Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Фонетика. Графіка. Орфоепія
Фонетика
§ 8. Асиміляція і дисиміляція приголосних

У мовленнєвому потоці приголосні звуки, що стоять поруч, взаємодіють один з одним і цілком або частково уподібнюються. Таке явище називають асиміляцією (від латинського assimilatio — уподібнення).

За напрямом розрізняють асиміляцію регресивну (коли наступний звук впливає на сусідній попередній) і прогресивну (попередній — на наступний). Асиміляція може відбуватися як у межах слова, так і на стикові слів.

Проте такого впливу зазнають не всі звуки і не завжди.

Розглянемо найтиповіші випадки асиміляції звуків.

Асиміляція за дзвінкістю і глухістю

Дзвінкі приголосні послідовно й систематично впливають на попередні глухі, які уподібнюються їм і вимовляються теж дзвінко: боротьба [бородба́], просьба [про́зба], якби [jаґби́], отже вокзал [воґза́л].

Така регресивна асиміляція відбувається й на стикові двох слів, особливо при швидкому темпі мовлення: ваш брат [важбрат], як же [jаґже^и]. Перед сонорними звуками [л], [р], [н], [м], [в], [j] такої асиміляції немає.

Асиміляція за глухістю трапляється рідше. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова: мороз, дуб.

На межі кореня й суфікса приголосні також не оглушуються. Однак у середині слова приголосний [г] піддається впливові глухих [к], [т]: легкий [ле^ихки́і], кігтики [к’і́хтики], вогко [во́хко], дьогтю [д́о́хт’у] та в похідних від них.

Увага!

Щоб узнати, який приголосний (дзвінкий чи глухий) писати, треба змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного стояв голосний:

молотьба — молотити, просьба — проcити, легкий — легенький, нігті — ніготь.

Якщо ж така перевірка неможлива, правопис слова слід запам’ятати або звірити за орфографічним словником.

Найбільшого впливу глухих дзвінкі звуки зазнають на межі префікса й кореня.

✵ Префікс з перед наступним глухим приголосним асимілюється ним:

з+хилити [схи’ли́ти],

з+питати [спи’та́ти],

з+кинути [ски́нути],

з+формувати [сформува́ти],

з+шити [сши́ти],

з+цідити [сц’іди́ти],

з+сипати [с:и́пати].

Увага!

На письмі префікс з- перейшов у с- лише перед глухими к, п, т, ф, х. Перед іншими приголосними пишемо з- (асиміляція зберігається лише у вимові).

✵ Кінцеві дзвінкі приголосні односкладових префіксів над-, під-, од-, об- перед наступними глухими у швидкому темпі мовлення теж частково оглушуються: надпити [над^тпи́ти], підхопити [п'ід^тхопи́ти], підписати [п’ід^тпи^еса́ти], обсипати [од^тси́пати], обклеїти [об^пкле́jіти].

Увага!

На письмі така асиміляція не закріпилася (чинний морфологічний принцип).

Асиміляція за місцем і способом творення

Найчастіше шиплячі приголосні уподібнюються до свистячих і навпаки: безжурний. [бе^иж:у́рниі́], зшити [ш:и́ти], дивишся [ди́ви^ес́:а], цікавишся [ц’іка́вис́:а], на річці [на рі́ц:і], з жита [ж:и́ та], на квіточці [на кв’і́тоц́:і].

Під впливом свистячого [с] приголосний [т] уподібнюється до свистячого [ц] в дієсловах на -ться: купається [купаjе^иц́:а], сподівається [сподіваjе^ец́:а], ллється [л́:ец́:а].

Асиміляція приголосних за м’якістю

Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н]перед наступними м’якими пом’якшуються: український [украjін’с’киі́], пісня [п’і́сна], кузня [куз'на], повість [по́в’іст ], сонця [со́нца], рибалці [ри^еба́лці], сніг [сн’іг].

Напівпом’якшені приголосні (губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий) на інші приголосні не впливають (у деяких випадках можлива двояка вимова), оскільки вони й самі не повністю м’які:

двір [дв’ір],

збір [зб’ір],

твір [тв’ір],

тхір [тх’ір],

але:

цвіт [цв’іт],

цвях [цв’ах],

дзвін

Перед пом’якшеними м’яку вимову можуть мати лише свистячі [с], [ц], [з],

Наслідком прогресивної асиміляції (попередній звук впливає на наступний) є подовження приголосних, яке на письмі позначається двома буквами:

життя [жит’.а ]; житіє — життє — життя.

Дисиміляція приголосних

Дисиміляція (від латинського dissimilatio — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким.

Отже, це розподібнення звуків. Дисиміляція виявляється у:

✵ Зміні [кт] на [хт): къто — хто.

✵ При творенні вищого ступеня порівняння прикметників [сш], [зш] змінилися на [шч] і [жч]:

высший — вишший — вишчий (орфогр. вищий), низший — нижший — нижчий.

✵ Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: мірошник , рушник , а також рушниця, соняшник, сердешний.

✵ Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д], [т]. Унаслідок регресивної дисиміляції утворилося звукосполучення [cт]: плет-ти — плести, вед ти — вес ти, мет ти — мести, бред ти — брести.

Таким чином, явища асиміляції й дисиміляції приголосних звуків сприяють зручності у вимові, роблять її природною та милозвучною. Крім того, вони допомагають краще зрозуміти ті позиційні й історичні зміни, які становлять фонетичну особливість української мови.