Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Граматика: морфологія, синтаксис
§ 47. З історії походження граматичних термінів

Граматикою спершу називали стислий елементарний підручник, за яким навчали читати й писати. Тепер таким підручником є буквар. З віками поняття граматики розширювалося. Був час, коли граматика охоплювала морфологію, орфографію, синоніміку, орфоепію і навіть літературознавство та деякі розділи філософії.

Приблизно до другої половини XIX ст. учені визначали граматику як науку, що навчає лише правильно писати й правильно говорити певною мовою. Нині граматика вивчає будову мови й складається з морфологи та синтаксису.

Від часу свого виникнення термін граматика не змінювався. Єдину спробу дати цій науці нову назву зробили українські мовознавці М. Левченко та П. Єфіменков 1861 році. Вони назвати граматику так: мовниця і письменниця.

Перші спроби поділити слова на частини мови зробили вчені Стародавньої Греції.

Філософ Платон висунув гіпотезу про те, що кожне судження має дві частини мови — ім’я і реченіє (тобто дієслово). Оце й були перші дві частини мови.

Арістотель, окрім них, визначає ще одну частину мови: сполучник.

Учень Арістотеля — Діонісій Фракійський — вирізнив аж вісім частин мови: імя, дієслово, прикметник, член (вказівний займенник, що стоїть перед іменником: ця дитина, той хлопчик), займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Ці грецькі назви скалькували як середньовічні, так і перші слов’янські граматики.

Розглянемо етимологію назв частин мови.

Іменник

Що це за частина мови — ім’я, яку називають стародавні вчені? Нині такої частини мови наче й немає. Але ж є іменник, прийменник, займенник — назви, до яких входить частинка імен- (ймен-). В античні часи частина мови ім’я означала не тільки іменник, а й прикметник та числівник — об’єднувала ту групу частин мови, яку ми називаємо іменними частинами.

Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав О. Партицький. Проте й після цього деякі граматики й далі називали іменник сущником, Навіть правопис 1926 року іменник назвав речівником.

Дієслово

Більшість речень має дієслово-при- судок. Якщо в реченні тільки називаються предмети або явища, то, це називне речення. Очевидно, стародавні греки теж знали про це, бо слідом за ними дієслово спершу називали реченіє. Назва ж дієслово з’явилася відносно недавно. І українські, й російські граматики називали дієслово (укр. річ, рос. речь). У 1591 р. у граматиці Адельфотес з’явилася назва глагол, яка й залишилася в російській мові. Назва ж дієслово молодша від назви глагол на 270 років. Живе вона в українській мові з 1862 року. Її творцем був мовознавець П. Дячан.

Прикметник

Назва прикметник з’явилася в підручнику Я. Головацького «Граматика руского язика» (Львів, 1849 рік). Отже, їй понад 150 років.

Числівник

Назва цієї частини мови з’явилося 1865 року. Її першим ужив П. Дячан у своїй граматиці.

Прислівник

Назву першим ужив О. Партицький 1873 року. У його граматиці разом з назвою прислівник народилися назви іменник і прийменник. Щоправда, інші тогочасні вчені відстоювали назву придієслівник, вважаючи її вмотивованішою.

Займенник

Граматисти називали цю частину мови містоймення. І хоч Г. Шашкевич 1865 року вжив назву займенник, інші дослідники й далі називали її містоймення. Тому 1914 року І. Нечуй-Левицький у своїй граматиці з гумором зазначав: «Відомо, що слово місто — город, і вийшло городойменник. Чом, пак, не селойменник?» — і відстоював назву займенник, яка згодом і закріпилася в українському мовознавстві.

Сполучник

Сполучники — це службові слова. Головна їх функція — зв’язок слів у реченні або частин (простих речень) у складному реченні.

Система сполучників, що існує в сучасній українській літературній мові, упродовж тривалого часу збагачувалася й удосконалювалася. З 29 сполучників, зафіксованих у мові пам’яток, збереглося лише 8: а, і, бо, або, але, ані, ні, аби. Деякі дійшли у змінений фонетичній формі: ніж, що, щоб.

Сполучник як частина мови виокремився ще в античній Греції. Арістотель вирізняв у мові імена, дієслова і сполучники.

Наші предки називали сполучник злучником, союзом.

Уперше термін сполучник ужив О. Огоновський у 1889 році.

Частка

Частки, як відомо, надають різних смислових відтінків значення словам, словосполученням і реченням, а також беруть участь у формо- та словотворенні.

Стародавні латиняни називали частку partikula. У нашій мові термін частка з’явився тільки 1926 року. Закріпив його «Український правопис» того ж року.

Вигук

Слова, що передавали почуття, граматики минулих століть називали межислівцями. 1907 року Є. Тимченко вжив термін вигук.

Сучасні назви частин мови були затверджені правописами 1934, 1940, 1946, 1990, 1993 рр. [22, с. 25-26].