ПОСІБНИК З ХІМІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Частина І. ЗАГАЛЬНА ХІМІЯ
Розділ 5. РОЗЧИНИ.ТЕОРІЯ ЕЛЕКТРОЛІТИЧНОЇ ДИСОЦІАЦІЇ
§ 5.5. Теорія електролітичної дисоціації
Для пояснення особливостей водних розчинів електролітів шведський учений С. Арреніус у 1887 р. запропонував теорію електролітичної дисоціації. Пізніше вона була розвинута багатьма вченими на основі вчення про будову атомів і хімічний зв’язок. Сучасний зміст цієї теорії можна звести до таких трьох положень.
1. Електроліти під час розчинення у воді розпадаються (дисоціюють) на іони — позитивні й негативні. Іони перебувають у стійкіших електронних станах, ніж атоми. Вони можуть складатися з одного атома — це прості іони (Na+ , Mg2+ , Аl3+ тощо) або з кількох атомів — це складні іони (NO3 , SO42- , РО43-тощо). Багато іонів забарвлені. Наприклад, іон МnO4 має малиновий колір, іон СrO42- — жовтий, іони Na+ і Сl- — безбарвні. Сама назва “іон” у перекладі з грецької означає “мандрівний”. У розчині іони безладно переміщуються (“мандрують”) у різних напрямках.
2. Під дією електричного струму іони набувають напрямленого руху: позитивно заряджені іони переміщуються до катода, негативно заряджені — до анода. Тому перші називаються катіонами, другі — аніонами.
Напрямлене переміщення іонів відбувається внаслідок притягання їх протилежно зарядженими електродами.
3. Дисоціація — оборотний процес: паралельно з розщепленням молекул на іони (дисоціація) відбувається процес сполучення іонів (асоціація).
Тому в рівняннях електролітичної дисоціації замість знака рівності ставлять знак оборотності. Наприклад, рівняння дисоціації молекули електроліту КА на катіон К і аніон А в загальному вигляді записується так:
КА ⇆К+ + А-.
Теорія електролітичної дисоціації є однією з основних теорій в неорганічній хімії й повністю узгоджується з атомно- молекулярним вченням і теорією будови атома.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.