Українська мова. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації

Орфоепія

Вимова приголосних

У мовному потоці приголосні звуки можуть піддаватися впливові сусідніх приголосних і частково або повністю змінюватися (уподібнюватися). Таке явище називається асиміляцією. Найчастіше спостерігається вплив наступного приголосного на попередній. Розрізняють такі види асиміляції:

1) за дзвінкістю й глухістю;

2) за м’якістю й твердістю;

3) за способом та місцем творення.

Уподібнення приголосних за дзвінкістю й глухістю

Оглушення дзвінких приголосних у кінці та середині слова не властиве українській мові. Тобто, дзвінкі перед глухими не піддаються їх впливу й вимовляються дзвінко: діжка - [д і ж к а], кладка -[к л а д к а] Вимовляються дзвінко приголосні й у кінці слова: дуб - [д у б], голуб -[г о л у б], град -[г р а д].

Не оглушується перед наступним глухим і в кінці слова нескладотворчий сонорний [ŷ]: правка - [п р а ŷ к а], вказівка - [ŷ к а з′ і ŷ к а], знав - [з н а ŷ].

Виняток:

1) оглушення [г] перед глухими в середині слова: легко - [л е х к о], вогко - [в о х к о], нігті - [н^′ і х т^′ і], кігті - [к′ і х т^′ і], дьогтю - [д^′ о х т^′ у].

2) оглушення [з] перед к, п, т, х, ф передається на письмі: спитати, сказати, схопити, створити, сфотографувати.

3) оглушення [з] перед іншими глухими приголосними передається тільки у вимові, а не на письмі: розсипати - [р о с: и п а т и], безпека - [б е^и с п е к а], зціпити - [с^′ ц′ і п й т и], зшити [ш: й т и].

Але: глухі перед дзвінкими або сонорними можуть ставати дзвінкими як у середині слова, так і на межі слів при швидкому темпі мовлення: отже - [о д ж е], хоч би - [х о дж б и], просьба - [п р о з' б а], боротьба - [б о р о д^′ б а], вокзал - [в о ґ з а л], ось де - [о з ^′ д е].

Уподібнення приголосних за м’якістю

М’якими бувають [д^′], [т^′ ], [з^′ ], [с^′ ], [ц^′ ], [л^′ ], [н^′ ], [дз^′ ], [р^′ ]. М’якість попереднього приголосного можуть передавати наступний м’який знак (ь), букви і, я, ю, є: сядь, лід, свято, пюре, синє.

Найбільше впливає наступний м’який на попередній твердий, уподібнюючи до себе звук, однаковий за місцем творення. Таким чином впливає, наприклад, м’який передньоязиковий на твердий передньоязиковий: для - [д^′ л^′ а], сніг - [с^′ н^′ і г], зняти - [з^′ н^′ а т и], гості - [г о с^′ т^′ і], могутність - [м о^у г у т^′ н^′ і с т^′].

Приголосні [д] і [з] перед м’якими [д^′ ], [т^′ ], [з^′ ], [с^′ ], [ц^′ ], [л^′ ], [н^′ ], [дз^′] у кінці префіксів та прийменників вимовляються м’яко: відділ - [в’ і д^′: і л], перед лісом - [п е^и р е^и д^′ л^′ і с о м], підніс - [п’ і д^′ н^′ і с].

Не пом’якшується кінцевий приголосний суфікса перед кореневим [і]: безідейний - [б е ^и з і д е й н и ї].

Уподібнення приголосних за способом творення

У мовному потоці приголосні можуть змінювати свої ознаки щодо способу творення. Наприклад, [с] і [з] можуть повністю й частково уподібнюватися до шиплячих [ш] і [ж] відповідно: зжати - [ж: а т и], зшити - [ш: и т и], без шапки - [б е^и ш: а п к и].

Частково чи повністю уподібнюються шиплячі. Наприклад, [ш] до [с] або [ж] до [з]: смієшся - [с^′ м’ і й е с': а], намажся - [н а м а з^′ с^′ а], на стежці - [н а с т е з' ц' і].

Повністю уподібнюється [ч] перед [ц] за місцем і способом творення, а також за м'якістю: на річці - [на р^′ і ц^′ : і].

Повністю або частково уподібнюються [д] і [т] як у середині слова, так і на межі слів: притча - [п р и ч: а], вітчим - [в’ і ч: и м], пишеться -[п и ш е^и ц^′ : а], молодший -[м о л о дж ш и ї].

Отже, найчастіше спостерігаються такі види уподібнення:

[с] + [ш] → [ш:]; [з] + [ж] → [ж:]; [ш] + [с] → [с:]; [ж] + [с] → [з с]; [ч] + [ц] → [ц:]; [т] + [с] → [ц:]; [ч] + [б] → [дж]; [т] + [ц] → [ц:].

Спрощення в групах приголосних

В українській мові можуть відбуватися зміни приголосних при творенні слів. Кореневий приголосний в окремих випадках не вимовляється, якщо поряд опиняються кілька звуків. Таке явище називається спрощенням у групах приголосних. Це спрощення передається і на письмі:

1) ЖДН - ЖН: тиждень - тижневий;

2) ЗДН - ЗН: проїзд - проїзний;

3) СТН - СН: честь - чесний;

4) СТЛ - СЛ: щастя - щасливий;

5) СЛН - СН: мислити - навмисне,

6) ЗКН - ЗН: брязкіт - брязнути;

7) СКН - СН: тиск - тиснути;

8) РДЦ - PH: сердечний - серце.

Не відбувається спрощення на письмі у словах: випускний, пропускний, допускний, рискнути, вискнути, тоскно, скнара, скніти, кістлявий, хвастливий, хвастнути, шістнадцять, пестливий, зап’ястний, хворостняк.

Зберігається т при написанні у прикметниках, утворених від слів іншомовного походження з кінцевим т: турист - туристський, баласт - баластний, агент - агентство, аванпост - аванпостний.

В окремих випадках спрощення відбувається тільки в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [ш’ і с н а ц′ а′ т′], шістсот [ш’ і с : о т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ськ від іменників іншомовного походження: студентський [с т у д е н′ с′ к и й], інтелігентський, туристський.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, випускний, рискнути спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.

Найпоширеніші випадки чергування голосних

Чергування - це закономірні й постійні зміни у звуковому складі мови. Вони відбуваються в одній і тій же частині слова - у корені (ніс - носа), у префіксі (оддати - віддати), у закінченні (у далекому - у далекім).

Воно може відбуватися як при зміні форми слова, так і при творенні однокореневих слів (друг - друже, друг - дружба, село - сіл, село - сільський).

До найдавніших чергувань голосних звуків належать:

1) Е // О: вести - водити, нести - носити;

2) I // А: сідати - садити, лізти - лазити;

3) E // І: летіти - літати, пекти - виткати;

4) О // А: гонити - ганяти, ломити - ламати;

5) Е // И // нуль звука: заперу - запирати - прати, витерти - витирати - витру.

Ці чергування виникли давно, тому наявні в усіх слов’янських мовах переважно в дієслівних формах.

Основні випадки чергування приголосних

Найголовніші чергування приголосних такі:

1) Г, К, X // Ж, Ч, Ш. Відбувається у формах того самого слова або при творенні нових сліп. Наприклад: луг - лужок, рука - ручка, нога - ніжка, козак - козаче, горіх - горішина;

2) Г, К, X // З, Ц, С. Відбувається в іменниках, що стоять у давальному відмінку однини жіночого роду, та в місцевому відмінку однини іменників усіх трьох родів. Наприклад: подруга - подрузі, горох - у горосі, рука - у руці, нога - на нозі.

Зміна кореневого приголосного можлива й при словозміні, зокрема при творенні прикметників від іменників за допомогою суфікса -ськ (ий) та іменників за допомогою суфікса -ств (о):

1) Г-Ж-3 + СЬК, СТВ → ЗЬК, ЗТВ (Збараж - збаразький, боягуз - боягузтво);

2) К-Ч-Ц + СЬК, СТВ → ЦЬК, ЦТВ (козак - козацький, козацтво);

3) X - Ш - С + СЬК, СТВ → СЬК, СТВ (товариш - товариський, товариство).

Інші приголосні перед суфіксами -ськ, -ств на письмі не змінюються, хоч при вимові зміна чується: люди - людський - людство, брат - братський - братство.

У словах іншомовного походження при творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ кінцеві приголосні основи г, ж, з, к, ч. ц, х, ш, с змінюються як при вимові, так і на письмі: Париж - паризький, таджик - таджицький, Чикаго чиказький, латиш - латиський. Aлe: Дамаск - дамаський, Мекка — меккський, тюрки - тюркський, казах - казахський, баски - баскський та ін.

Зміна приголосних відбувається при творенні іменників за допомогою суфікса -ин (а) від прикметників. Наприклад:

1) -ЦЬК + -ИН → ЧЧ (козацький — козаччина, турецький - Туреччина);

2) -СЬК + -ИН → Щ (полтавський - Полтавщина, київський - Київщина, віск - вощина).

Змінюється кінцевий приголосний основи й при творенні вищого ступеня порівняння деяких прикметників та прислівників. Так, кінцеві приголосні основи [г], [ж], [з] перед суфіксом -шзмінюються на -жч, а кінцевий приголосний [с] на —щ: дорогий - дорожчий, дужий - дужчий, вузький - вужчий, високий - вищий, дорого - дорожче, високо - вище.

Відбувається чергування в дієслівних формах між приголосними, що пов’язано переважно із дієвідмінюванням: Г // Ж (лягати - ляжу); 3 // Ж (лазити - лажу); К // Ч (плакати - плачу); Д // ДЖ (водити - воджу); Т // Ч (платити - плачу); С // Ш (косити - кошу); ЗД // ЖДЖ (їздити -

їжджу); ЗК // ЖЧ (брязк - бряжчати); СТ // ШЧ (Щ) (свистіти - свищу, ростити - рощу, мастити - мащу); Б // БЛ (любити - люблю), П /ПЛ (ліпити - ліплю), В // ВЛ (ловити - ловлю), Ф //ФЛ (графити - графлю), М // МЛ (гриміти - гримлять, стомитись - стомлюсь).

Основні випадки чергування у // в, і // й

Характерною особливістю української мови є чергування голосних [у], [і] з приголосними [в], [й]: [у] - [в], [і] - [й] (читав у книжці - читала в книжці, брат і сестра - сестра й брат, Петро й Ольга, Іван і Ніна). Ці чергування відповідають таким правилам:

1) щоб уникнути збігу приголосних, уживається [у] як прийменник, так і префікс: був у тебе, був удома, приїхав у Київ, приїхав учора;

2) щоб уникнути збігу голосних, уживається [в] як прийменник, так і префікс: була в тебе, була вдома, приїхала в Одесу, приїхала вчора;

3) на початку речення вживається [у] перед наступним приголосним та після паузи (тире): У Києві осінь. В очах - усе небо.

4) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним [в], [ф] та звукосполученнями [лв], [св], [тв], [хв] вживається тільки [у]: заглянула у вікно, була у Львові, зайшли у світлицю, написано у творі, пірнула у хвилю.

5) чергування не відбувається, якщо слова вживаються тільки з [в] або [у]: влада, властивість, установа, уява;

6) чергування не відбувається, якщо слова з [у] чи [в] мають різні лексичні значення: вправа - управа, вступ - уступ, вдача - удача;

7) чергування не відбувається у власних назвах: Владивосток, Умань, Удовенко, Вдовиченко та в іншомовних словах: ультра, уніфікація, вуаль, варіант.

Такі самі правила щодо чергування [і] з [й]. Не чергуються [і] з [й] при зіставленні понять: кіт і собака, чорне і біле, день і ніч та перед йотованими: Оля і Юля, мати і я, Микита і Йосип.