, відокремленість цивілізаційних процесів, вплив конфуціанської філософії). Прикладний характер китайської географії (перепис населення у 2 р. після Р. Х., географічні описи окремих провінцій).

Особливості китайської картографії (орієнтація карт на північ, використання тріангуляційних методів знімання території).

Мандрівки Чжан-Цяня (200 - 114 рр. до Р. Х.). Плавання Чжен Хе (1405 - 1433).