Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Художні течії і напрямки в літературі...

Головним культурним здобутком кожного народу є мова, а її найвищим проявом художня література, а також групова пам’ять — історія. Мовна політика і засвоєння історичного досвіду вимагають державного статусу і підтримки. В кожній країні це відбувається по-різному. Так, в Англії за рік виходить друком 120 тисяч найменувань книжок, а в Росії — 60 тисяч.

В ієрархії мистецтв художня література посідає чільне місце. Інтелігенція освоює дійсність через друковане слово. Людвіг Фейербах назвав книжки окулярами, крізь які ми дивимося на світ.

Неминуче утвердження нового світового порядку в умовах «холодної війни» і протистояння буржуазної ідеології і марксизму визначили межі культурного простору на наступні п’ятдесят років. А тепер настав час нового зламу. Письменники Східної Європи, творці підпільних центрів духовного опору, останніми відмовились від ідеологічного сприйняття світу. Паралельно з пошуками нових форм життя їм доведеться усвідомити свій власний досвід і знайти мову, за допомогою якої цей досвід можна буде передати іншим.

Друга світова війна відокремила зарубіжну літературу міжвоєнного часу від літератури післявоєнної. Причому стан справ у різних країнах світу, які брали участь у війні, склався неоднаково. Одним він був у Франції, Італії, Греції, Норвегії, Данії, Росії, Україні, де йшла народна війна проти фашизму. Зовсім іншим — у решти країн і народів.

...Італії

В Італії в перше ж повоєнне десятиліття проявили себе письменники, які писали про боротьбу з фашизмом, про історичний досвід народу.

Незвичайною, дивовижною постаттю в суспільному житті і літературі Італії 40-50-х рр. був Курціо Малапарте. Очевидець і учасник великих подій напередодні і під час Другої світової війни, він був знайомий з багатьма знаменитими людьми Європи та Америки. Багато хто з літературознавців світу називає його італійським Байроном або Гемінгвеєм. Хвалько, жуїр, ловелас, людина, що мала комплекс Нарциса і великий журналістський і письменницький хист, К.Малапарте прожив своє життя відповідно до своїх схильностей і бажань.

Більшість його книжок написані про війну. Майже в кожній з них він ставить питання про те, хто ж переміг у цій війні. І сам на нього відповідає, що в Європі не переміг ніхто. Справді, перемоги не вимірюються кількістю завойованої території. Цивілізована, розумна людина сприймає лише перемоги моральні, а на війні немає переможців. Романи Малапарте «Капут», «Шкура» об’єднані наскрізною темою життя і смерті в країні і світі, спустошених і виснажених фашизмом і війною.

Новий художній напрямок — неореалізм розроблявся у творах К.Леві, Е. Вітторіні, І.Кальвіно, В.Пратоліні. Правда, Італо Кальвіно в романі «Якщо одного разу зимової ночі подорожній...» блискуче продемонстрував свої здібності і як постмодерніст. Причому зробив це на кілька років раніше від Умберто Еко. Взагалі ж головним змістом післявоєнної італійської прози було зображення реальної дійсності, доля суспільства внаслідок історичних змін, життєвий шлях простої людини.

В 1963 р. з’явилася «група 63» — об’єднання італійських письменників і критиків-теоретиків «літератури експерименту». До групи входили 43 прозаїки, поети, критики, серед них і Умберто Еко. Вони ототожнювали популярний роман з кон’юнктурним, а останній — із сюжетним і поклонялись експерименту. Читачів же такі експерименти жахали.

Одним із шедеврів постмодернізму став роман У.Еко «Ім’я троянди». Літературознавці вважають його пародією на детектив і новели Борхеса. Це твір високого художнього рівня, він має захоплюючий сюжет. Але це не справжній твір мистецтва у високому його значенні, а мистецька підробка. В цьому творі є глибокі психологічні колізії, але немає справжнього художнього відкриття. Це масове мистецтво для еліти.

Твори Умберто Еко стали яскравим прикладом постмодерністської іронії елітарних снобів.