Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Орфографія
§ 20. Правопис ненаголошених голосних у корені слова

Під наголосом голосні звуки завжди вимовляються чітко й виразно. У ненаголошеній позиції голосні е, и, о наближаються до подібних за артикуляційними особливостями звуків:

Ненаголошені голосні [е] та [и], що перевіряються наголосом

Загальноприйняте правило: треба змінити слово або підібрати спільнокореневе так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним.

Вимова

Написання

[е] - [еи]

еисна́]

весна, бо ве́сни

[о́зеиро]

озеро, бо озе́ра

еисе́лиі]

веселий, бо ве́село

еирши́на]

вершина, бо ве́рх

[и] - [ие]

[ве́лиеч]

велич, бо вели́кий

иесло́]

число, бо чи́сла

иешне́ва]

вишнева, бо ви́шня

иехе́н'ко]

тихенько, бо ти́хо

Увага!

Але це правило ми не можемо застосувати до дієслів, у яких відбувається чергування е — и: беру — збирати.

Ненаголошені голосні [е] та [и], що не перевіряються наголосом

Пишемо [е]:

✵ Якщо при змінюванні неясний звук випадає: травень — травня; вітер — вітру; палець — пальця; праведний — правда.

✵ Якщо при змінюванні неясний звук чергується з [і] у закритому складі: восени — осінь; кореневий — корінь; лебединий — лебідь, але: дитина — діти; сидіти — сiдaти; злипатися — зліпитися, у яких [и] чергується з [і].

✵ У кореневому буквосполученні -ере , -еле-: шелест, черешня, берег, джерело, берем, ожеледь, мережа, пелена.

Увага!

На межі кореня і суфікса може бути буквосполучення -ери-, -ели-: перина (пер+ин+а), меливо (мел+ив+о)

Пишемо [иj:

✵ У кореневому буквосполученні -ри-, -ли- між приголосними: бриніти, бриньчати (хоч бренькати ), гриміти, дрижати, криниця, кришити, крихітний, тривати, тривога, триножити, глитати.

У деяких словах (переважно іншомовного походження) написання е — и не можна перевірити жодним способом. Їхній правопис требі запам’ятати або ж звіряти за орфографічним словником.

Запам'ятайте!

Слова [е]: Бензин. бетон деталь, демократ, жетон, медаль, метро, левада, пенал, чемпіон.

Слова з [и]: Китеня, кипарис, лимон, лиман, пиріг, цибуля, шинель і шинеля, диригент, peчитатив.

Слова, що масть два варіанти написання: келих і келех, коригувати і корегувати.

Розрізняйте!

Слова, у яких написання е — и залежить від лексичного значення:

клинок (від клен) і кленок (від клен),

диньки (від диня) і деньки (від день),

гриби (від гриб) і греби (від гребти),

Ісус Христос і хрест,

християнин і хрестити,

християнство і хрещений,

християнський і хрещеник.

Ненаголошені голосні [о] та [у]

У сильній і слабкій позиції ці звуки вимовляються чітко. Наближення ненаголошеного [о] до [у] найчастіше буває перед наголошеним складом з [у] або [і].

Способи перевірки:

✵ Поставити в сильну позицію — під наголос:

[гоулубка] голубка, бо го́луб

(роузумниї] розумний, бо ро́зум

[роустут] ростуть, бо зро́слий

• Змінити слово так, щоб у наступному складі не було наголошеного у чи і:

[коужух] кожух, бо кожуши́на

[зоузул’а] зозуля, бо зозуля́стий

[соуб’і ] собі, бо собо́ю

Запам’ятайте!

Слова, ідо пишемо з у: буряк, ворушити, мармур, парубок, пурхати, яблуко, яблуня.

Написання [а], що походить з давнього[о]

У сучасній літературній мові є кілька слів, у коренях яких уживається звук [а], що походить з давнього (етимологічного) [о]. Тут слід пам’ятати:

✵ Після г, к, х давній звук [о] змінився на [а] переважно перед наголошеним складом з [а]: багато, багатир (багач), гаразд, гарячий, гарячка, кажан, качан, хазяїн, халява

та в похідних: хазяйнувати, по-хазяйськи, качанний, збагачення, гарячкувати тощо.

✵ У деяких словах давній [о] зберігається: богатир (силач), борсук, гончар, козак, комин, котушка, коровай, кропива, лопата, монастир, отаман, оренда, погон, пором, солдат, слов’яни, компот, холоша.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.