Історія географії - Мирослава Влах 2018

1. Організаційно-структурний розділ
1.2. Програма навчальної дисципліни «Історія географії»
1.2.1. Змістовий модуль 1. Зміст, структура та завдання курсу. Історія географії: давні часи — епоха великих географічних відкриттів. Тема 2. Географічні ідеї античного періоду

Ключові слова: Анакумена, антична натурфілософія, античний матеріалізм, античний період, антропоцентризм, географічний детермінізм, геліоцентризм, геоцентризм, антична космологія, ментальна картографія, Ойкумена, описове країнознавство, фізіоцентризм.

Початок нагромадження географічних знань і уявлень на різних етапах суспільного розвитку. Історичні корені давньогрецької натурфілософії за І. Магидовичем цивілізація Месопотамії (IV-III тис. до Р. Х. до VI ст. до Р. Х.): використання основних алгебричних залежностей; поділ екліптики на знаки зодіаку, встановлення року з 360 днів, 12 місяців по 30 днів, поділ кола на 360°, з'ясування правильної віддаленості планет від Землі; використання десяткової і шестидесяткової системи обчислень; внесок давніх єгиптян (середина IV тис. до Р. Х. до ІV ст. після Р. Х.) у природознавство, зокрема, в математику (алгебру), астрономію (сонячний календар, поділ року на 365 днів 6 годин та 12 місяців), визначення лінії меридіана, створення писемності, винайдення способу створення папірусу; плавання фінікійців і розширення географічного пізнання світу.

Хронологічні межі античного періоду (від Гомерівської «Іліади» (1280-1180 рр. до Р. Х.), де описані епізоди Троянської війни, до падіння Західної Римської імперії (476).

Поняття античної натурфілософії як учення, що пояснює природу засобами споглядання та логічних роздумів. Головні проблеми античної натурфілософії: матерія та її будова; математична гармонія Всесвіту; співвідношення речовини і сили, неорганічного й органічного.

Фалес (близько 625-547 рр. до Р. Х.) — основоположник давньогрецького природознавства. Головні праці «Про природу», «Сфера», «Про нерухомі зірки», «Карта землі». Ідея про Всесвіт як сукупність багатьох кіл, геоцентричну будову Всесвіту; усе суще складається з води.

Анаксимандр (610-547 рр. до Р. Х.) — створив гномон, запровадив поняття частин світу (Азія і Європа), а також «апейрона» (невизначеної першооснови сущого).

Анаксимен (582-525 рр. до Р. Х.) — першооснова сущого — аер (повітря).

Йонійська (мілетська) школа античної натурфілософії. Землеопис Гекатея Мілетського (близько 546-480 рр. до Р. Х.) як узагальнення відомих на той час периплів і періегезів. Країнознавство - концептуальна основа географічних знань Гекатея Мілетського, що охоплювала природничі та суспільні явища в єдності. Суспільна (практичні потреби у знанні загальногеографічного характеру) і науково-теоретична (панування єдиної нерозчленованої натурфілософії) зумовленість країнознавства як генетично початкової форми географічного знання античного часу.

Піфагорійська школа античної натурфілософії. Суспільні (розвиток товарного виробництва на засадах поглиблення суспільного поділу праці, поява нової економічної реальності — мінової вартості, на відміну від споживчої вартості за натурального господарства) та науково-теоретичні (розвиток уявлень про Всесвіт, про кулясту будову Землі, рух Землі) чинники виникнення натурфілософського світогляду з фетишизацією кількісних відносин, числових структур, абстрактно-логічних побудов. Зародження концепції геліоцентризму («центральний вогонь», що дає життя космосу), зональності (виділення тропічної, двох помірних і двох полярних зон на земній поверхні). Використання математичного методу в географії.

Географічне світобачення Геродота (485-425 рр. до Р. Х.). Поділ Ойкумени на Європу (від Дунаю (Істру) до Дону (Танаїсу)), Азію (Аравія з Сирією, Мала Азія з Вірменським нагір'ям, Месопотамія, Іранське нагір'я і Північно-Західна Індія, Єгипет і Лівія). Ідея існування єдиного Океану, що оточує суходіл Земної кулі. Правильні уявлення про Каспій, що не з'єднаний з іншими морями (Чорним, Азовським) та Північним Льодовитим океаном. Пояснення процесів, що відбуваються на Землі (паводки на Нілі, створення дельти Нілу, зв'язок між температурою повітря і напрямком вітру).

Використання Геродотом історико-географічного методу, зокрема, відомостей про результати фінікійської експедиції, організованої за наказом фараона Нехо ІІ (610-594 рр. до Р. Х.) до південних берегів Лівії (від Червоного моря до Гібралтарської протоки).

Геродот і взаємозв'язок історії та географії («географія — служниця історії»), ідея єдності хорологічного (просторового) і хронологічного (історичного) підходів у науці.

Геродот і становлення концепції географічного детермінізму.

Геродот — предтеча географічного українознавства (комплексний природничо-географічний, політико-географічний, демографічний, етногенетичний і етногеографічний опис Скіфії).

Географічні уявлення епохи еллінізму (кінець ІV - середина ІІ ст. до Р. Х.) (завершення античної нерозчленованої натурфілософії та початок становлення дослідного пізнання, тобто науки в сучасному розумінні).

Аристотель (384-322 рр. до Р. Х.). Теорія пізнання Аристотеля, використання ним індуктивного методу — підстави до аналітичного вивчення Землі по великих частинах (атмосфера, гідросфера, літосфера) у разі збереження цілісного підходу до досліджуваних явищ. Аристотель як основоположник компонентного аналітичного напрямку природничої географії, що відомий у сучасній науці як загальноземлезнавчий (за А. Ісаченком) і трактований нині як загальнонауковий напрямок пізнання Землі (за Н. Мукитановим).

Аристотель і модель геоцентризму. Теорія природних (натуральних) місць Аристотеля і сучасна концепція географічної оболонки. Докази кулястості Землі Аристотеля як стимул до пошуків західного шляху до Індії, навколосвітніх плавань.

Ератосфен (близько 275-195 рр. до Р. Х.). Зміст праці «Географічні записки» («Γεωγραφικά»). Географія як наукове пізнання Землі у загальноземлезнавчому і країнознавчому аспектах. Використання для визначення просторових характеристик Землі методів математики й астрономії. Ератосфен — основоположник математичної географії (визначення розмірів Земної кулі, географічних координат, напрацювання методів зображення земної поверхні на площині). Ератосфен — основоположник методу районування (поділу суходолу на сфрагіди — окремі частини території залежно від проведених паралелей і меридіанів). Ідея єдності Світового океану. Країнознавчий опис відомої Ойкумени (характеристика країн, їхніх природних умов, побуту населення, державного ладу, культури народів).

Гіппарх з Нікеї (близько 190-120 рр. до Р. Х.) та його внесок у розвиток географічних ідей. Створення широтно-довготної сітки для поверхні Землі. Запровадження у науковий ужиток термінів «географічна широта» і «географічна довгота» як градусних величин на основі запозиченого з Вавилону поділу кола на 360°. Вивчення проблеми зображення випуклої поверхні Землі на площині (створення двох видів проекцій — стереографічної та ортографічної); удосконалення геоцентричної моделі Всесвіту (небесні тіла плавають у невагомій небесній речовині — ефірі), складено таблиці для визначення положення планет на небосхилі.

Посидоній (135-51 рр. до Р. Х.) та його внесок у розвиток географічних ідей (повторне вимірювання великого кола Землі на підставі спостереження за висотою над горизонтом Канопуса в Александрії та на Родосі (визначені внаслідок неправильності вихідних умов менші розміри Землі, що усталилися в науці, прискорили епоху Великих географічних відкриттів)). Полеміка з Аристотелем щодо заселення приекваторіальної частини Землі.

Страбон (64 р. до Р. Х. - 20-ті роки після Р. Х.) та його внесок у розвиток географії. Географія - практична наука, що має слугувати керівництвом для обраного кола освічених осіб. Зміст праці Страбона «Географія в 17 книгах». Країнознавство - цілісна картина Світу природи і людини — концептуальна основа географічних поглядів Страбона (Orbis terrarum — domus humanitatis est, тобто Земна куля є домом людства)).

Розвиток ідеї географічного районування (не довільне розчленування території, а «по суглобах»).

Особливості розвитку географічних знань в епоху Давнього Риму.

Військові походи і територіальні завоювання Давнього Риму — суспільний чинник розвитку географічних знань практичного спрямування: поява керівництв із географії (Марк Теренцій Варрон), «Природничої історії» Помпонія Мели (43 р. до Р. Х.), Плінія Старшого (23 - 79 рр. після Р. Х.), керівництв для мореплавців — «Перипл Скілака» для Середземного моря, «Перипл Аріанна» для Понту Евксейнського, перипл анонімного автора для східного узбережжя Африки і північної частини Індійського океану.

Тит Лукрецій Кар (99-55 рр. до Р. Х.) і географія. Зміст поеми Тита Лукреція Кара «Про природу речей». Поема складається з шести книг. У першій і другій книзі наведено вчення про властивості, вчення про вічність руху. У третій і четвертій книгах розглянуто питання єдності душі й тіла, чуттєві відчуття як джерело знань. У п'ятій і шостій книгах описано Світ загалом, окремі явища і причини, що їх породжують, зокрема, наведено уявлення про тварин і людину, про релігію і громадську діяльність. У природі все змінюється, виникає, розпадається, знову створюється. Усі речі у процесі розкладу повертаються до стану первинної матерії, щоб знову взяти участь у природних перетвореннях. Еволюція та набуття нових властивостей, за Лукрецієм, — важлива властивість матерії. Розглянуто походження Землі, різних метеорологічних явищ, колообіг води, причини грому і блискавок, землетрусів і багатьох інших явищ.

Клавдій Птолемей (87-165) і географія. Розвиток концепції геоцентризму (праця « Велика побудова Астрономії», або «Альмагест»).

Зміст праці «Керівництво з географії» у восьми книгах: розглянуто картографічні проекції, наведено координати географічних об'єктів (перша книга), таблиці широт і довгот географічних об'єктів (друга - сьома книги), карти різних районів Землі (восьма книга). Клавдій Птолемей перелічив близько 8 тис. назв різних об'єктів місцевості. Кількасот назв були наведені з географічними координатами, визначеними за Сонцем та зірками. До «Географії» було додано 27 карт, серед яких є докладна карта Землі. Цими картами користувались упродовж чотирнадцяти століть.

Клавдій Птолемей — основоположник картографії (створення карт із градусною сіткою), автор континентальної теорії будови земної поверхні (переважання за площею суходолу, що зумовлено помилкою у визначенні географічних довгот об'єктів).

Розвиток Клавдієм Птолемеєм ідеї Гіппарха про існування «Terra Australis Incognita» (Невідомої Південної Землі), розташованої на півдні Індійського океану.

Клавдій Птолемей і розвиток теорії географічної науки. Поділ географічних знань на хорографію (методологічна основа для розвитку описового країнознавства) і власне географію як лінійне зображення Землі зі всім тим, що на ній розташоване. Предмет географії — просторові характеристики Землі, її окремих частин. Клавдій Птолемей як основоположник хорологічного напрямку; запровадив у науковий ужиток термін «топографія».

Висновки:

- з давньогрецькою натурфілософією пов'язане зародження концепцій геліоцентризму, кулястої будови Землі, географічної оболонки, зональності земної поверхні;

- у давньогрецькій натурфілософії у зародку наявні всі майбутні типи наукових географічних світоглядів. Зокрема, з античною натурфілософією пов'язане становлення описового країнознавства, розвиток математико-географічного, загальноземлезнавчого наукових підходів, матеріалістичне пояснення взаємодії людини і природи в рамках концепції географічного детермінізму;

- у давньогрецький і давньоримський часи набула розвитку наукова географічна термінологія;

- давні греки і римляни розширили межі Ойкумени, збагатили географічне назовництво.