Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Лексикологія
§ 37. Активна і пасивна лексика української мови

Лексика найтісніше пов’язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в його соціально-виробничому й культурному житті, а тому словниковий склад мови характеризується дією двох процесів — появою нових слів (для називання нових понять, що з’являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Це зумовлює наявність двох шарів лексики — активного і пасивного.

Активна лексика

Активна лексика — це слова повсякденного вжитку, які не мають значення давності або новизни. Вони становлять ядро словникового складу мови. До активної лексики належать не лише слова, якими постійно користуються всі носії мови, незалежно від фаху, віку, статі (хліб, молоко, яблуко, морква, дорога, тролейбус, метро, повітря, дощ, батько, мати, діти, син, дочка, великий, солодкий, широкий, рідний, читати, ходити, співати, сьогодні, вчора, тут, там тощо), а й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництва (синус, косинус, трикутник, діагональ, перпендикуляр, кут; корінь, суфікс, префікс, іменник, дієслово, закінчення, відмінок, речення, кома, тире).

Активна лексика об’єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених. Головна її ознака — регулярне використання в якійсь сфері діяльності людини.

Пасивна лексика

Пасивна лексика — це застарілі слова, що вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов, які ще не стали загальновживаними.

Неологізми (від грецьких neos — новий та logos — учення) — нові слова, які з’являються в мові разом з виникненням нових предметів, явищ, понять, процесів у суспільному житті. Наприклад: геном, клон, менеджмент, менеджер, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер, банкінг, боулінг.

На час своєї появи кожне слово є неологізмом, оскільки позначає нове поняття. З часом, набувши широкого вжитку, воно стає загальновживаним і входить до активного словника мови. Інакше кажучи, статус неологізмів відповідні слова зберігають Доти, доки вони не стають загальновживаними, притаманними лексичному запасові якнайширших кіл носіїв мови. Наприклад, свого часу неологізмами були метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід, генотип, холодильник, перебудова, гласність, приватизація. Тепер ці слова стали звичайними й до неологізмів їх уже не зараховуємо.

Поряд з лексичними неологізмами з’являється чимало неологізмів семантичних, тобто слів, що вже існують у мові, але набули нових значень: депутат — народний депутат.

Ще одна причина появи неологізмів — бажання предмету чи явищу, що вже існує в мові, дати образнішу назву, яка б відповідала світосприйманню того чи іншого автора:

І з-під хмар-снігурів

Сніговіється даль-хитавиця.

Та ще приспана сила снігів.

Та над серцем зоря-вечірниця.

М. Вінграновський.

Таким чином, неологізми можна поділити на загальномовні й індивідуальні (авторські), які знаходимо у творах письменників, науковців.

Вони сприяють створенню оригінальних, свіжих художніх образів.

Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно...

Не милуй мене шовково, Ясно-соколово.

П. Тичина.

Соняхи, щирі огнепоклонники,

Сходу кивають злотоголово.

А. Малишко.

В давній золотій печалі лебедіють небеса (Д. Павличко).

Індивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію .

Так, наприклад, у поезіях Павла Тичини трапляються такі неологізми: аеропланити, багряноводний, бис трозір, брунькоцвіт, вічнодумний, сонцеприхильник;

у Ліни Костенко: золотаве звечоріння, стрімголова малеча; одкам'янійте, статуї античні; пензлі боговгодні;

у Василя Стуса: спогадування, сніння, серцеокий, самозамкнений, стотривожна ду ша, на цих всебідах, усевитончуваний зойк;

у Михайла Стельмаха: місяць-білогривець, підсмуток очей, нездужжя, пора зацвітань і одцві- тань, зашовковитися, піднебесність;

в Олеся Гончара: рожеве клубовиння, надвечірність, гороїжиться берег, двигіт ударів, протисезонно.

Деякі зі створених майстрами слова новотворів увійшли до загальновживаного словника:

мрія, майбутнє, крок (М. Старицького),

поступ, чинник (І. Франка),

прагнути (Олександра Олеся),

незграбний, бруд, окремий (В. Винниченка),

розкрилитися (М. Рильського),

всніжити (М. Стельмаха).

Неологізми творяться за наявними в мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія; за зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера; за зразком бібліотека, картотека — фільмотека, дискотека, слайдотека.

Є й авторські словотвори:

А дівуля, дівчинина, дівувальниця

До кожуха, кожушенька так і горнеться,

А бабуся, бабулиня, бабусенція

До дівчиська, дівчиниська так і тулиться —

Сиротина ж, сиротуля, сиропташечка,

Бабумамця, бабутатко, бабусонечко.

Я дивлюсь на світ здивовано,

І дивіння моє — здивування,

Все одивлене, все одивоване.

Дива дивові дивування.

З тв. І. Драча.

Порівняно нове явище в розвитку мов — абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків. Наприклад, замість Українське державне об’єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин уживаємо Укрсільгосптехніка. Проте абревіатурами не требо зловживати.

Застарілі слова

Серед застарілих слів виділяють дві основні групи — архаїзми та історизми.

Застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояснюється різними причинами виходу слів з активного запасу. Застарілі слова відзначаються також ступенем архаїзації.

Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на сучасному етапі: вазнь — щастя, віститель — парламентер, головник — убивця, звідець — шпигун, просинець — січень; серед них є слова, що залишилися в деяких діалектах: марець — березень, кріс — рушниця.

До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові і, як правило, зрозумілі її носіям: аршин, гайдамака. дзигарі, панщина, рать.

Історизми — це слова, які виходять з активного вжитку через те, що зникли предмети й поняття, позначувані ними: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, земство, повіт, волость, свита, жупан, сап'янці, сагайдак.

Ще у 20-ті рр. XX ст. широко вживалися слова продрозверстка, продподаток, неп, непман, куркуль та ін. Перетворюються на історизми ще недавно вкрай активні такі слова й словосполучення: комсомолець, жовтеня, піонер,. Генеральний секретар ЦК КПРС та ін. Серед історизмів можна виділити такі головні сематичні групи:

1. Слова, що характеризують класову структуру суспільства: боярин, вельможа, дворянин, кріпак, поміщик, цар, челядь, смерд.

2. Назви колишніх урядових і військових чинів, посад: війт, городовий, десятник, осавула, хорунжий, столоначальник.

3. Назви установ минулих епох: волость, зборня, ратуша, сенат.

4. Назви колишніх професій: бондар, стельмах, дігтяр, покоївка, кожум'яка, лакей.

5. Назви старовинної зброї, амуніції: булава, мушкет, щит, меч, гаківниця, самопал, ятаган.

6. Назви старовинного одягу: очіпок, плахта, кирея, жупан, свита, намітка.

7. Назви старовинних монет, грошових одиниць, одиниць виміру: гріш, гульден, золотник. Катеринка, полтина, півкопи, таляр, червінець, гони, лікоть, аршин, миля.

Історизми не виконують якоїсь стилістичної функції, а є нейтральними словами, тобто назвами речей, явищ, які вживалися в певний історичний час.

Отже, історизми — це застарілі слова, які не мають синонімів, слівзамінників. Вони використовуються або в спеціальній історичній літературі. або в художніх творах, коли треба відтворити колорит певної історичної епохи.

Архаїзми — це слова, що вийшли з активного словника мовців, оскільки їх витіснили інші, які мали з ними однакове значення. При цьому реалії, позначувані ними, не зникли з повсякденного людського життя:

Запам’ятайте!

Поряд з архаїзмом завжди існує (як синонім) звичайне сучасне слово.

У зв’язку з цим архаїзми не вживаються з нейтральним значенням (цю функцію виконують їхні синоніми з активної лексики), а завжди мають стилістичне забарвлення, тому їх ще називають стилістичними архаїзмами. У художній літературі, наприклад, вони виражають урочистість, пафос, подекуди іронію:

На прю! Без ляку і зневіри

За правду, волю, за наш край!

М. Старицький.

Люди добрі, пожалійте бідолашного піїти.

Що від горя, від наруги за слізьми не бачить світу.

В. Самійленко.