Українська мова. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації

Синтаксис

Просте речення

Речення за метою висловлювання

Залежно від мети висловлювання усі типи речень поділяються на розповідні, питальні й спонукальні.

Розповідні речення містять повідомлення про якийсь факт, подію, подають опис тощо. За структурою вони можуть бути прості й складні. Для них характерна розповідна інтонація: Весь сад у цвіту.

Питальні містять у собі запитання, які спонукають співбесідника до відповіді. За структурою вони бувають прості й складні: Хто тут ходить? Для вираження запитання використовується питальна інтонація, питальні частки чи займенники, питальне слово виноситься здебільшого на початок речення.

Серед питальних речень є перехідні конструкції: наприклад, риторичні запитання - питання, які містять у собі приховану розповідність і не вимагають відповіді: Хто може випити Дніпро?

Є питальні речення з відтінком спонукання: Чи не подав би ти мені води?

Спонукальними називаються такі речення, у яких виражається спонукання до дії через різні волевиявлення: наказ, заклик, побажання, пораду, дозвіл: Принесіть води. Подай-но мені води. Хай принесе води. Засобом вираження спонукання найчастіше виступає наказовий спосіб дієслова. Значення спонукання мають речення, у яких наявні вигуки, що виражають волевиявлення: Геть! Годі! Цить!

Розповідні, питальні, спонукальні речення можуть мати різну міру емоційного забарвлення. Одні вимовляються зі звичайною інтонацією, інші - з підсиленою. Речення, які вимовляються з підсиленою інтонацією, називаються окличними: Весь сад в цвіту! Хто тут?! Стояти струнко!

Просте двоскладне речення

Речення, яке містить у собі одну граматичну основу, називається простим: Сотні солов’їв щебетали на кущах молодого поросту.

Члени речення поділяють на головні й другорядні. Головні становлять його граматичну основу й виражають предикативність речення. Другорядні поділяються па означення, додатки і обставини.

Речення, у якому граматична основа складається з підмета й присудка, тобто має обидва головні члени, називається двоскладним: Піч була довга і невідома попереду.

Граматична основа при цьому може складатися з однорідних підметів чи присудків: Сонце вже сховалось за вершечки, пускало крізь листя тоненькі рожеві стріли.

Речення, яке складається лише з головних членів, називається непоширеним: Прийшла весна. Цвітуть сади.

Речення, що, крім головних, має й другорядні члени, називається поширеним: Прийшла запашна весна. Рясно цвітуть яблуневі сади.

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення

Підмет - це головний член двоскладного речення, що означає предмет чи особу, про який або яку говориться в реченні. Він завжди відповідає на питання називного відмінка: хто? що?

Найчастіше підмет виражається іменником або займенником у називному відмінку, хоча може бути виражений і іншою частиною мови.

Підмет може виражатися як одним словом, так і сполученням слів. Залежно від цього підмет розрізняють простий і складений.

Простий підмет виражається одним словом, як правило, повнозначним (іменником, займенником, прикметником, числівником, дієсловом: Олег складає екзамени. З складаю екзамени. П'ять - кількісний числівник. Черговий прибрав у кабінеті. Учитися - моє бажання.

Простий підмет може бути виражений вигуками та звуконаслідувальними словами: Над площею лунало «ура».

Прості підмети можуть виражатися й словосполученнями, що називають одне поняття: Біла Церква - красиве місто. Василь Олександрович Сухомлинський - видатний педагог.

Присудок - головний член двоскладного речення, який характеризує підмет за дією чи ознакою. Відповідає на питання: що робить підмет? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений

Простим називається присудок, виражений дієсловом, яке поєднує в собі лексичне і граматичне значення. До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового та умовного способів (хай знає, робив би), а також виражений фразеологічним зворотом: Він почервонів як рак.

Прості присудки можуть ускладнюватися повторенням дієслова в одній і тій же або схожій формі: Ходив він ходив. Ходить-походжає він по хаті.

А також дієсловами знай, давай, візьми у формі наказового способу: От узяла вона й полетіла.

Простий присудок може бути виражений повнозначним дієсловом БУТИ (знаходитися, перебувати) у різних часових та способових формах: Ми були вже неподалік будинку.

Складений присудок має дві частини: головну й допоміжну (зв’язку). Основне лексичне значення такого присудка закладене в головній частині, а граматичне - у допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням допоміжного дієслова в особовій формі (хотіти, бажати, могти, воліти, мусити, починати, продовжувати, братися, стати, припиняти тощо) та інфінітива: 3 дерев починає опадати листя.

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв’язки (бути, становити, являти собою, ставати, виявлятися, залишатися, робитися, називатися, вважатися, здаватися) з якою-небудь іменною частиною мови: іменником, займенником, прикметником, числівником. Основне лексичне значення такого присудка закладене в іменній частині, а граматичне у дієслові-зв’язці: День був теплий та сонячний.

Тире між підметом і присудком

Тире ставиться:

1) якщо підмет і присудок виражені іменниками у Н.в., числівниками в Н.в. або неозначеними формами дієслова: Книга - джерело знань. Два і два - чотири. Жити - Вітчизні служити.

2) якщо підмет виражений іменником у Н.в., а^-присудок інфінітивом і навпаки: Моя мрія - навчатися в університеті. Навчатися в університеті - моя мрія.

3) якщо перед присудком стоять вказівні частки це, ось, то, значить: Книга — це джерело знань. Жити - це значить Вітчизні служити.

Тире не ставиться:

1) якщо присудок стоїть перед підметом: Хороша штука життя.

2) якщо перед присудком-іменником стоїть заперечна частка не: Горе не біда.

3) якщо присудок виражений прикметником чи дієприкметником: Тут люди приязні.

Тире може ставитися і ні, якщо:

1) підмет виражений особовим займенником: Я студент. Я - студент університету! Ти - не такий, ти інший.

2) якщо присудок має порівняльне значення й вживається зі словами як, мов, наче, ніби, неначе, нібито, немовбито тощо: Дівчина як калина. Дорога мов стріла. У нього очі - наче волошки в житі.

Другорядні члени речення

Головні члени речення (підмет і присудок) поширюються другорядними членами речення — додатками, означеннями, обставинами. У структурному плані другорядні члени речення поширюють граматичну основу, а в комунікативному доповнюють повідомлення інформацією, характеризують предмети, вказують на різні обставини, за яких відбувається дія.

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія, стан або ознаку іншого предмета.

Додаток відповідає на питання кого? чого? кому? чому? що? ким? чим? на кому? на чому?

Я побачив (кого? що?) будівлю університету. Сьогодні я складаю (кого? що?) іспит з української мови.

Додатки бувають прямі й непрямі.

Прямий додаток - це такий, що:

1) залежить від перехідних дієслів і виражається іменником у З.в. без прийменника: Ми знову бачимо (кого? що?) сонце.

2) виражається родовим відмінком без прийменника, якщо при дієслові стоїть заперечна частка НЕ або дія переходить на частину від цілого: Ми не знали (кого? чого?) дороги до міста. Я допоміг батькові насипати в мішок (кого? чого?) зерна.

Усі інші додатки непрямі: Батьки раділи (кому? чому?) успіхам дитини.

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета й залежить від члена речення, вираженого іменником.

Означення відповідає на питання який? чий?

У реченні є факультативним членом, бо його відсутність не виявляє структурної неповноти речення, але вилучення веде до інформаційної неповноти.

Означення є узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення вживається в тому ж роді, числі і відмінку, що й пояснюване слово: Червона осінь сіла спочивать (червоної осені, червоній осені).

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв’язком керування або прилягання, виражається іменниками з прийменниками чи без них: Зіграй мені осінній плач (чий?) калини. Мистецтво (яке?) перевтілюватись - основа (яка?) театру.

Прикладка - це різновид означення, що виражається іменником і дає другу назву тому самому предмету.

До означуваного слова можуть приєднуватися дефісом: студент-відмінник, місто-герой, Дніпро-Славута.

Дефіс ставиться, якщо:

1) означуване слово і прикладка є загальними назвами: жінка-директор, студент-заочник;

2) означуване слово стоїть після прикладки, яка виражена власною назвою: Київ-град, Сапун-гора;

3) входить до складу терміна: жук-короїд, льон-довгунець, заєць-русак;

4) якщо один з іменників має означальне значення й стоїть у постпозиції (після): дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Дефіс не ставиться, якщо:

1) іменник, що має означальне значення, стоїть у препозиції (перед): красуня дівчина, богатир хлопець;

2) прикладка стоїть у постпозиції і виражена власною назвою: місто Київ, гора Щекавиця;

3) при словах товариш, громадянин, пан: товариш Іваненко, громадянин Петренко, пан Шевченко;

4) слова становлять родове і видове поняття: трава звіробій, риба меч. Якщо навпаки - дефіс ставиться: звіробій-трава, меч-риба.

Лапки в прикладці

Прикладки - назви газет, журналів, підприємств, пароплавів тощо пишуться з великої букви і беруться в лапки: книга «Кобзар», журнал «Дніпро», стадіон «Динамо».

Якщо в ролі прикладки виступає назва організації, підприємства або установи, що приєднується за допомогою слів імені, пам’яті, то прикладка в лапки не береться: парк імені Максима Рильського, університет імені Тараса Шевченка.

Назви міст, рік, озер, гір в лапки не беруться: місто Київ, річка Дніпро, гора Говерла. Але готель «Київ», ресторан «Дніпро», база відпочинку «Говерла».

Назви автобусних, залізничних, повітряних та інших маршрутів в лапки не беруться: автобус Київ - Львів, поїзд Київ -- Ужгород, авіалінія Київ — Мюнхен.

Обставиною називається другорядний член речення, що означає обставину дії, стану чи ознаки.

Обставини відповідають на питання як? де? куди? коли? звідки? навіщо? чому? скільки? за якої умови?

За значенням обставини поділяються на такі групи:

1) способу дії, які вказують на те, як, у який спосіб відбувається дія: Літо минало (як?) швидко. Екзамен пройшов (як?) спокійно.

2) міри й ступеня, які характеризують дії або ознаки щодо інтенсивності чи міри вияву їх: Перед екзаменом я (у якій мірі?) дуже хвилювався.

3) місця, які вказують на місце дії, напрям і шлях руху: (де?) Перед університетом стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку.

4) часу, яка вказує на час дії (явища) і його тривалість: Екзамен тривав (скільки?) недовго, приблизно годину.

5) причини, що вказують на причину дії: Я зробив це (чому?) не подумавши.

6) мети, які вказують на мету дії: Я зробив це (навіщо?) навмисно.

7) умови, що вказують на умову, за якої можлива дія: (при якій умові?) Зосередившись, ти з цим упораєшся.

8) з допустовим значенням, які вказують на умову, всупереч якій відбувається дія: (незважаючи на що?) Попри хвилювання, я склав екзамен добре.

Порівняльний зворот як різновид обставини

Одним із різновидів обставин способу дії є порівняльні звороти, які вводяться в речення сполучниками як, мов, наче, ніби, як і, ніж, неначе, немовбито, нібито, неначебто тощо. Такі звороти відокремлюються комою: Із степу, як із вогкої печери, тягло прохолодою. Це місто прекрасне, як усмішка долі. Зникло лихоліття, наче уві сні.

У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кома не ставиться: Дощ ллє як з відра. Почервонів як рак.

Не ставиться кома, якщо порівняльний зворот входить до складу присудка: Діти неначе заснули. Усе навкруги немов причаїлося.

Не ставиться кома, якщо порівняльний зворот входить до складу іменного складеного присудка: Руки зробилися як лід. Дівчина - немов польова царівна.

Звороти, що вводяться у речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, чого», комою не відділяють: Розглядаємо вашу відповідь як згоду.

Не ставиться кома перед як, ніж у виразах більш як (ніж), менш (як) ніж, (не) раніше ніж, (не) довше ніж: Сидів не більш як півгодини. Розпочнемо не раніше ніж за два дні.

Схема аналізу речення за його членами

1. Речення.

2. За метою висловлювання.

3. Головні члени речення: а)підмет (простий чи складений);

б)присудок (простий чи складений іменний або дієслівний (який?)).

4. Другорядні члени речення:

а) означення (узгоджене чи неузгоджене);

б) додаток (прямий чи непрямий);

в) обставина (вид).