Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ДІЄСЛОВО

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Дієслово — частина мови, призначення якої полягає в тому, що вона є носієм динамічної ознаки, семантичні складові якої передаються досить розгалуженою системою граматичних категорій і їх матеріальних виразників-граматичних форм. Це найскладніша частина мови, оскільки до її вихідної парадигми належить п'ять докатегоріальних дієслівних утворень. По-перше, це дієвідмінюване дієслово (verbum finitum), головною семантичною ознакою якого є матеріально виражений взаємозв'язок дії з її виконавцем або приймачем — реальним або гіпотетичним. Цей взаємозв'язок експлорується завдяки категорії особовості безособовості: особовість засвідчує безпосередній зв'язок з виконавцем, безособовість — опосередкований або гіпотетичний зв'язок. Пор.: «Добре жить тому, чия душа і дума Добро навчилася любить!» (Т. Шевченко) — «Люби, ще поки любиться, Терпи, аж доки терпиться, Прощай, коли прощається, І Бог тобі суддя» (М. Вороний) — «Дома їсти якось не їлося» (укр. казка). По-друге, це дієприкметник, який передає ознаку, що виникає внаслідок якоїсь дії чи процесу. Дієприкметник не пов'язаний безпосередньо з виконавцем, отже, в ньому не виявляється категорія особовості/безособовості, але він може використовуватися в особових дієслівних парадигмах (роль показника особовості в таких випадках бере на себе допоміжне дієслово). Пор.: «Потім уже надіває каптан, червоний, з ґудзиками на шовкових шнурках, увесь на зборах: і на боках, і спереду, а на спині з усякими смугами, повимальовуваними та позакарлючуваними» (Савур-могила) — «Повернувся у «фотель». І був за це віднагороджений: чудесно працював» (В. Винниченко). По-третє, це дієприслівник — засіб додаткової характеристики якоїсь дії чи певного стану завдяки вказівці на іншу динамічну ознаку (пор.: Юнак сидів. Він замислився — Юнак сидів замислившись — тут друга динамічна ознака стає засобом додаткової характеристики першої); зв'язок дієприслівника з категорією особовості/безособовості здійснюється через дієвідмінюване дієслово, до якого він прилягає. Наприклад, у реченні: «Мешканці, виставивши голови з віконечок, ведуть розмови» (В. Винниченко) дієприслівник виставивши передає додаткову дію, яка супроводжує головну: мешканці ведуть розмови. По-четверте, це неозначена форма (інфінітив). Вона є ніби вихідною для всіх дієслівних утворень і форм, оскільки на неї поширюється найменше дієслівних категорій — тільки особовості/безособовості, аспектуальності й перехідності/неперехідності. П'ятим утворенням, співвідносним словотвірно з дієприкметником, але відмінним від нього категоріально, є присудкова форма на -на, -то, з допомогою якої утворюються безособові форми з нейтралізованою пасивністю. Напр.: «Прийде ранок — налагоджено вже вмиватися і вбрання налагоджено» (укр. казка). Категоріальний зв'язок між дієслівними утвореннями див. у таблиці.

Отже, поряд з головною, власне — дієслівною лексико-граматичною ознакою — динамічною, в дієслові може виражатися статична, атрибутивна ознака, яка споріднює його з прикметником, ознака ознаки і безособова предикативність — як у прислівнику, і якоюсь мірою — через інфінітив — предметність — як в іменнику. Разом з іменником (займенником, числівником) дієслово становить предикативну пару: підмет і присудок або присудок і додаток (я хочу, мені хочеться). В обох випадках присудок відповідає логічному предикатові, а підмет у першому випадку і додаток у другому — логічному суб'єктові. За принципом поєднуваності дієслова з іменником у називному відмінку (підмет) виділяється загально-дієслівна категорія особовості/безособовості (персональності-імперсональ- ності); за семантико — морфологічною ознакою — стосунок дії до її внутрішньої межі — виділяється друга загально-дієслівна категорія — аспектуальності; за ознакою поєднуваності дієслова з іменником у знахідному відмінку (прямий додаток) виділяється третя загально-дієслівна категорія — перехідності/неперехідності. Ці три загально-дієслівні категорії об'єднують в одну частину мови такі, здавалось би, відмінні дієслівні утворення, як дієвідмінювані дієслова, дієприкметники, дієприслівники, безособові предикативні форми та інфінітиви.

Кожна в загально-дієслівних категорій розпадається на ряд підпорядкованих їй морфологічних категорій. Так, категорія особовості/безособовості має в своєму підпорядкуванні категорію особи. Особові дієслова мають по три значення в однині й множині, безособові — одне значення, що формально збігається з 3-ю особою однини (лихоманить, температурить, щастить, вистачає, блискає, гримить і под.). Більшість безособових дієслів перебуває в синонімічному зв'язку з особовими (nop.: блискає вогонь — блискає в небі). Особові дієслова виступають у чотирьох не особових утвореннях (дієприкметник, дієприслівник, безособова форма на -но, -то, інфінітив), а також в особових. — verba finita. Саме тут виділяється категорія особи, що охоплює всі синтетичні й аналітичні форми теперішнього і майбутнього часу (пишу — пишеш — пише і под.; буду писати, будеш писати, буде писати і т. д.), наказового способу (пиши, хай пише, пишімо і под.), аналітичні форми минулого часу й умовного способу (я писав, ти писав, він писав... я писав би, ти писав би, він, писав би і т. ін.). Деякі дієслова у зв'язку із своєю специфічною семантикою або внутрішньо-структурною організацією не мають усіх особових значень, а отже, й повної семантичної парадигми дієвідмінювання (напр., тліти, жевріти, пліснявіти, які вживаються у прямому значенні тільки в 3-й особі однини й множини).

Особові й не особові дієслова змінюються за часами. Українська мова має чотири часові значення: теперішнього, минулого, давноминулого й майбутнього часу. Семантично всі часові форми об'єднує категорія виду, підпорядкована загально-дієслівній категорії аспектуальності: тільки дієслова недоконаного виду вживаються у формах теперішнього часу (іду, пишу, розмірковую); співвідносні з ,ними дієслова доконаного виду означають майбутній час (піду, напишу, розміркую). У формах минулого й давноминулого часів дієслова доконаного й недоконаного виду вживаються паралельно (ішов — пішов, писав — написав, розмірковував — розміркував; ішов був — пішов був і т. д.). Особовим дієсловам властива також категорія способу, що складається з підкатегорій наказового (піди, зроби, пусти), умовного (пішов би, зробив би), спонукального (іти б тобі, Петре) і бажального (мені б піти) способів. У межах категорії перехідності/неперехідності дієвідмінювані дієслова мають ще категорію стану, в яку втягуються й пасивні дієприкметники (пишу лист — лист пишеться, лист написаний, лист був написаний, лист буде написаний). Категорія стану невідривна від категорій особи й часу. На всі дієслівні утворення поширюється категорія аспектуальності або у вигляді категорії виду (наявність двох форм — доконаного і недоконаного виду), або у вигляді категорії родів дії (одновидові дієслова, що різняться від вихідної форми якоюсь специфічною семантичною рисою: повиступати, попоходити, притопувати, находитися і под.). Підпорядкованими дієслівним категоріям є також дві іменні категорії: роду й відмінка. Категорія роду виявляє себе в формах минулого й давноминулого часу (був, була, було; ходив був, ходила була, ходило було), умовного способу (ходив би, ходила б, ходило б), дієприкметниках (написаний, написана, написане), категорія відмінка — в дієприкметниках (написаний, написаного, написаному і т. д.).

Кожна з дієслівних категорій має свої парадигми форм, інколи їх навіть декілька. Парадигми поділяються на синтетичні, аналітичні й аналітично-синтетичні. Синтетичними е парадигми форм теперішньо-майбутнього і майбутнього синтетичного часу, в яких особові значення передаються закінченнями (флексіями), минулого часу, в яких значення минулої дії також передається флексією, але значення особи виражається аналітично (завдяки сполучуваності цих форм із займенниковими іменниками — особовими займенниками); до синтетичних треба віднести й форми категорій виду та родів дії, оскільки відмінність між одиницями, що належать до двоїстої парадигми, передається в більшості випадків за допомогою префіксів і суфіксів, які в морфологічному плані треба кваліфікувати теж як флексії. До аналітичних належать парадигми майбутнього складеного часу (буду робити, будеш робити, буде робити...), давноминулого часу (робив був, робила була, робило було...), умовного способу (ходив би, ходила б, ходило б...), бажального і спонукального способів (ти б заглянув, йому б заглянути). Аналітично-синтетичною е парадигма наказового способу, в якій 2-га особа однини (будь, дай, роби), 1-ша особа множини (будьмо, даймо, робімо) і 2-га особа множини (будьте, дайте, робіть) виражаються переважно з допомогою закінчень (синтетично), а форми 3-ї особи однини й множини — аналітично (хай/нехай буде, хай/ нехай дасть, хай/нехай зробить; хай/нехай будуть, хай/ нехай дадуть, хай/нехай зроблять). Напр.: « — Фото ні до чого не зобов'язує,— всміхнувся льотчик,— та все ж: краще згадай і подивись, аніж подивись і згадай» (О. Гончар); « — Ходімте, я вас пошлю у старости» (укр. казка) ; « — Не шукайте щастя під землею, а творіть самі добро на землі» (укр. казка); « — Досить я каралася, а тепер відпустіть мене на волю» (Б. Лепкий); « — Бувайте здорові. Скажіть же мужикам, нехай складають на хури карету! — гукнув отець Харитін вслід Бонковському» (І. Нечуй-Левицький). У категорії стану аналітичні й синтетичні форми розподіляються відповідно до їх видових значень: синтетичними є форми недоконаного виду (будинок будується робітниками), аналітичними — переважно форми доконаного виду (будинок був, буде збудований робітниками), хоч наявні й аналітичні форми недоконаного виду.

Щодо іменних форм у дієслова, то їхні парадигми істотно не відрізняються від відповідних парадигм іменних частин мови.

Дієслово серед інших частин мови має найбільш розвинуту словотвірну систему. Серед засобів словотворення в ній представлені префікси, суфікси, інтерфікси і постфікси. Усі вони, поряд із власне — словотвірними, мають також морфологічні функції. У префіксальному словотворенні використовуються переважно питомі слов'янські префікси в-(ві-)/у-(уві-), ви-, від-(віді-)/од-(оді-), до-(ді-), за-, з-(із-, зі-, ізі-, зо-)/с-(іс~), на-, над-(наді-), о-Іоб-(обі-), пере-, перед-, під-(піді-), пс-(пі-), при-, роз-(розі-), а також запозичені де-/дез-, диc-, ре-. Напр.: « — Оце по-нашо-му! — підбадьорливо зауважив хірург» (О. Гончар); «Задні лави заколивались й посунули з двору» (І. Нечуй-Левицький); « — Вибачайте, паніматко! Може, ви одпочивали по обіді, а я вас оце збудив» (І. Нечуй-Левицький) ; «Він [Харитін] через вас перепечаливсь, заслаб од страху й вмер» (І. Нечуй-Левицький); «Вітер із-за скирти піддимає» (О. Гончар); « — Правда, що наше життя, життя артистів, веселе. Театри та концерти нам аж приїлись, аж остогидли» (І. Нечуй-Левицький). Ці ж префікси беруть участь у процесах утворення видових пар і родів дії.

За допомогою суфіксів утворюються дієслова від інших частин мови: іменників (суфікси -ува- з аломорфами -ствува-, -ізува-/-изува-, -ірува-/-ирува-, -фікува-, а також -и- та -а- з аломорфом -нича-, -і-), прикметників (суфікси -и-, -і-, -ну-, -а- з аломорфом -ича-, -ува- з аломорфами -ізува-(-изува-, -фікува-), числівників (-и-, -і-), прислівників (-ува-), вигуків (-а-/-ка-). Суфікси -ну-, -ону-, -ота-, -оті- використовуються у віддієслівному словотворенні. Широко представлений у дієслові також префіксально-суфіксальний словотвір, напр.: дочка — у-доч-ер-и-ти, вітер — ви-вітр-и-ти, бюрократ — з-бюрократ-і-ти і под.

Суфікси основ -ува-, -и-, -а-, -і-, -ну-, -0-беруть участь у процесах дієслівного словотворення і разом з тим відносять те чи інше дієслово до певного дієслівного класу, кожен з яких має певну специфіку у дієвідмінюванні. Суфікси основ є показниками дієслова як частини мови, у чому й полягає суть їхньої семантики. У багатьох випадках вони є засобом розрізнення недоконаного й доконаного значень категорії виду, пop.: кінч-а-ти — кінч-й-ти, про- куш-ува-ти — прокус-й ти, збідн-юва-ти — збідн-й-ти.

Спосіб постфіксації, який полягає у приєднанні морфеми -ся(-сь) до мотивуючої основи, властивий тільки дієслівному словотворенню. Формант -ся(-сь) виступає переважно в поєднанні з неперехідними, а також деякими перехідними дієсловами; він служить засобом творення пасивних форм дієслова (дім будується робітниками); у віддієслівному словотворенні використовується як самостійно (біліти — білітися), так і в поєднанні з префіксами (бігти — розбігтися, кинути — накинутися); у поєднанні з префіксами й суфіксами основ використовується у відіменному словотворенні (земля — при-земл-и-ти-ся, чужий — чуж-а-ти-ся). Залежно від того, який інтерфікс наявний в основі дієслова (інтерфіксів не мають лише атематичні дієслова бути, дати, їсти (відповісти), дієслова поділяються на І і II дієвідміни.