Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
§ 48. Частини мови: спільне та відмінне

Чи ти задумувавсь, відкіль оті у нашій мові злитки золоті?

Як намистини, диво калинове — частини мови! Д. Білоус

Морфологія (від грецьких morphe — форма та logos — слово, учення) — це розділ мовознавства, що вивчає граматичні категорії і способи вираження граматичних значень слів, а також морфологічні класи слів — частини мови.

Основною одиницею морфології, як і лексикології, виступає слово, але аспект його вивчення інший: це граматична будова, особливості змінювання і творення, вираження властивих йому граматичних значень (роду, числа, відмінка, виду, часу тощо).

Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів.

Принципи поділу слів на частини мови:

1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже, в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного й граматичних значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

У сучасній українській мові виділяють десять частин мови.

Увага!

При визначенні частин мови жоден з названих вище принципів не може бути вирішальним — треба одночасно враховувати всі ознаки.

Крім того, варто пам'ятати, що в граматичній будові мови відбуваються зміни. У процесі різноманітних зв’язків окремі слова можуть утрачати свої граматичні ознаки, категорії і набувати нових ознак та нового змісту, а у зв’язку з цим — переходити з однієї частини мови в іншу. Спостерігається, наприклад, перехід прикметників і дієприкметників в іменники (учительська, учений), іменників — у прислівники (літом, ранком), прислівників — у прийменники (сад навколо школи) тощо.

Повнозначні (самостійні) частини мови

Іменник (хто? що?) — назви предметів у широкому розумінні цього слова: радість, родина, осінь, життя, син, сонце, казка, ім’я, вибори.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для щастя, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Олександр Олесь.

Прикметник (який? чий?) — назви ознак предметів: рідний, мудрий, південний, безкраїй, оксамитовий, темно-червоний, художній, вінницький, батьків, ведмежий, орлиний, шалений, східнослов’янський.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

В. Сосюра.

Числівник (скільки? котрий?) — назви кількості або порядку предметів при лічбі: два, п’ятдесят, четверо, кілька, дві треті, півтори, третій, тридцятий, трьохмільйонний.

Є тисячі доріг,

Мільйон вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій.

В. Симоненко.

Займенник (хто? що? який? чий? котрий? скільки?) — вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх: я, ми, вони, себе, твій, наш, той, кожний, який, скільки, хто-небудь, деякий, ніщо.

Україно моя,

мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути

і ніжність твою берегти.

А. Малишко.

Дієслово (що робити? що зробити?) — назви дій предметів у часі або їхнього стану: берегти, вірити, розквітати; посіяти, зібрати, заспівати; мріяти, молодіти, хвилюватись.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава.

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Т. Шевченко.

Прислівник (як? де? коли? куди? звідки? у якій мірі?) — назви ознак дії, стану або іншої ознаки: читати вголос, зробити нашвидкуруч, відпочивати влітку, повернутися назад, спати міцно, повторив тричі, дуже далеко надзвичайно приємно.

Боже — Отче Всемогутній,

Захисти коханий край!

...Хай собори на руїні

Стануть там, де Ти прорік.

Суверенній Україні

Слава нині і повік!

О. Лупій.

Повнозначними ці частини мови називають тому, що слова, які до них належать, мають лексичне і граматичне значення, відповідають на певне питання та виступають членами речення.

Неповнозначні (службові) частини мови

Прийменник — визначає відношення між словами в реченні: до, на, у, при, попід, задля, посеред, з-над, з-поміж, залежно від, у зв’язку з, незважаючи на...

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей.

Я питаю в книжок,

роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць,

той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули,

що ми — українці?

І що є в нас душа,

повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас думка,

яка ще од Байди нам в’ється

І що ми на Вкраїні —

таки український народ,

А не просто населення,

як це у звітах дається.

В. Баранов.

Сполучник — сполучає однорідні члени речення і прості речення в складному: і, й, та, а, але, проте, або, чи, то- то, щоб, якщо, якби, бо, адже, як, мов, нібито, неначебто, оскільки, тому що, через те що.

Живи та міцній,

Українська державо!

Вмирали у битвах мільйони

борців,

Щоб стяг синьо-жовтий

піднявсь величаво

Й над Києвом стольним віки

майорів.

П. Тимочко.

Частка — надає певних смислових відтінків реченню або його членам, утворює окремі граматичні форми чи нові слова: це, ось, би, ж, невже, лише, тільки, не, ні, хай, нехай, -будь, -небудь, -бо, -но, -таки.

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи!

Господи, помилуй нас!

Т. Петриченко

Слова, що належать до неповнозначних частин мови, на думку більшості мовознавців, лексичного значення не мають, на питання не відповідають і не виступають окремими членами речення. Вони виконують лише службову функцію — є граматичними засобами вираження зв’язків і відношень між словами в реченні або ж надають реченню чи окремим його частинам смислових та емоційних відтінків.

Вигук — безпосередньо виражає почуття і волевиявлення людини, не називаючи їх. Не належить ні до повнозначних, ні до службових частин мови: о, ой, ах, ну, гей, овва! ага! ура! геть! годі! на добраніч, до побачення.

О Україно, о рідний краю\

Чи знаєш ти, що я одна вмираю

Серед оцих чужих сосон?

Чи знаєш, що в чужій землі спочину,

А за свою молюсь довік життя?

Н. Лівицька-Холодна.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну,

гей, гей, розвеселимо!

Е. Чернецький.

За морфологічними ознаками слова всіх частин мови поділяють на змінювані і незмінювані.

До змінюваних належать: іменник, прикметник, числівник, законник, дієслово (самостійні).

До незмінюваних належать: прислівник (самостійна), прийменник, сполучник, частка (службові), вигук і звуконаслідувальні слова.

Граматичні категорії частин мови [41, с. 51]

Увага!

Дієприкметник і дієприслівник — це не частини мови, а особливі форми дієслова. Дієприкметник (який?) належить до групи змінюваних слів, дієприслівник (що роблячи? що зробивши?) — до незмінюваних.