Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Художні течії і напрямки в літературі Франції

Головне місце в післявоєнній літературі цієї країни займали два напрямки—реалістичний і екзистенціалістський. Досвід європейського реалізму найбільш яскраво проявився у творчості таких письменників Франції, як Ф. Моріак, Р. Мерль, Е. Базен, Р. Доржелес¹ та ін.

Пануючим же напрямком в літературі кінця 40-х — початку 50-х років став екзистенціалізм. Він виник спочатку в Німеччині як філософська течія і напередодні Другої світової війни був занесений у Францію, де став надбанням мистецтва. Наукові і художні твори французького філософа Жана-Поля Сартра і «сповідальні романи» Альбера Камю сприяли поширенню екзистенціалізму по світу. Саме цими ідеями захопилися Айріс Мердок в Ірландії, К. Вілсон в Англії, Норман Мейлер у США тощо. Цей напрямок пропагував ілюзорне царство абсолютної свободи, екзистенціального вільного вибору.

В 60-х рр. виник французький «новий роман». Це умовний термін, що визначає цілу низку спроб перебудувати структуру прози, які були розпочаті в 50-60-х роках. Висловлюючи думку про вичерпність романічної оповіді епохи Бальзака, представники «нового роману» взагалі відмовились від змалювання традиційних персонажів і авторської присутності у творі.

Цей напрямок очолили А.Роб-Грійє, Франсуаза Саган, Наталі Саррот. «Нові романісти» казали, що ми живемо в безсуттєвому, непізнаваному, не підвладному людині світі. Вони вважали, що письменник повинен створювати світ з нічого, з куряви. Родоначальники «нового роману» руйнували структуру заведеного в літературі. Ця гурткова, елітарна література зі зразковою витонченістю продукувала «ніщо». Для письменників цього напряму «ніщо» — царина вільного мистецтва, що уникло хибних зв’язків і замкнулося в «ритмі власного кружляння».

Варто сказати, що сьогодні автори «нового роману» відомі не так читачам, як історикам літератури. Справді, їх час минув, тому що не знайшлося бажаючих читати книжки про «ніщо».

Нове покоління письменників Франції 80-90-х рр. розвинуло напрямок, названий літературознавцями як «новий’ новий роман’». Лідером цього напрямку став Ж.-Ф.Туссен. Адептами «нового’ нового роману’» вважаються Ф. Бон, Б.Візаж, Ж.Еш- ное, П.Древе та інші.

Алена Роб-Грійє і Жана-Філіппа Туссена відокремлює ціле покоління. Романісти епохи постмодернізму зовсім не схильні ламати традиційні структури. Навпаки, вони поновлюють сюжет та ілюзію правдоподібності. Той же Ж.-Ф.Туссен вважає, що література, як фотографія, пробує зафіксувати миттєвість. Проте ці спроби зарані приречені на поразку, тому що зупинити плин часу неможливо. Правда, Л.А.Зоніна назвала «новий’ новий роман’» небезпечним явищем, яке веде до вбивства мови.

При цьому протягом багатьох років однією з течій французької літератури залишалася реалістична. Її представляли Робер Мерль, Анрі Труайя, Ерве Базен, Філіпп Еріа, Андре Моруа та інші. Правда, деякі з них пробували, і не без успіху, свої сили у фантастиці.

Примітки

¹ Ролану Доржелесу належить містке визначення початкового етапу Другої світової війни, названого ним в одному з репортажів «дивною війною». (Прим. автора).