Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Орфографія
§ 21. Чергування голосних

Чергування — це постійні закономірні зміни звуків в одній і тій самій частині слова.

Чергування бувають:

✵ Історичні (дуже давні, причини яких можна пояснити за допомогою історичних фонетичних законів).

✵ Позиційні (залежать від позиції звука в слові).

Найдавніші чергування голосних

Українська мова, як і інші слов’янські, успадкувала й зберігає чергування голосних, що сформувалися на праслов’янському ґрунті або ж виникли в процесі історичного розвитку самої мови.

Чергування голосних у коренях дієслів

е — о: нести — носити, везти — возити, брести — бродити;

е — і: летіти — літати, пекти — випікати, гребти — загрібати;

і — а: лізти — лазити, сісти — садити;

і — и: сідати — сидіти, ліпити — липнути;

е — и —(нуль звука): беру — вибираю — брати; терти — натирати — тру;

о — а: ломити — ламати, перемогти — перемагати.

Увага!

Щодо чергування о — а:

[о] переходить в [а] в коренях дієслів перед наголошеним складом з [а];

дієслово з [о] означає одноразову закінчену дію (допомогти — що зробити?); дієслово з [а] вказує на тривалу або багаторазову дію (допомагати — що робити?).

Чергування [о] та [е] з нулем звука

[о], [е] здебільшого чергуються з нулем звука, якщо вони є останніми голосними в іменниках на приголосний: вогонь — вогню, садок — садка, дзвінок — дзвінка, сон — сну, день — дня, кінець — кінця.

Такі голосні називають випадними.

Увага!

У бучвосполучечнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле- (мороз, холод, берег, зелень) та в деяких словах (лоб, рот, мох, лев, олень та ін.) голосні о, е зберігаються.

[о], [е] з’являються в родовому відмінку множини іменників, які мають у називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних: вікно — вікон; сукня — суконь; сестра — сестер; крапля — крапель; сосна — сосон і сосен.

Такі голосні називають вставними.

Чергування [о] та [е] з [і ]

Це чергування досить поширене в українській мові і є однією з найхарактерніших ознак, що відрізняє її від інших слов’янських мов. Воно належить до позиційних чергувань і залежить від типи склади.

Історична довідка

До X—XI ст. існували голосні, що позначалися на письмі ь (єр, йор) і ь (єрчик, ір). Ці звуки вимовлялися невиразно, їх називають зредукованими. Звук, що позначався ъ, вимовлявся, як короткий о, а звук, що позначався ь, — як короткий е. Із розвитком мови ці звуки або зникали зовсім, якщо стояли в ненаголошеній (слабкій) позиції, або розвивалися в голосні повного звучання, коли стояли в наголошеній (сильній) позиції. Зникнення зредукованих зумовило закриття складів і зменшення їх кількості у слові. Давні о, е в новозакритому складі послідовно змінилися на і. Так, двоскладові слова конь і столъ стали односкладовими — кінь і стіл.

Чергування [о] та [е] з [і] не становить абсолютно послідовного фонетичного процесу в сучасній українській мові. Є досить багато випадків, коли воно не відбувається. Запам’ятайте найважливіші з них.

Не чергуються [о ], [е ] з [і ]:

1. Коли о, е випадні або вставні: день — дня, зірка — зірок, вишня — вишень, вітерець — вітерця.

2. У буквосполученні -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: шовк, вовк, горб, торг, шерсть, серп, жертва.

3. У повноголосних звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле- зі сталим наголосом: берег, очерет, мороз, сторож, горох, колос, голос, молот, шелест, зелень, але: оберіг, поріг, сморід, моріг.

Примітка. [о], [е] чергуються з [і] в іменниках жіночого роду (родовий відмінок множини), де функціонує рухомий наголос, який зберігається в похідних іменниках із суфіксом -к-: голова — голів — голівка, борода — борід — борідка, череда — черід — черідка.

Розрізняйте!

Лексичне значення таких пар слів:

головка (капусти) і голівка (дитини),

бровка (край дороги) і брівка (від брова),

березка (бур'ян) і берізка (дерево),

сход (збори) і схід (сонця, частина світу).

4. У складних словах з наголошеними словотвірними частинами -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: діловод, екскурсовод, молоковоз, хлібороб, скороход, електровоз, але: водопровід, газопровід, всюдихід, носоріг. Козеріг (сузір’я).

5. У деяких словах старокнижного походження: Бог, пророк, вирок, закон, народ, прапор, словник.

6. У словах іншомовного походження: атом, актор, бетон, шофер, диригент, репортер, марафон, альбом, поет, том.

Проте в деяких давно запозичених — загальних назвах і власних іменах — чергування відбувається: якір — якоря, дріт — дроту,

колір — кольору, папір — паперу; Федір — Федора, Яків — Якова, але: Мирон, Харитон, Євген, Артем.

Увага!

Окремі українські прізвища можуть писатися з о, е (під впливом книжної мови) або з і: Артемовський, Березовський, Котляревський, Лазаревський, Садовський, Чайковський, але: Вериківський, Голованівський, Крижанівський, М’ястківський, Яворівський.

Чергування [о] з [е] після шиплячих та [j]

Після шиплячих ж, ч, ш, щ та й можуть вживатися о, е або ж чергуватися.

Увага!

Дивіться на наступний приголосний: твердий він чи м’який (теперішній або давній).

Пишемо е:

✵ перед м’якими приголосними: вечеря, ніженька, честь, боєць;

✵ перед складом з голосним [и], що походить з давнього і (у російській мові відповідник и): пшениця, шести, щетина;

✵ перед шиплячими: баєчка, копієчка, діжечка.

Пишемо о:

✵ перед споконвічно твердими нешиплячими: шовк, щока, жолудь, бджола, пшоно, знайомий, гайок, чоло;

✵ перед складом із голосним [и], що походить з давнього и (у російській мові відповідник ы): чотири, чорний, жовтий.

Послідовність чергування голосних [о], [е] після шиплячих та [j] іноді порушується. Це буває в таких випадках:

✵ у ряді відмінкових форм іменників за аналогією: свіжості, більшості (бо молодості);

✵ у прикметниках і дієприкметниках: рожевий, сходжений; проте в деяких із них маємо [о] (з ненаголошеним суфіксом): грошовий, бойовий, сторожовий;

✵ у запозичених словах: чек, жетон, шеф, чемпіон, жертва;

✵ у деяких словах [е] закріпилося за традицією: черга, кочерга, черпак, черговий, щедрий, чекати, шепотіти.

Порівняйте!

вечеря — звечора; шести — шостий; женити — жонатий; боєць — бойовий; черниця (монахиня) — чорниця (ягода)