Розділ 4. МОВНА СИТУАЦІЯ УКРАЇНИ

4.2. Кількісні показники вживання української та російської мов. Оцінні характеристики мов

Процеси мовно-культурної асиміляції та денаціоналізації, що відбувались за радянської доби, суттєво вплинули і на титульний етнос України. Хоча українці становлять найбільшу етнічну групу на своїй території, що нараховує, згідно з переписом 2001 р., 37 млн 542 тис. (77,8 % від загальної кількості населення], а росіяни належать до національної меншини, хоча й найчисельнішої - 8 млн 334 тисячі (17,3 %), частина етнічних українців змінила мовно-культурну ідентичність з української на російську. За даними перепису 2001 р. 14,8 % українців, що мешкають в Україні, вважають рідною мовою російську [Державний комітет].

Згідно з всеукраїнським масовим опитуванням 2006 р., співвідношення українців і росіян порівняно з даними перепису дещо збільшилось на користь українців. На питання анкети «Ваша національність» 80,1 % опитаних відповіли «українець/українка», 16,6 % - «росіянин/росіянка». Представники інших національностей становлять 2,5 % від загальної кількості опитаних, 0,7 % осіб не вказали свою національну належність.

Водночас розподіл відповідей на запитання, що стосувалось визначення національності, але було сформульоване з акцентом на самоідентифікації, - «Ким Ви усвідомлюєте себе за національністю?», виявив певне, хоч і незначне, зростання групи тих, хто ідентифікує себе з росіянами, за рахунок зменшення української самоідентифікації: 77,0 % респондентів відповіли, що усвідомлюють себе українцями, 20,3 % - росіянами, 2,0 % - представниками інших національностей, 0,7 % - рівною мірою українцем/українкою і росіянином/росіянкою.

Слід зазначити, однак, що в групі наймолодших за віком респондентів (від 18 до 30 років) розбіжності між визначенням національності та національною самоідентифікацією не спостерігається. У цій віковій групі співвідношення тих, хто усвідомлює себе українцем/ українкою або росіянином/росіянкою, становить 80,8 % до 18,1 %, тоді як у групі старших 60 років відповідне співвідношення 72,1 % до 24,9 %.

Водночас регіональний розподіл відповідей на це запитання виявив значні відмінності: Захід, Центр і Північ демонструють високі показники чисельності тих, хто визначає свою належність до українців (відповідно 94,2 %, 94,4 % і 92,3 %), тоді як на Сході й Півдні цей показник знижується до 60,6 % і 56,7 %. Відповідно в цих двох регіонах збільшується до 36,1 % і 39 % тих, хто усвідомлює себе росіянином/росіянкою, проти незначної кількісно групи таких осіб на Заході, в Центрі й на Півночі - відповідно 2,4 %, 5,0 % і 5,7 %.

Частина респондентів, які ідентифікують себе як представників інших національностей, становить 2,6 % на Заході, 0,3 % у Центрі, 0,6 % на Півночі, 1,6 % на Сході й 2,6 % на Півдні.

Дані мовної ідентифікації респондентів засвідчують значно вищий порівняно з етнічним самоусвідомленням ступінь русифікації українського населення, що підтверджує відоме з соціо- і етнолінгвістичних досліджень спостереження, згідно з яким мовно-культурна асиміляція випереджає етнічну.

Розподіл відповідей на запитання «Яку мову Ви вважаєте своєю рідною мовою?» дав результати, які суттєво різняться від розподілу груп населення за етнічною ідентифікацією (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл населення за визначенням рідної мови

Українську мову визначили рідною 55,5 % населення, російську - 32,0 %, українську і російську однаковою мірою - 11,1 %, іншу - 1,4 %.

Цікаво порівняти ці дані з результатами перепису 2001 р., згідно з якими українську мову вважали рідною 67,5 % населення України, російську - 29,6 %, іншу - 2,9 % [Державний комітет]. Оскільки перепис не містив запитання щодо подвійної українсько-російської мовної ідентифікації, можна вважати, що подвійну мовну ідентичність в нашому опитуванні виявили головним чином ті респонденти, які в переписі 2001 р. визначали її як українську, оскільки саме в цій групі спостерігається значне зменшення порівняно з даними перепису - 55,7 % проти 67,5 % в 2001 р.

Досить близькими до результатів нашого дослідження є дані опитувань, які провів Київський міжнародний інститут соціології протягом двох років перед переписом, у 1999-2000 рр., і які також містили варіант відповіді щодо подвійної мовної ідентичності. Результати цього опитування дали таку загальну картину визначення рідної мови: 54,4 % дорослого населення України вважали рідною українську мову, 30,4 % - російську, українську та російську - 12,4 %, і іншу - 2,8 % [Хмелько 2004: 4].

Наслідки русифікації засвідчує той факт, що розбіжність між мовною та етнічною ідентифікацією властива переважно українцям і представникам інших, не українського й не російського етносів. Наприклад, І за даними Всеукраїнського перепису населення, російську мову визначили рідною 14,8 % українців і 31,1 % представників інших національностей, тоді як відсоток росіян, які називали рідною не свою, а українську мову, дуже низький - всього 3,9 % [Державний комітет].

Водночас реальний стан процесів русифікації визначається не середньостатистичними показниками, а регіональними відмінностями. Діаметрально протилежні напрями цих змін поділяють Україну на дві частини, що свідчить про різноспрямованість асиміляційних процесів. За період 1989-2001 рр. у західних і центральних областях відбулось суттєве - на 27,0 % - скорочення осіб, що вважають рідною російську мову. В східних і південних областях, навпаки, їх частка зросла на 33,2 % [Скляр 2007а: 51]. Українці, що вважають рідною російську мову, зосереджуються переважно на Півдні та Сході - 87,9 % від їхньої загальної чисельності в Україні [Скляр 2007а: 51].

Наше опитування виявило такий регіональний розподіл відповідей щодо визначення рідної мови (рис. 2). Українську мову вважають рідною 91,6 % респондентів на Заході, 80,8 % у Центрі, 67,5 % на Півночі, 25,8 % на Сході і 29,5 % на Півдні. Дзеркальне відображення зазначеного демонструє регіональний розподіл тих, хто вважає рідною російську мову, - 2,6 % на Заході, 7,0 % у Центрі, 19,9 % на Півночі, 58,5 % на Сході, 56,7 % на Півдні.

Рис. 2. Регіональний розподіл населення за визначенням рідної мови

Подвійну мовну ідентифікацію, тобто визначили рідними і українську, і російську мови, виявили 2,4 % респондентів на Заході, 12,3 % у Центрі, 11,7 % на Півночі, 15,0 % на Сході і 11,8 % на Півдні.

Іншу мову вважають рідною 3,4 % на Заході, 0,0 % у Центрі, 0,9 % на Півночі, 0,7 % на Сході і 2,0 % на Півдні.

Ще виразніше асиметричний характер білінгвальної ситуації України засвідчує опитування 2006 р. у розподілі відповідей на запитання про мову спілкування респондентів у різних сферах суспільного життя. В цьому блоці дослідження узагальнені показники вживання російської мови не тільки дорівнюють українській, а й за певними параметрами перевищують її використання.

Зокрема, відповіді на пропозицію визначити мову повсякденного спілкування дали таку картину: сумарно 40,3 % опитаних у повсякденному житті спілкуються або тільки російською (25,2 %), або в більшості ситуацій російською мовою (15,1 %), сумарно 35,3 % спілкуються або тільки українською (22,4 %), або в більшості ситуацій українською (12,9 %), рівною мірою українською та російською мовами спілкуються 20,4 % опитаних, суржиком - 3,1 %, іншими мовами - 0,9 %. Регіональний розподіл відповідей про мову повсякденного спілкування представлено на рис. 3.

Рис. 3. Розподіл населення за мовою повсякденного спілкування

Таблиця 1. Розподіл по регіонах відповідей на запитання «В повсякденному житті Ви спілкуєтесь...» (%)

	Захід	Центр	Північ	Схід	Південь
Тільки російською мовою	0,8	3,0	14,0	43,9	49,0
У більшості ситуацій російською мовою	1,9	8,0	15,1	25,9	14,1
Рівною мірою українською і російською	5,0	19,7	38,2	21,6	17,1
У більшості ситуацій українською мовою	22,8	22,3	14,2	3,7	10,2
Тільки українською мовою	64,8	43,3	13,4	1,5	6,3
Суржиком	1,6	3,7	4,3	3,4	2,3
Інше	3,2	0,0	0,9	0,0	1,0

Трохи зростає - на 3,1 % - показник використання української мови в родинному спілкуванні (у цій сфері переважно українською спілкується 38,2 % респондентів), причому це збільшення відбулось за рахунок відповідного зменшення - до 16,2 % використання обох мов рівною мірою, тоді як показник російськомовного спілкування в родині (40,5 %), а також використання суржику (3,4 %) лишається практично таким самим, що й у спілкуванні в повсякденному житті (рис. 4).

Рис. 4. Розподіл населення за мовою спілкування в родині

Наслідки русифікації радянського періоду, що виявились у поступовому збільшенні демографічної потужності російської мови коштом витіснення української, засвідчують показники вживання мов у родинному спілкуванні трьох поколінь. Порівняльні дані щодо мови родинного спілкування найстаршого покоління - бабусь і дідусів респондентів, середнього - їхніх батьків, і молодшого - самих респондентів дали таку узагальнену картину (табл. 2).

Таблиця 2. Розподіл респондентів трьох поколінь за мовою спілкування (%)

Бабусі і дідусі респондентів спілкуються/спілкувалися між собою
Переважно українською	українською і російською рівною мірою	Переважно російською	суржиком
40,5	19,1	31,8	5,8
Батьки респондентів спілкуються/спілкувались між собою
Переважно українською	українською і російською рівною мірою	Переважно російською	суржиком
37,9	20,0	36,2	4,4
Респонденти спілкуються вдома з родиною
Переважно українською	українською і російською рівною мірою	Переважно російською	суржиком
38,2	16,2	40,5	3,4

Як бачимо, середньостатистичні дані засвідчують зменшення україномовного родинного спілкування від старшого до молодшого покоління на 2,3 % і зростання російськомовного на 9,3 %, причому певна частка респондентів перейшла від української до російської мови через етап двомовного спілкування в родині середнього покоління.

Водночас різні регіони виявляють різні темпи збільшення демографічної потужності російської мови. Найінтенсивніше процеси переходу з української до російської мови родинного спілкування відбувались на Сході, де показники вживання російської мови у трьох поколіннях є такими: 50,7 %, 61,4 % і 73,5 % (відповідне зменшення вживання української мови: 16,2 %, 11,5 % і 7,1 %).

На другому місці за збільшенням частки російськомовних осіб у третьому поколінні перебуває Південь, де переважно російською мовою в старшому поколінні спілкувалось 56,1 %, в середньому 58,0 % і в молодшому 64,6 % респондентів.

Близькими є показники зростання демографічної потужності російської мови на Півночі: 20,2 %, 19,3 %, 26,9 %.

Повільніше цей процес відбувається в Центрі, де показник вживання російської в родинному спілкуванні молодшого покоління навіть трохи зменшився порівняно з поколінням батьків. Тут з дідусем і бабусею спілкуються/спілкувались переважно російською 13,6 %, з батьками 16,9 %, а між собою 15,2 % респондентів.

Низькі показники демографічної потужності російської мови з тенденцією до ще більшого зменшення в останньому поколінні виявляє Захід: 4,0 %, 4,5 %, 1,9 %.

Водночас значну частину українських громадян нинішня мовна ситуація не задовольняє - в майбутньому вони хотіли би бачити її іншою.

Цікаві дані дав, зокрема, розподіл відповідей респондентів на запитання про те, який варіант мовної поведінки їхніх дітей (або майбутніх дітей) був би для них найбільш бажаним. Більшість опитаних (42,5 %) обрали для дітей варіант двомовності, тоді як за українську одномовність висловились 31,9 % респондентів, а за російську одно- мовність - 22,5 %. Як бачимо, уявлення українських громадян про соціолінгвістичну ситуацію, бажану в наступному поколінні, суттєво відрізняється від нинішньої. Слід звернути увагу на зменшення майже вдвічі порівняно з сучасною групою носіїв російської мови (22,5 % проти 40,5 %) частки тих, хто хотів би бачити тільки російськомовними і своїх дітей (або майбутніх дітей), що говорить про зміну масової свідомості на користь української мови. Щоправда, спостерігається незначне зменшення й прихильників української одномовності в наступному поколінні - 31,9 % проти 38,2 % нинішніх носіїв української мови.

Найбільшою (42,5 %) виявилась група тих, хто хотів би, щоб їхні діти говорили і українською, і російською мовами рівною мірою. Оскільки нинішні білінгви становлять значно меншу кількісно групу (16,2 %), слід зробити висновок про те, що значна частина російських одномовців, яка нині становить 40,5 % населення, вважає, що молодше покоління має володіти й українською мовою.

Позитивні зміни у ставленні до української мови, що відбулися за роки незалежності, підтверджують і такі спостереження киян, висловлені під час обговорення у фокус-групах:

Українська мова за п'ятнадцять років стала елітна мова. Люди, які спілкуються українською мовою, - це інтелігенти, це є еліта, хай вона буде маленька частина тієї чи іншої нашої України. Але як завжди по історії можна казати, що еліта в нас завжди була рушійною силою тих чи інших процесів (Світлана, викладач дитячого садка, вікова група 31-45 років, Київ).

Мне кажется, украинский язык больше становится в некоторых кругах модним, скажем. Даже иностранцы пытаются какие-то фрази озвучивать на украинском, чтобы все там вау. Прикольно... им нравится своими быть среди нас (Леся, адміністратор ресторану, 30 років, Київ).

А в целом, сразу напрашивается, не напрашивается, а приходит на ум Западная Украина. Они молодцы, они все говорят на украинском языке, зто классно (Наталя, промоутер, 31 рік, Київ).

Слід зазначити, що, як показало опитування, більша прихильність українських громадян до білінгвальної мовної поведінки не означає таке ж визнання рівноправності двох мов на офіційному рівні.

У відповідях на запитання «Яким має бути статус української і російської мов в Україні?» більшість громадян висловилась за збереження за українською мовою статусу єдиної державної - сумарно 53 % респондентів обрали той варіант відповіді, який передбачає державний статус лише за українською мовою. Близько 18 % (17,9 %) вважають, що поряд із державною українською можна надати статус офіційної російській мові в тих регіонах, де більшість населення цього прагне, і близько четвертої частини респондентів (24,8 %) висловились за рівноправний державний статус обох мов.

Як показало наше дослідження, державний статус української мови сприяє підвищенню її престижу. На запитання, чи престижно сьогодні в Україні говорити українською мовою, 73,2 % респондентів відповіли ствердно (з них 45,9 % обрали варіант відповіді «престижно» і 27,3 % - «скоріше престижно»).

Водночас лишається достатньо високим і престиж російської мови. На аналогічне запитання стосовно російської мови ствердно відповіли 64,7 % опитаних (з них 27,1 % обрали варіант «престижно» і 37,6 % - «скоріше престижно»). Слід, однак, звернути увагу на те, що за оцінним показником «престижність» російська мова не тільки

поступилась українській майже на 9 %, а й рівень впевненості респондентів у цій її якості значно поступається українській - відповідь «престижно» для української мови обрала майже половина респондентів, тоді як для російської - трохи більше чверті.

Високою є престижність в Україні й мови міжнародного спілкування - англійської. Цей її показник дорівнює 71,5 % (38,1 % респондентів обрали варіант відповіді «престижно» на запитання, чи престижно сьогодні в Україні говорити англійською мовою, і 33,4 % відповіли «скоріше престижно»). Як бачимо, за цим показником мова міжнародного спілкування трохи поступилась державній, але «обігнала» колишню мову міжнаціонального спілкування в СРСР.

Прихильність більшості громадян України, в тім числі російськомовних, до української мови підтверджують і фокус-групові опитування. Як зауважив респондент з групи київської молоді під час обговорення мовних проблем, «в любом случае я не встречал на Украине человека, который бы сказал, что ему совсем не нравится украинский язык» (Антон, 27 років, музикант, Київ). Чимало киян усвідомлює неприродність ситуації, коли мова, яку вони вважають рідною, не є мовою повсякденного спілкування в українській столиці:

Проблема не в українській мові, проблема в українцях, в їх психології, в комплексах меншовартості і тому подібних речах. Більше половини киян, я думаю, за 70 відсотків, вільно може розмовляти українською мовою. Половина киян, я знаю, в сім'ях спілкуються українською мовою, тільки виходять на вулицю - починається... (Сергій, 36 років, викладач, Київ).

Я все-таки думаю, що саме середовище і сформує в нас Україну як націю і все. І коли навколо атмосфера стане така, коли буде українська мова і збоку звучати, і зліва, і справа, і скрізь, тоді всі потроху почнуть забувати (російську) (Сергій, вікова група 31-45 років, інженер, Київ).

Для мене зараз рідна мова - це мова моїх дітей. Хоча мені мама, як кажуть, казки розповідала російською мовою. А зараз в мене троє дітей, три студенти. І всі троє спілкуються українською мовою (Світлана, 54 роки, інженер, Київ).

Я считаю, что это мой родной язык (украинский). Хотя я родилась и росла в советское время, поэтому это была русскоязычная среда. И это была русская школа. Одинаково владею и украинским и русским языком (Олександра, вікова група 44-56 років, працівник музею, Київ).

Ви знаєте, я поддерживаю, что скорее язык, которий ближе к душе и который, скажем, если в России слишишь везде русский язык, то это не значит, что он родной. А наоборот, услышишь где-то украинский, думаешь: «Услышал рідну мову» (Антон, 27 років, Музикант, Київ).

У нас по конституции, когда принимали, в конституции написано, что наша рідна мова є українська. В принципе это правильно, но опять-таки то, что принято, и то, как общее мнение народа, это не совпадает (Тетяна, 27 років, юрист, Київ).

Цікаво, що розподіл відповідей на запитання про престижність української мови по регіонах показав, що вона є престижною на всій території країни. Значно нижчим показником вирізняється тільки Схід, але й тут він охоплює понад половину респондентів. Об'єднання відповідей «престижно» і «скоріше престижно» на запитання «Чи престижно сьогодні в Україні говорити українською мовою?» дало такі результати по регіонах: на Заході ствердно відповіли на це запитання 87,9 %, у Центрі - 78,1 %, на Півночі - 76,0 %, на Сході - 56,3 %, на Півдні - 34,2 %.

Аналогічні відповіді на запитання «Чи престижно сьогодні в Україні говорити російською мовою?» розподілилися по регіонах таким чином: на Заході вважають, що «престижно» і «скоріше престижно» 43,1 % респондентів, у Центрі - 58,3 %, на Півночі - 71,7 %, на Сході - 74,5 % і на Півдні - 65,4 %.