Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 3. Психоаналітичні та структуралістсько-семіотичні концепції культури; історична культурологія «Школи анналів »
Тема 14. Психоаналіз культури в роботах З.Фрейда. Культуротворча функція індивідуального позасвідомого

Звернення до культури Зигмунда Фрейда має зовсім іншу логіку, ніж всі ті концепції культури, які були розглянуті в цьому навчальному курсі раніше. Фрейд (або, на німецький манер, Фройд) не цікавився ані філософією культури дев’ятнадцятого і початку двадцятого століття, ані пошуками закономірностей розвитку історії культури. Центром його дослідницьких інтересів був психоаналіз — розроблений Фрейдом метод дослідження та лікування захворювань людської психіки. Але розвиток психоаналізу призвів Фрейда до широкомасштабного перегляду сутнісного розуміння людини як такої, устрою її психіки, мотивів та логіки її діяльності в суспільстві. Саме в цьому контексті Фрейд та його послідовники застосовували методи психоаналізу також і для пояснення явищ культури. Відтак, аби з’ясувати логіку психоаналітичного розуміння культури, необхідно ознайомитися з базовими настановами психоаналізу як такого. З цією метою до електронної хрестоматії текстів включено невелику за обсягом, але змістовну роботу Фрейда ««Я» і «Воно»« (1923).

1. Основним теоретичним засновком вивчення людської психіки Фрейд вважає її розподіл на сфери свідомого та позасвідомого.

2. У свою чергу, позасвідоме розподіляється на «латентне» або «до-свідоме» (таке, що не є, але може бути усвідомленим) та «витіснене» — те, що відторгається психікою і не піддається усвідомленню без спеціальної допомоги спеціаліста-психіатра. Для короткого позначення цих сфер психіки Фрейд вводить три абревіатури, які у російському перекладі подано як СЗ (сознательное), ПСЗ (предсознательное) та БСЗ (бессознательное).

3. Витіснене психікою у сферу позасвідомого, відтак, виводиться нею за межі « Я» і складає частину позасвідомого (БСЗ). Але позасвідоме не зводиться до витісненого (адже до його складу входить ще й «досвідоме»), а з іншого боку, частина «Я» також розташовується у сфері позасвідомого (БСЗ). З такою передумовою можна впритул підійти до аналізу психічного устрою «Я».

4. Розпочинаючи цей аналіз, Фрейд вводить ще одну абревіатуру, В-СЗ (рос. «внешне-сознательное»), для позначення усвідомлених «Я» зовнішніх впливів. Відтак, «Я» має своєю зовнішньою межею В-СЗ (наприклад, сприйняті свідомістю звуки, які вловлює людське вухо), і внутрішньою межею ПСЗ (до-свідоме, що може бути усвідомленим у міру практичної потреби). Але «Я» також межує з «Воно» — тим відділом психіки, який за нормальних умов є прихованим від «Я», хоча й здійснює вплив на «Я» як непідконтрольна йому внутрішня сила. До того ж таки «Воно» «Я» й витісняє зі сфери свідомого те, чого «Я» хотіло б позбутися.

5. Красномовним є фрейдівське порівняння стосунків «Я» і «Воно» зі стосунками вершника та коня: сила коня переважає силу вершника, але вершник намагається оволодіти конем і спрямувати його рух на власний розсуд; оскільки ж сили залишаються нерівними, вершник змушений підкоритися коню і «вести» його туди, куди прагне йти сам кінь. Так-то і «Я» перетворює силу «Воно» в дію, як ніби це була власна дія «Я». Зокрема, таким чином можна пояснити здійснення людиною своїх тваринних прагнень, з якими людське «Я» змушене себе ідентифікувати — хоча нерідко й не без внутрішнього опору — вже по факту їхнього здійснення; але сила «Воно» може проявитися й у найвищих духовних злетах, коли людина творить тому й через те, що в ній, інтелектуально чи художньо, творить «Воно» (класичним прикладом є відкриття, зроблене науковцем уві сні).

6. Крім «Воно», з «Я» пов’язана ще інша особлива частина психіки, яку Фрейд називає «Понад-Я». Це ідеал «Я», отриманий «Я» ззовні в процесі соціалізації особистості; як правило, цей феномен психіки формується як наслідок уявної ідентифікації людини з ідеальним, взірцевим об’єктом, роль якого зазвичай грає її батько. Ця ідентифікація породжує знаменитий «едипів комплекс»: хлопчик чоловічої статі, сприймаючи батька як ідеал, уявно ідентифікує себе з ним, через що прагне посісти його, батька, місце поряд зі своєю матір’ю (як відомо, Едип в античному міфі таки вбив свого батька, як і передбачалося долею, і таки одружився з власною матір’ю в чому Фрейд вбачає ідеально повний опис устрою психіки кожної людської особистості). У осіб жіночої статі аналогічний комплекс породжується ідентифікацією себе з матір’ю з відповідним бажанням (підсвідомим прагненням) посісти її місце поряд з батьком (пізніше цей різновид «едипового комплексу» отримає назву «комплексу Електри» — з посиланням на інший відомий епізод античної міфології). «Понад-Я» панує над «Я» як ідеальний взірець поведінки, а отже, постійна вимога вдосконалення, яка породжує в особі травматичне відчуття своєї недосконалості, совість та почуття провини. «Понад-Я» — це вища істота в нас, підкоряючись вимогам якої, «Я» якраз і підкоряється «Воно»: адже ідеал «Понад-Я» формується внаслідок проявів тваринної, позасвідомої сторони психіки (насамперед, інстинктів сексуальності — ідентифікація зі взірцевою особою своєї статі і конкуренція з нею за спарювання з особою протилежної статі), а ці прояви якраз і є проявами «Воно». Відтак, «Понад-Я» можна описати і як соціальну проекцію «Воно» (прихована сексуальність «Воно» перетворюється на ідеал своєї статі в особі матері чи батька), а конфлікти між «Я» (як воно є) і «Понад-Я» (вимогою стати досконалішим, як взірець — батько або мати) можна розтлумачити як трансформовану форму конфліктів зовнішнього (соціум, батьки) і внутрішнього (позасвідоме, «Воно») світів.

7. Саме в цей момент Фрейд впритул підступає до коментування феноменів людської культури. На його думку, перші прояви культури — релігія, мораль та соціальне відчуття — виросли саме з процесу формування «Понад-Я» в ході подолання особистістю «едипового комплексу», як регулятивні норми, що обмежували суперництво осіб однієї статі за домінування у стосунках з особами протилежної статі. Звідси, на думку Фрейда, і первинному суспільстві виростає й тотемізм: адже тотем є наочним втіленням того ж таки «Понад-Я», ідеалізованого й узагальненого як перший праотець, що дав життя усьому роду.

8. Серед інстинктів або потягів «Воно», які є постійними позасвідомими поштовхами для «Я», Фрейд виділяє два основних: Ерос (прагнення сексуальності, продовження роду) і Танатос (прагнення смерті, вбивства, зокрема з метою насичення тілом жертви тощо). Перший є потягом до продовження життя, другий — потягом до його припинення. Ці два потяги можуть і поєднуватися один з одним, породжуючи, зокрема, такі прояви психіки як садизм (задоволення водночас і Еросу і Танатосу). Їхньою ж взаємодією пояснюються й нерідкі в культурі статевих взаємин переходи від любові до ненависті (або навпаки).

9. Зібравши докупи все сказане вище, можна оцінити, в якому травмагенному середовищі насправді знаходиться будь-яке людське «Я». З одного боку на нього тисне «Понад-Я», імперативно вимагаючи дотримання норм, і «Я» слухняно прагне виконувати цю вимогу, як дитина прагне виконувати волю батьків. З іншого боку, на «Я» тисне «Воно», вимагаючи задоволення своїх позасвідомих потягів та прагнень. Оцінюючи цю ситуацію під моральним кутом зору, можна сказати, що «Воно» цілком аморальне, «Понад-Я», навпаки, гіпер-моральне, і обидва однаково жорстоко тиснуть на «Я», котре намагається бути моральним, розриваючись між двома своїми господарями й постійно відчуваючи незадоволення собою, як проекцію своєї невідповідності до вимог як того, так і іншого. Якщо додати до цього постійну ворожість зовнішнього світу, в якому перебуває «Я», неважко зрозуміти, що «Я» є постійно нещасним і сповненим страхів — серед яких чільне місце посідають страх смерті, а також страх кастрації, як покарання за інстинктивні прояви прагнень «Воно», що суворо караються «Понад-Я». Фрейд ще раз підкреслює, що саме цей первинний страх «Я» перед «Понад-Я» осмислюється в культурі як феномен совісті. Травматичність становища «Я» породжує безліч неврозів та розладів психіки, лікуванням яких і покликаний займатися психоаналіз.

Питання и завдання для самостійної роботи

1. Як Фрейд розуміє устрій позасвідомого? Чим, на думку Фрейда, відрізняються такі складові позасвідомого як «до-свідоме» та «витіснене»?

2. Що таке «Воно» як складова психіки? Які стосунки існують між «Воно» та «Я»?

3. Що таке «Понад-Я» як складова психіки? Які стосунки існують між «Понад-Я» та «Я»?

4. Як пов’язані між собою «Понад-Я» та «Воно»? Чим їхні впливи на «Я» протилежні, а чим вони подібні один до одного?

5. Що таке «едипів комплекс»? Як цей елемент психічного устрою «Я» віддзеркалюється в основних феноменах первинної культури (релігія, мораль, соціальність, тотемізм)?

6. Що таке, в розумінні Фрейда, Ерос і Танатос? Як ці первинні потяги співвідносяться між собою? Які культурні явища можна вважати проявами Еросу, Танатосу, або ж обох цих потягів водночас?

7. Чим, на думку Фрейда, пояснюються нервові та психічні розлади «Я»?

8. Чи можна, узагальнюючи погляди Фрейда на психіку, говорити про неврози культури? Які культурні явища (історичні події, твори мистецтва тощо), на Ваш погляд, можна було б плідно проаналізувати, застосувавши до них методику психоаналізу?

Література

Основна література.

1. З.Фрейд. « Я» и « Оно» (по любому изданию).

Додаткова література.

2. Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. — М.: Педагогика-Пресс. 1996 (статьи «Психоанализ», «Фрейд», «Фрейдизм»).

3. Философия культуры: становление и развитие. — СПб., 1998 (раздел «Философская культурология психоанализа»).