Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022

Займенник
§1. Специфіка займенника у системі інших частин мови

Термін займенник у сучасному написанні вперше трапляється в граматиці Є.Тимченка, до того він виступав як займенникъ (Г.Шашкевич. Мала граматика языка руского для школъ головныхъ, 1865; О.Огоновський, О.Партицький) або заіменник (С.Смаль-Стоцький та Ф.Гартнер; І.Верхратський, Г.Шерстюк; П.Залозний. Коротка граматика української мови, 1906), зрідка містойменник (А.Кримський), займення (І.Нечуй-Левицький)1

Однією зі спірних проблем сучасного мовознавства є статус займенника в системі частин мови. У всіх граматиках української мови, що вийшли протягом ХVІ-ХVІІ ст., серед розгляданих у них восьми частин мови належне місце посідає займенник2. Такої думки дотримувались і автори українських граматик, що виходили до 1917 року3. Проте на початку ХХ ст. у російському мовознавстві поширився новий погляд, згідно з яким займенник виявився зайвим у дев’ятичленній системі частин мови, оскільки об’єднує у своєму складі лексику, належну за своєю суттю до іменників і прикметників. Цей погляд ґрунтувався на тому, що при визначенні відмінюваних частин мови перевага надавалася не їх значенню та морфологічним ознакам, а синтаксичним функціям4 . Така точка зору поширилася на початку 20-х років ХХ ст. і в українському мовознавстві (П.Горецький, М.Наконечний та ін.). У 60-х роках займенник як самостійна частина мови став заперечуватися за значеннями і семантичними ознаками. Таку концепцію запропонував І.К.Кучеренко5.

Пізніше, у другій половині 80-х років, із запереченням погляду на займенник як самостійну частину мови виступив І.Р.Вихованець, який, як і І.К.Кучеренко, розподілив займенники до іменників, прикметників і прислівників6. Таке ж трактування займенника маємо книзі «Украинская грамматика»7. М.А.Жовтобрюх у статті «Займенник у системі частин мови» наводить переконливі докази щодо частиномовного статусу займенників, спираючись на семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості цього класу слів8. На думку І.І.Матвіяса, займенники як частина мови становлять особливий клас слів, позбавлених конкретно виявленого матеріального змісту; вони виступають еквівалентами іменників, прикметників і числівників, даючи найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число.

Щодо формально-граматичної специфіки займенників, то одні з них характеризуються співвідносністю з іменниками, інші — з прикметниками»9. Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на істоту, предмет, ознаку або кількість, не називаючи їх. Специфічною рисою займенника є те, що він «не має власного предметно-логічного змісту. Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб’єкта чи ситуації»10. Зокрема, особливість частиномовного значення займенника полягає у високій узагальненості його значення. Наприклад, займенник він може вказувати особу і будь-який предмет, хто — будь-яку особу (одну чи декілька) тощо. Отож, основне категоріальне значення займенника — дейктичність (вказівність).

Порівняно з іншими частинами мови участь займенника у творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що, творять ряди інших частин мови типу самобутній, самовар, самотній, самокритика, щодня, щогодини, себелюбець, себелюбний. Від інших займенників утворені прислівники по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому. Крім того, залишок займенника себе маємо і в постфіксі -ся: митися, купатися, цілуватися.

1Жовтобрюх М. А. Система частин мови в українській лінгвістичній традиції / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. — 1993 .— №3. — С. 10.

2Там само. — С. 3-8.

3 Жовтобрюх М. А. Займенник у системі частин мови / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. — 1994. — №6. — С. 18.

4 Там само. — С. 19.

5 Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. / І. К. Кучеренко — К., Вид-во Київського ун-ту, 1961. — С. 10

6 Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. Р. Вихованець. — К.: Наукова думка, 1988. - С. 49.

7 Украинская грамматика. — К. : Наук.думка, 1986. — С. 61,78.

8 Жовтобрюх М. А. Займенник у системі частин мови / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. — 1994. — №6. —С. 18—22.

9 Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. — К. : Наукова думка, 1969. - С. 265.

10 Сучасна українська мова : підручник для студ. вузів / за ред. О.Д. Пономарева. — К. : Либідь, 1997. - С. 162.





Перша публікація: 01/01/2022

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.