Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 3. Психоаналітичні та структуралістсько-семіотичні концепції культури; історична культурологія «Школи анналів »
Тема 15.Аналітична психологія культури в роботах К.-Г.Юнга. Культуротворча роль архетипів колективного позасвідомого

Карл-Густав Юнг був одним з найбільш творчих та обдарованих учнів Фрейда. Як часто буває в таких випадках, взаємини учня та вчителя склалися непросто (можна згадати для порівняння, чому Арістотелю свого часу не вдалося очолити Академію Платона після смерті її засновника). Фрейд свого часу навіть подав на Юнга судовий позов, вимагаючи заборонити Юнгу користуватися терміном «психоаналіз» — настільки метод Юнга видавався Фрейду відмінним від його власного. Цей судовий процес Фрейд виграв, після чого Юнг змінив назву власного методу на «аналітична психологія».

Принципова різниця між Юнгом та Фрейдом полягає в тому, що для другого з них позасвідоме є феноменом виключно індивідуальної психіки, тоді як Юнг поширив поняття позасвідомого на соціум в цілому, ввівши поняття «колективного позасвідомого». Культурологічний потенціал юнгівської версії аналізу позасвідомого через це проявляється значно наочніше, особливо з урахуванням введеного Юнгом поняття «архетипу». Саме цьому поняттю присвячено включений до електронної хрестоматії текстів фрагмент роботи Юнга «Про архетипи колективного позасвідомого». Крім того, студентам пропонується ознайомитися з невеликою роботою Юнга «Про відношення аналітичної психології до поетико-художньої творчості».

1. Як вважає Юнг, перші паростки аналізу колективного позасвідомого можна знайти вже у пізніх роботах Фрейда: зокрема, так можна тлумачити витіснені у позасвідоме продукти діяльності колективної свідомості, узагальнені в ідеалі «Понад — Я». За Юнгом же, позасвідоме носить насамперед колективний характер через те, що воно — на протилежність індивідуальній психіці — повсюдне та ідентичне за своїм устроєм у всіх індивідів без винятку. Індивідуальне позасвідоме, на думку Юнга, також існує, але як похідне від колективного позасвідомого, як його особистісна проекція, що знаходиться на більш поверхневому рівні людської психіки.

2. Якщо складовими індивідуального позасвідомого, за Фрейдом, є так звані «комплекси» (найбільш знаменитим серед них є, безумовно, «едипів комплекс»), складовими колективного позасвідомого, за Юнгом, є архетипи. Цей термін, який використовувався ще в богослов’ї грецьких Отців Церкви, позначає у Юнга первинні універсальні образи, що сформувалися в колективному позасвідомому на найбільш ранніх стадіях розвитку людини. Більш конкретно, архетип є відбитком у позасвідомому певних взірцевих моделей чи «патернів» поведінки, абстрагованих та узагальнених у вигляді окремого образу (Юнг називає подібні образи «архетипічними уячленнями»).

3. Основою цього засвоєння людською психікою зовнішньої реальності Юнг вважає палке прагнення первинної людини психологізувати весь Всесвіт, проектуючи на нього (зокрема, на явища природи) досвід свого внутрішнього психічного життя. Так, за Юнгом, виникає міф — унаочнення позасвідомих образів душі, з виявленням ознак душевного життя в будь-яких процесах і явищах Всесвіту. Це ж саме стосується і всіх релігійних вчень та уявлень (включно з християнськими, буддистськими тощо), а також високих поетичних образів, що напряму з’ єднують душевний стан людини зі станом навколишнього світу.

4. Коли архетипи, втілені у ті чи інші архетипічні образи, усталюються, вони перетворюються на догми, котрі використовуються для структурування життя колективного позасвідомого. Такими, для Юнга, є зокрема догмати християнської Церкви. Але достатньо замислитися над змістом подібних архетипічних образів (як-от

непорочне зачаття, або триєдність Бога, або божественність Христа), і ці образи відкриють свою беззмістовність так само, як і образи язичницьких божеств: вони видаються значущими лише доти, доки люди не намагаються їх раціоналізувати. Стосовно традиційного християнства цю роботу значною мірою виконав протестантизм, тим самим залишивши європейську людину беззахисною — себто, позбавленою заспокійливого впливу традиційних християнських уявлень. Сучасна західна культура, на думку Юнга, підносить інтелект, але водночас — тим самим — руйнує традиційний «духовний дім» християнської Європи.

5. Далі в роботі Юнг один за одним окреслює найбільш сталі архетипи, які можуть вважатися «символами позасвідомого». Зокрема, це вода, яка, власне, і являє собою несвідоме в цілому: як пише Юнг, « озеро в долині — це позасвідоме, котре певним чином лежить нижче свідомості, і саме тому часто іменується «під-свідомим»«. Образ води як глибини, протиставленої земному оточенню й повітрю над нею, прочитується як несвідоме, що протистоїть повітряному «духу». Вдивлятися у воду — значить вдивлятися в себе, своє позасвідоме; тому вода регулярно постає (в міфах, легендах тощо) як дзеркало (зазвичай магічне, чарівне чи пророче).

6. Інший поширений архетип самості — тінь: зустрітися з власною тінню означає зустрітися з (позасвідомим) собою; втратити свою тінь — втратити своє «Я».

7. Ці та інші архетипічні образи, які узвичаїлися в тій чи іншій культурі, здійснюють потужний терапевтичний вплив на колективне та індивідуальне позасвідоме. Коли розум людини ще надто слабкий, аби вона піддала саму себе суто раціональній рефлексій (такій, якій Юнг якраз і піддає аналізовані ним архетипи), людина усвідомлює себе саме за допомогою архетипічних образів, тим самим гармонізуючи свої стосунки із собою та світом. Архаїчна людина робить це, зокрема, за допомогою міфів, в яких фігурують усі основні архетипічні образи; людина більш пізнього часу робить це, наприклад, за допомогою християнського символу віри, який виконує для неї ту ж саму функцію, що й магічний ритуал для її далекого пращура: в обох випадках уявний образ ефективно оберігає свідомість від руйнівного впливу позасвідомого, структуруючи цей вплив в придатному для усвідомлення образному вигляді.

8. Побіжно Юнг зауважує, що тільки втрата віри в традиційні архетипи призвела до народження науки психології, а також і до його власної теорії культурних архетипів: адже лише загибель богів як богів дозволила раціонально налаштованій європейській людині знов відкрити їх вже як психічні фактори, а саме, як архетипи колективного позасвідомого.

9. Ще одним ключовим для Юнга архетипом є Аніма — узагальнена істота жіночої статі, яка може бути уявленою в архетипічних образах русалки, відьми, сильфіди, суккуби тощо — а також, безумовно, в образі людської душі. Пізнішими трансформаціями архетипу Аніми є Богородиця, Мати-Церква та інші жіночі символи християнства. Симетричним Анімі є архетип Анімусу — духовної істоти чоловічої статі, який, за Юнгом, насамперед актуалізується у жінок (відповідно, Аніма — у чоловіків); пізнішими трансформаціями Анімусу є образи мудреця, мага, чаклуна тощо.

10. Аніма за своїм характером хаотична; але в ній є загадка, осмислення якої породжує архетип смислу., який за Юнгом, як і Аніма, насправді є просто архетипом життя. Адже, осмислюючи що завгодно, ми, згідно Юнгу, знаходимо в ньому смисл тоді й наскільки, коли й наскільки ми зводимо предмет свого міркування до архетипічних первинних форм — хоча ми й не усвідомлюємо цей процес, поки ми просто залишаємося відданими цим первинним формам.

11. Крім сталих персонифікованих архетипів, якими є Тінь, Аніма та Мудрець, Юнг виявляє в колективному позасвідомому також архетипи перетворення, які є не

ідеалізованими особистостями, а ідеалізованими типовими ситуаціями (шлях, перехід тощо).

12. В другому включеному до електронної хрестоматії тексті Юнг зосереджується на психологічному аналізі мистецтва, підставою якого є той факт, що мистецтво (як і релігія, як і інші сфери духовної діяльності) використовує образи, які по суті (якщо відволіктися від суто естетичного аспекту) є загальнопсихологічним феноменом.

13. Юнг спеціально (і дуже слушно) підкреслює небезпеку «редукціонізму», коли, виявивши єдиний корінь походження науки, релігії та мистецтва в архаїчній синкретичній свідомості ми вважаємо, що тим самим відкрили їхню єдину сутність (тим самим Юнг виступає і проти фрейдизму, і проти Гегеля, і взагалі проти арістотелівського за походженням розуміння каузальності, згідно з яким у наслідку не може міститися нічого, що вже не містилося б у його причині). Полеміка особисто з Фрейдом дозволяє Юнгу уточнити його анти-редукціоністську позицію: мистецтво не можна «звести» до неврозу, і бачити в ньому насамперед прояв неврозу. Дивлячись на мистецтво очима Фрейда, вважає Юнг, можна хіба що вилікувати митця, але не зрозуміти витвори його мистецтва.

14. На противагу психоаналізу, декларує Юнг, його аналітична психологія не розглядає художню творчість як хворобу — хоча лікарю, котрий має справу з твором мистецтва, важко позбутися професійної звички шукати в мистецтві «біологічної каузальності». Варто зазначити, що тим самим Юнг повертається до питання про особливу каузальність в культурі, відмінну від світу природи, про яку замислювався ще Кант (наділяючи людину, як надприродну істоту, здатністю до свобідної самодетермі- нації), і яку на різні лади обговорювали різні мислителі двадцятого століття (зокрема Шпенглер, Тойнбі, Гумільов, Ясперс).

15. Власним аналітичним внеском в психологію творчості Юнг вважає відкриття того факту, що творчі імпульси митця насправді походять зі сфери колективного позасвідомого. Цей факт лежить глибше, ніж традиційне протиставлення екстравертивних та інтровертивних митців (себто, психологічно зорієнтованих, відповідно, на сприйняття зовнішнього об’єкту й на відтворення власного внутрішнього світу). Якщо дослідженням питання про вплив на творчість індивідуального позасвідомого може займатися фрейдизм, питанням про вплив на творчість колективного позасвідомого мусить займатися аналітична психологія, знаходячи й вказуючи на присутність в творі мистецтва сталих праобразів чи архетипів, які мають міфологічну природу.

16. Коментуючи останню тезу Юнга, варто звернути увагу на те, що виконання цієї дослідницької настанови легко може перетворитися (й неодноразово перетворювалося послідовниками Юнга) на інший різновид того ж таки редукціонізму: замість зводити, за Фрейдом, будь-який твір мистецтва до прояву індивідуального неврозу, можна з таким самим успіхом звести будь-який твір мистецтва й до однієї з незліченних репрезентацій одних і тих же архетипів колективного позасвідомого. Справді, на який би твір ми не дивилися, ми можемо скрізь розпізнати архетипи тіні чи води, Аніми чи Анімусу, шляху чи переходу тощо. Але чи в цьому полягає сутність мистецтва, не лише як власне естетичного явища, але й як феномена людської культури?

17. Як би то не було, для Юнга таємниця впливу мистецтва на людину полягає не в тому, що зазвичай вважається його «смислом» (це, за Юнгом, лише вторинна інтерпретація пост-фактум), а в тому, що митець позасвідомо одухотворює архетипи, перекладає їх на мову сучасності, інстинктивно обираючи при цьому саме ті архетипи з арсеналу колективного позасвідомого всіх часів, в котрих зараз те ж таки колективне позасвідоме відчуває найбільшу потребу. Саме характер відбору та репрезентації архетипів відрізняє, за Юнгом, один від одного такі художні стилі та напрямки, як романтизм, реалізм, натуралізм, еллінізм тощо. Кожен з них відповідає пануючій настанові своєї епохи, носіями якої є більшість її мешканців, і яку реалізує особливо чутлива до запитів колективного позасвідомого творча меншість. Відтак, основною функцією мистецтва в культурі, згідно Юнгу, є психологічна саморегуляція людської спільноти, котра через створення (меншістю) і сприйняття (більшістю) найбільш актуальних для неї архетипів, втілених у відповідні архетипічні образи, тим самим залагоджує й заспокоює власне колективне позасвідоме.

Питання й завдання для самостійної роботи

1. Чим відрізняється розуміння позасвідомого у Юнга порівняно з розумінням позасвідомого у Фрейда?

2. Що таке «архетип» як характеристика колективного позасвідомого? Як, на думку Юнга, формуються архетипи?

3. Як співвідносяться архетип та архетипічний образ? Яку роль архетипічні образи грають в релігії (зокрема, в християнстві)? Якими є причини і наслідки раціонального аналізу людиною усталених в культурі архетипічних образів?

4. Які конкретні архетипи Юнг аналізує в своїй роботі? Наведіть приклади використання цих архетипів у відомих Вам творах мистецтва.

5. Як Юнг пояснює історико-культурну зумовленість формування науки психології? Чому психологія як наука стала потрібна (і можлива) лише в культурі модерної доби?

6. Які аргументи Юнг висуває проти редукціонізму в аналізі творів мистецтва? Які саме версії редукціонізму він критикує і за що саме?

7. Чи згодні Ви, що самому Юнгу вдалося уникнути редукціонізму, пояснюючи сутність мистецтва з позицій своєї аналітичної психології?

8. Як Юнг пояснює сутність творчого процесу, що відбувається в психіці митця?

9. Якою, за Юнгом, є роль мистецтва в культурі?

Література

Основна література.

1. Юнг К.-Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Юнг К.-Г. Божественный ребенок. — М., 1997. — С. 248-290.

2. Юнг К. Г. Об отношении аналитической психологии к поэтико-художественному творчеству // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. — М.: Изд-во МГУ, 1987. — С. 214-231.

Додаткова література.

3. Одайник В. Массовая душа и массовый человек//Аналитическая психология: прошлое и настоящее. — М.: Мартис, 1997. — С. 243-256.

4. Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. — М.: Педагогика-Пресс. 1996 (статьи «Архетип», «Юнг», «Юнгианцы»).

5. Философский энциклопедический словарь. — М., 1994 (статьи «Архетип», «Юнг»).

6. Философия культуры: становление и развитие. — СПб., 1998 (раздел «Философская культурология психоанализа»).

7. Введение в культурологию: учеб. пос. для вузов. — М.: Владос, 1996. (раздел «Культурологические концепции К.Юнга и К.Леви-Строса»).