Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Лексикологія
§ 38. Лексика української мови за походженням

Лексика української мови формувалася протягом багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами.

Українська мова належить до східнослов’янської мовної групи, яка разом з південнослов’янською та західнослов’янською постала із спільнослов’янської (праслов’янської) мови, а та — з індоєвропейської.

Близько 90% української лексики становлять успадковані слова, тобто такі, що беруть свій початок з індоєвропейської мови; слова, що виникли в спільнослов’янський період; слова спільні для східнослов’янських мов; лексика, що з’явилася за час самостійного функціонування української мови.

Решта лексичного складу (приблизно 10%) — слова, запозичені з інших мов.

Групи успадкованих слів української мови

Серед споконвічних слів, яких у нашій мові переважна більшість і які визначають її національну самобутність, виділяють спільнослов’янську групу слів, спільносхіднослов'янську та власне українську.

Спільнослов’янські слова (праслов’янська лексика). Це слова дуже давні, наявні майже в усіх сучасних слов’янських мовах. Порівняйте: в українській — голова, один; у російській — голова, один; у білоруській — галава, адзін; у польській — glowa, jeden; у чеській — hlava, jeden; у болгарській — глава, един; у сербській — глава, jedau.

Частина спільнослов’янських слів з’явилася в період т. зв. слов’янської єдності, коли слов’яни ще не поділялися на східну, південну і західну групи народів (між XX ст. до н. е. і V ст. н. е.). Частина спільнослов’янських слів ще давніша за походженням — існує з індоєвропейського періоду (до XX ст. до н. е.), а тому такі слова наявні й у сучасних неслов’янських мовах. Наприклад, укр. мати, пол. matka, старосл. мати, англ, mather, нім. Mutter, староінд. matar, старогрец. meter, лат. mater.

Спільнослов’янські слова стосуються найважливіших галузей життя і діяльності людини та суспільства. Серед них:

✵ назви спорідненості: мати, брат, дочка, онук;

✵ назви частин тіла: вухо, ніс, серце, шия, язик, лікоть;

✵ назви рослин і тварин: береза, верба, черемха, орел, олень, гуска;

✵ назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, день, ніч, весна, зима, вогонь, вода, сніг;

✵ назви дій, процесів, станів: жити, стояти, сидіти, брати, везти;

✵ назви якостей: босий, вузький тощо.

Спільносхіднослов’янські слова. З’явилися тоді, коли східнослов’янські племена ввійшли до складу Київської Русі.

Цей шар лексики ще називають давньоруським. Таких слів, як правило, немає в західних і південних слов’янських мовах.

Сюди належать: батько, дядько, племінник, білка, собака, жайворонок, кішка, зозуля, щавель, молочай, гречка, осока; урожай, цілина, ярина, озимина, сінокіс, дешевий, куций; велич, довір'я, хороший; сорок, дев'яносто.

Власне українські слова. Ці слова з’явилися в процесі формування й розвитку української мови на базі діалектів протоукраїнських племен (полян, деревлян, волинян, уличів, тиверців, білих хорватів та ін.). Вони притаманні лише українській мові й становлять найбільшу частину її лексичної системи.

Сюди належать: багаття, віхола, вареники, вщерть, гарний, глузувати, дошкуляти, зайвий, кучерявий, линути, людина, мрія, майоріти, нісенітниця, плекати, скеля, суниці, сіяч, сніданок, смуга, хист, жовтень, бандура, держава, галушки, паляниця, чарівний тощо.

Старослов’янізми в українській мові

Старослов’янізми — це слова, засвоєні зі старослов’янської мови, якою користувалися як літературною майже всі слов’яни.

Історична довідка. Старослов’янська мова сформувалася в IX ст. на основі давніх македонсько-болгарських діалектів. Вона лягла в основу слов’янської писемності, творцями якої були болгарські місіонери, брати Костянтин (у християнській церкві він був зарахований до лику святих під іменем Кирило) і Мефодій.

Використання старослов’янської мови східними слов’янами пов’язане з прийняттям 988 року в Київській Русі християнства. Згодом цю мову стали називати церковнослов'янською через основну сферу її застосування. В основному вона обслуговувала потреби релігії: нею проводилися церковні відправи, перекладалися культові книги з грецьких оригіналів. Окрім того, ця книжна мова поступово перетворилася на могутній засіб освіти, науки, культури.

У церковно-релігійній літературі її вживали протягом століть, частково нею користуються й тепер. Збагативши словниковий склад давньоруської літературної мови, старослов’янізми органічно влилися в українську мову.

Фонетичні особливості старослов’янізмів:

✵ неповноголосся -ра-, -ла-, -ре-, -ле- відповідно до українського повноголосся -оро-, -оло-, ере , -еле-: град — город, врата — ворота, злато — золото, глава — голова, глас — голос, брег — берег, древо — дерево;

✵ Початковий звук [j] на початку: єдиний, юродивий, єдність, юність;

✵ сполучення жд: вождь, утверждати, страждати.

Морфологічні ознаки старослов’янізмів:

✵ префікси воз-, со-, пред-, пре-: возвеличити, возз’єднання, воздвигнути, соратник, предтеча;

✵ суфікси іменників -тель, -ств(о), -ин-, -тай, -язнь: мислитель, учитель, багатство, братство, громадянство, гординя, глашатай, приязнь;

✵ суфікси дієприкметників -ящ-, -ущ-: роботящий, трудящий, грядущий, невмирущий;

✵ характерні перші частини складних слів благо-, бого , добро-, зло-: благодать, благословення, благовісник, богобоящий, богогласник, добродійство, злорадство.

Здебільшого старослов’янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною метою, вони покликані надати мовленню врочистого, патетичного звучання або в поєднанні з просторічною й побутовою лексикою створити іронічне забарвлення:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє.

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода.

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться...

... А тюрм! А люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

З тв. Т. Шевченка.

Запозичення зі слов’янських мов

Словниковий склад української мови постійно поповнюється за рахунок лексики споріднених слов’янських мов.

З російської мови або через її посередництво ввійшла велика кількість слів і сталих словосполучень — елементів суспільно-політичної, виробничої, наукової та іншої лексики: бомба, генералітет, капітан, пістолет, гавань, завод, декабрист, автотраса, електропоїзд, кібернетика тощо.

Українська лексика поповнюється також за рахунок калькування, тобто шляхом точного, поморфемного перекладу багатьох російських слів: виборець (рос. избиратель), телебачення (рос. телевидение), напівпровідник (рос. полупроводник).

Є в українській мові й білоруські слова: дьоготь, бадьоро, жлукто.

Із західнослов’янських мов до нашої лексики потрапило найбільше польських слів: урядник, пан, брама, башта, жупан, скарб, байка, рекрут, гусар, каштан, барвінок, повидло, краков'як, мазурка, гітара, ґрунт, делікатний, ґречний.

З чеської прийшли такі запозичення: влада, власний, вагатися, табір, гасло, ганьба, бавовна тощо.

Запозичення з неслов’янських мов

Такі засвоєння простежуються здавна. Це передусім грецизми, латинізми, тюркізми, германізми.

Серед грецизмів:

✵ чимало релігійних термінів (ангел, єпископ, патріарх, ікона, лампада, монастир, монах, паламар, ладан, панахида);

✵ терміни науки й мистецтва (граматика, історія, філософія, педагогіка, бібліотека, театр, драма, поема, хор, епос, сцена);

✵ політико-економічна термінологія (демократ, електрика);

✵ власні імена: Андрій, Василь, Олександр, Георгій, Катерина, Оксана.

Грецизми розпізнаються:

✵ за звуками а, е, ф на початку слова (автобіографія, еврика, фаза);

✵ за поєднанням приголосних кс. пс, мп, мв (синтаксис, психологія);

✵ за кореневими морфемами авто (грец. «сам»), аеро (грец. «повітря»), агро (грец. «поле»), гео (грец. «земля»), біо (грец. «життя»), гідро (грец. «вода»), філ (грец. «друг,

прихильник»): автоперегони, автограф, автобіографія, аерознімання, агропромисловий, геологія, біосфера, гідроспоруда, слов'янофіл, бібліофіл;

✵ за суфіксами -іст, ад-, изм, -ит (анархіст, декада, історизм, гастрит)

Слова латинського походження — це здебільшого політичні терміни (клас, диктатура,республіка, соціалізм, конституція), наукові (індукція, меридіан, прогресія, реакція, префікс), юридичні (адвокат, нотаріус, юрист, прокуратура), медичні (ангіна, фурункул, ампутація), педагогічні (інститут, абітурієнт, лекція, факультет, екзамен, студент), мистецькі (гумор, цирк, фабула), власні імена (Віктор, Павло, Валентина, Валерій, Сергій, Юлія, Петро) та ін.

Слова з тюркських мов (тюркізми) — переважно з мови половців, печенігів, турків, татар — засвоювалися ще в часи Київської Русі. У лексику української мови вони активно входили й у XIV-XVІІ ст.

До тюркізмів належать:

✵ назви груп населення (аксакал, бай, хан, отаман, чумак, козак, гайдамака);

✵ продуктів харчування (кавун, гар буз, баклажан, кизил, ізюм, халва, шашлик, кумис);

✵ одягу, посуду (халат, чалма, таз, казан, чарка);

✵ економічні та адміністративні назви (орда, базар, бакалія, шалаш, сарай);

✵ назви, пов’язані з тваринництвом (баран, бугай, чабан, табун, отара) та ін.

Тюркізми розрізняються за повторенням голосних у словах (чадра, чалма, сундук, чубук, барабан, аркан), за кінцевим -лик, -ча (балик, алича, парча).

Лексичні запозичення з німецької мови:

✵ назви осіб за професією (майстер, штукатур);

✵ назви знарядь, засобів праці, ремесел (верстат, цех, котел, кнопка);

✵ назви предметів побуту (бутерброд, фартух, мундштук);

✵ терміни торгівлі (вексель, касир);

✵ адміністративні назви (штат, штраф, поштамт);

✵ військові назви (штаб, фланг, єфрейтор, патронташ, юнкер);

✵ медичні назви (фельдшер, бинт, шприц);

✵ мистецькі (арфа, флейта, гост ролі) тощо.

Лексичні запозичення з французької мови — це здебільшого назви суспільно-політичних понять, одягу, приміщень, речей побуту, парфумерії: парламент, політика, комюніке, дебати, бюрократ, парад, режим, кабінет, салон, бригантина, арсенал, паж, реформа, прем’єр, кафе, буфет, абажур, торшер, пудра, вазелін, одеколон, жакет, пальто, костюм, гардероб.

Трапляються французькі слова у військовій, технічній і мистецькій термінології: атака, батарея, кавалерія, гарнізон, фронт, жанр, романс, суфлер, афіша.

Лексичні запозичення з англійської мови — це, головним чином, слова із спортивної лексики (ринг, баскетбол, матч, аут, теніс, футбол, хокей, рекорд, боксер, спортсмен, чемпіон, старт, фініш), назви предметів одягу, їжі, питва (светер, піжама, макінтош, пудинг, ром, біфштекс), суспільно-політичні, технічні та мореплавські терміни (мітинг, клуб, лідер, трамвай, тролейбус, комбайн, блюмінг, комп’ютер, радар, ескалатор, катер, яхта, мічман, шхуна, баржа, бриг).

З голландської мови переважно запозичені терміни мореплавства: боцман, гавань, лоцман, матрос, баркас, каюта, фарватер, рейд, верф, вимпел, дамба, флот.

З італійської: музичні терміни (арія, дует, акорд, піаніно, соло, партитура, опера, акомпонемент, гітара, концерт) та деякі слова з інших галузей (брутто, аварія, бензин, паста, вермішель).

Окремі слова походять з іспанської (ананас, армада, карамель, сигара); румунської (бринза), угорської (гуляш, гусар, чардаш), португальської (кобра, каста), ісландської (гейзер), норвезької (акула), фінської (камбала, пельмені, морж, норка), арабської (алгебра, атлас, гарем, мечеть, нашатир), іранської (булат, гиря, караван, шакал), китайської (чай) мов.

Ступінь запозичення іншомовних слів неоднаковий. Одні, дуже давні, цілком засвоїлися нашою мовою і не сприймаються як іншомовні (вишня, мак, огірок, м'ята, левада, кавун, миска). Іншомовне походження інших відчутне (блюмінг, кільватер, інтуїція, кредит, експорт).

Інтернаціоналізми

Велика кількість слів іншомовного походження стала інтернаціоналізмами. Це міжнародні міжнаціональні слова, які вживаються в багатьох неблизькоспорідненнх мовах і разом з тим зберігають подібність звучання й тотожність значення. їх ще називають європеїзмами . Як правило, не мають відповідників у мові, що їх запозичила. Уживані переважно на позначення понять у галузі науки, культури, політики, мистецтва: економіка, філософія, конференція, університет, школа, автомобиіь, героїзм, скульптор, опера, лірика, імпорт, фінанси, кредит тощо. Уходячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.

Часом запозичені слова стають одним з компонентів синонімічного ряду: краєвид (питома українська лексика), пейзаж (з французької), ландшафт (з німецької). Якщо для називання якогось поняття в українській мові е власне слово, то запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від латинського purus — чистий), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних слів, і надуживання іншомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для пересічного читача або слухача.

Отже, лексика іншомовного походження, коли нею користуватись без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.