Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Художні течії і напрямки в літературі Сполучених Штатів Америки

У літераторів США в післявоєнний період дістали схвалення передовсім ідеї французьких екзистенціалістів. Особливо припав їм до душі релігійний аспект екзистенціалізму. Цей інтерес письменників США підкріплявся ідеями європейських філософів — П.Тілліха, М.Бердяєва, Ж.Марітена. Тобто модерністські впливи в американській літературі мали європейські джерела. За винятком, мабуть, В.Набокова, ніхто з відомих модерністів США повоєнного періоду не здійснив хоч трохи помітного впливу на вітчизняну літературу.

Це пояснюється особливостями розвитку модернізму в США протягом всього XX ст. Найвідоміші його представники — Езра Павнд, Т.С.Еліот, Еертруда Стайн, Каммінгс — все своє свідоме творче життя провели в Європі. З презирством відвернувшись від своєї країни, вони добровільно відмовились від участі у вітчизняному літературному процесі. Ця обставина значно ускладнила формування і розвиток модерністського напрямку в літературі США і ослабила його вплив на неї.

Релігійним, по суті, був і рух «битників»¹ . Тяжіння до східного містицизму видно в оповіданнях вождя «битників» («розбитих») Дж. Керуака, в поезії Аллена Еінзбурга, Лоуренса Ферлінгетті, в прозі Дж.Д.Селінджера та інших. Формула, що будь-яке життя гідне захоплення, саме і породила той самобутній напрямок, який в американській літературі представляли Еенрі Міллер і Джек Керуак. Рідним представником «новоїхвилі» був і Чарльз Буковські — письменник андерграунду, поет відчуженості і самотності, бард лос-анджелеського дна, твори якого після передчасної смерті автора набули всесвітньої популярності.

Більшість з названих авторів були глашатаями «розбитого покоління». Саме з «битниками» асоціюється новітня стадія модернізму в літературі США. Діяльність «битників» була скоріше суспільним явищем, ніж рухом художнім і літературним. Хоча в поезії вони залишили досить помітний слід.

Через прилучення до стародавніх релігій Сходу, до містичного пантеїзму, який був покликаний дати відчуття гармонії, яке неможливо досягти людині в її повсякденному існуванні, «битники» прагнули подолати притаманні людині вади.

Іншим шляхом став хіпсеризм — заклик до людини відкинути умовності, які її сковують, і жити у відповідності з природними схильностями, якими б ницими і аморальними вони не були.

Герої оповідань і повістей «битників» шукали справжню Америку, ту, яку пізніше Аллен Рінзбург назве втраченою Америкою любові:

«Ми будемо йти додому мимо сонних синіх автомашин,

мріючи про втрачену Америку любові».¹

Зовсім іншим, порівняно з європейськими країнами, після війни було становище США (як, власне, і Великої Британії). Обстановка «холодної війни» і маккартизму сприяла виникненню опозиції, особливо серед письменників. Повоєнна література США визначається такими іменами, як Е.Гемінгвей, В.Фолкнер, Дж.Стейнбек³, драматурги Ю.О’Ніл, Т.Вільямс, Е.Олбі. Складний, суперечливий, різноликий світ Америки, де безтурботна радість буття межувала з відчуженістю і тривогою, дістав художнє осмислення саме в їхніх реалістичних творах.

Два найбільш плідних літературних осередки склалися в США саме після війни. Один об’єднував представників «аграрного Півдня» в особі К.Маккалерс, Т.Капоте, Ф.О’Коннор, П.Тейлора та У.Стайрона. Другий — представників «урбанізованої Півночі» в особі С.Беллоу⁴, Дж.Д.Селінджера, Н.Мейлера, Г.Маламуда та Ф.Рота. Темами їхніх творів була недавня війна, рух «битників», негритянська проблема, батьки й діти тощо.

Взагалі ж вважається, що на межі 40-50-х рр. творчий потенціал літератури США був ще досить сильним. Але вже 50-ті рр. в художній літературі стали, за висловом вітчизняних критиків, «мовчазним десятиліттям», або часом «худих корів». І це притому, що продовжували плідно творити вже названі автори.

Американський критик Альфред Кейзін вважає, що і в 60-ті рр. література США не мала справжньої цінності. Як одного разу метафорично зауважив з цього приводу поет:

Женщины Дос-Пасоса в Париже мертвы,

На черно-белых весенних кладбищах они лежат,

На парижских кладбищах под шум травы,

И вблизи на шоссе мотоциклы жужжат, жужжат.

Женщины Хемингуэя в Париже мертвы,

Женщины Элюара еще живут

шестнадцать лет и растет трава.

Иосиф Бродский

Справді, довоєнні метри світової й американської літератури на цей час вже померли. Можна заперечити, що становище врятували такі представники «нової хвилі» в авангардистській літературі США, як Д.Барт, Д.Хоукс, В.Берроуз, Т.Пінчон. Завдяки їм 60-ті рр. були часом певного піднесення вітчизняної літератури. В творах цих авторів і їхніх послідовників була зроблена спроба художньої інтерпретації деяких важливих закономірностей дійсності, становища людини в «масовому суспільстві».

Цих письменників цікавить передусім творчість фундаторів і найбільш авторитетних представників літератури абсурду і жорстокості — С.Беккета, Ж.Жене, Е.Йонеско. Піддаючи критиці буржуазну свідомість і міфи, які оволоділи «масовим суспільством», американський модернізм прагнув представити життя в цьому суспільстві, як і життя людини взагалі, абсурдом і жорстоким безглуздям. Оповідання «Долина» Томаса Пінчона — це один з перших в американській новелістиці творів, що відкривають напрямок, котрий пізніше був названий «чорним гумором». Новелістика Т.Пінчона і його послідовників засвідчила кризовий характер сучасної свідомості. Вона висловлювала погляд на людину і світ як на щось абсолютно беззмістовне.

Подібну тенденцію можна виявити в творах Вільяма Берроуза, Майкла Румейкера, Террі Сазерна, хоча за формальними ознаками це зовсім інша лінія в модерністському романі США.

«Колиска для кішки» К.Воннегута, «Виверт-22» Д.Хеллера і «Над гніздом зозулі» К.Кізі стали настільними книжками молоді Америки 60-х років. Можна сказати, що ці твори були спочатку знаменом, а потім і дзеркалом тієї епохи. Це була американська неоавангардистська проза, яка глибоко укорінена в національній художній традиції.

Наприклад, в романі К.Кізі буденне життя здається кошмарною галюцинацією, а та, в свою чергу, виморочною реальністю. Лікарня, про яку веде свою розповідь головний герой роману , — це уявний портрет Америки другої половини ХХ ст. Тобто це мініатюрна модель постіндустріального суспільства, де незворотно утвердились принципи раціонального і доцільного соціального будівництва. Вся Америка — це будинок для божевільних, здається, стверджує Кен Кізі.

Правда, американці віддавали перевагу романам М.Веста і Г.Роббінса. Про останнього анонімний автор з журналу «Тайм» влучно сказав, що той пише «не пером, а лопатою». Г.Роббінс разом ще з одним автором, Л.Урісом, претендував на звання «короля вигрібної ями американської літератури».

У 80-ті рр. в культурі США починається новий період. Замість роману з вкрай егоїстичним індивідуалістом-героєм з’являється дедалі більше творів з широким соціальним тлом, на якому досить гармонійно відбиваються долі головних героїв. У романах Гора Відала, Е.-Л.Доктороу, В.Стайрона таким тлом був не тільки соціум, а й історія.

Побутує думка, що в цей період Д.Апдайк, Ф.Рот, Є.Козинський, В.Стайрон та І.Шоу мали таке ж значення в американській літературі, яке на початку 50-х років мали в Росії О.Фадєєв, К.Федін, В.Ажаєв, Б.Полевой і С.Бабаєвський. На жаль, це не свідчить на користь американських письменників.

У відповідь на постмодернізм голосно заявляє про себе нова генерація молодих письменників-мінімалістів: Енн Бітті, Боббі Енн Мейсон, Енн Тайлер, Джон Форд, Раймонд Карвер. Цим письменникам властиве заглиблення в локальне, родинне життя, зосередженість на людських взаєминах. Суспільне життя у творах мінімалістів виражає себе через приватне, індивідуальне. Серед їхніх улюблених жанрів переважає оповідання, традиційне для США short story, нова хвиля якого затопила літературу в 80-90-ті рр.

Очевидно, що тільки в США була можливою поява літератури, створеної за телевізійними фільмами і передачами або за кінофільмами. В колі читацьких інтересів американців такі книжки посідають набагато більше місця, ніж найзначніші художні твори. В основному існують три варіанти виготовлення такої книжкової продукції. Перший — коли в основі фільму лежить бестселер, а після його екранізації створюється новий роман. Другий варіант подібної літературно-кінематографічної акції — коли в основі сценарію лежить оповідання, а після виходу на екрани фільму сценарій переробляється на кінороман. Третім варіантом «кінопрози» є книга за оригінальним сценарієм. Причому такі книги ілюструються сценами з фільмів.

Для всіх перерахованих варіантів кінороманів і телепрози характерним є спрощене, стереотипне бачення світу. Така «література» призначена для невибагливого масового читача, але саме вона визначає рівень і характер літературних смаків середнього американця.

Осторонь літературного процесу в США перебуває продукування таких книжок, як скорочені варіанти творів відомих чи навіть знаменитих авторів. А ще в 60-ті роки почали видавати друком такі, наприклад, довідники, як «Студентський путівник по 50 європейських романах». Причому, на думку авторів довідника, таких вартих уваги романів в Європі було написано за період з XVI по XX ст. всього півсотні. В довідниках є параграфи з порадами — «Як читати роман», «Дійові особи», «Сюжет роману», «Коментар», «Про автора». Тобто в довідникові є все, крім, власне, самого тексту роману.

Примітки

¹ «Розбите покоління» (the beat generation) або «битники» — виразники духовної кризи американської молоді 50-х рр.

² Переклад з російської авторів підручника.

³ Всі вони є лауреатами Нобелівської премії з літератури.

⁴ Сол Белоу — лауреат Нобелівської премії з літератури.