ПОСІБНИК З ХІМІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Частина І. ЗАГАЛЬНА ХІМІЯ

Розділ 5. РОЗЧИНИ.ТЕОРІЯ ЕЛЕКТРОЛІТИЧНОЇ ДИСОЦІАЦІЇ

§ 5.4. Електроліти і неелектроліти


Добре відомо, що одні речовини в розчиненому або розплавленому вигляді проводять електричний струм, інші за таких самих умов струм не проводять. Це можна простежити за допомогою простого приладу (рис. 5.4). Він складається з вугільних стержнів (електродів), приєднаних проводами до джерела живлення. В коло ввімкнена лампочка, яка показує наявність чи відсутність струму в колі. Якщо занурити електроди в розчин цукру, то лампочка не засвітиться. Проте вона яскраво спалахне, якщо їх занурити в розчин хлориду натрію.

Речовини, що розпадаються на іони в розчинах або розплавах і тому проводять електричний струм, називаються електролітами.

Речовини, які за таких самих умов на іони не розпадаються і електричний струм не проводять, називаються неелектролітами.

До електролітів належать кислоти, основи і майже всі солі, до неелектролітів — більшість органічних сполук, а також речовини, в молекулах яких є тільки ковалентні неполярні або малополярні зв’язки.

Електроліти — провідники другого роду. В розчині або розплаві вони розпадаються на іони, завдяки чому і проходить струм. Очевидно, чим більше іонів у розчині, тим краще він проводить електричний струм. Чиста вода електричний струм проводить дуже погано.

Розпад електролітів на іони під час розчинення їх у воді називається електролітичною дисоціацією.

Рис. 5.4. Прилад для визначення електропровідності розчинів

Так, хлорид натрію NaCl під час розчинення у воді повністю розпадається на іони _натрію Na і хлорид-іони Сl . Вода утворює іони гідрогену Н і гідроксид-іони ОН лише в дуже незначних кількостях.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.