Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008
Орфографія
§ 20. Правопис ненаголошених голосних у корені слова
Під наголосом голосні звуки завжди вимовляються чітко й виразно. У ненаголошеній позиції голосні е, и, о наближаються до подібних за артикуляційними особливостями звуків: ![]()
Ненаголошені голосні [е] та [и], що перевіряються наголосом
Загальноприйняте правило: треба змінити слово або підібрати спільнокореневе так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним.
|
Вимова |
Написання |
|
[е] - [еи] |
|
|
[веисна́] |
весна, бо ве́сни |
|
[о́зеиро] |
озеро, бо озе́ра |
|
[веисе́лиі] |
веселий, бо ве́село |
|
[веирши́на] |
вершина, бо ве́рх |
|
[и] - [ие] |
|
|
[ве́лиеч] |
велич, бо вели́кий |
|
[чиесло́] |
число, бо чи́сла |
|
[виешне́ва] |
вишнева, бо ви́шня |
|
[тиехе́н'ко] |
тихенько, бо ти́хо |
Увага!
Але це правило ми не можемо застосувати до дієслів, у яких відбувається чергування е — и: беру — збирати.
Ненаголошені голосні [е] та [и], що не перевіряються наголосом
Пишемо [е]:
✵ Якщо при змінюванні неясний звук випадає: травень — травня; вітер — вітру; палець — пальця; праведний — правда.
✵ Якщо при змінюванні неясний звук чергується з [і] у закритому складі: восени — осінь; кореневий — корінь; лебединий — лебідь, але: дитина — діти; сидіти — сiдaти; злипатися — зліпитися, у яких [и] чергується з [і].
✵ У кореневому буквосполученні -ере , -еле-: шелест, черешня, берег, джерело, берем, ожеледь, мережа, пелена.
Увага!
На межі кореня і суфікса може бути буквосполучення -ери-, -ели-: перина (пер+ин+а), меливо (мел+ив+о)
Пишемо [иj:
✵ У кореневому буквосполученні -ри-, -ли- між приголосними: бриніти, бриньчати (хоч бренькати ), гриміти, дрижати, криниця, кришити, крихітний, тривати, тривога, триножити, глитати.
У деяких словах (переважно іншомовного походження) написання е — и не можна перевірити жодним способом. Їхній правопис требі запам’ятати або ж звіряти за орфографічним словником.
Запам'ятайте!
Слова [е]: Бензин. бетон деталь, демократ, жетон, медаль, метро, левада, пенал, чемпіон.
Слова з [и]: Китеня, кипарис, лимон, лиман, пиріг, цибуля, шинель і шинеля, диригент, peчитатив.
Слова, що масть два варіанти написання: келих і келех, коригувати і корегувати.
Розрізняйте!
Слова, у яких написання е — и залежить від лексичного значення:
клинок (від клен) і кленок (від клен),
диньки (від диня) і деньки (від день),
гриби (від гриб) і греби (від гребти),
Ісус Христос і хрест,
християнин і хрестити,
християнство і хрещений,
християнський і хрещеник.
Ненаголошені голосні [о] та [у]
У сильній і слабкій позиції ці звуки вимовляються чітко. Наближення ненаголошеного [о] до [у] найчастіше буває перед наголошеним складом з [у] або [і].
Способи перевірки:
✵ Поставити в сильну позицію — під наголос:
[гоулубка] голубка, бо го́луб
(роузумниї] розумний, бо ро́зум
[роустут] ростуть, бо зро́слий
• Змінити слово так, щоб у наступному складі не було наголошеного у чи і:
[коужух] кожух, бо кожуши́на
[зоузул’а] зозуля, бо зозуля́стий
[соуб’і ] собі, бо собо́ю
Запам’ятайте!
Слова, ідо пишемо з у: буряк, ворушити, мармур, парубок, пурхати, яблуко, яблуня.
Написання [а], що походить з давнього[о]
У сучасній літературній мові є кілька слів, у коренях яких уживається звук [а], що походить з давнього (етимологічного) [о]. Тут слід пам’ятати:
✵ Після г, к, х давній звук [о] змінився на [а] переважно перед наголошеним складом з [а]: багато, багатир (багач), гаразд, гарячий, гарячка, кажан, качан, хазяїн, халява
та в похідних: хазяйнувати, по-хазяйськи, качанний, збагачення, гарячкувати тощо.
✵ У деяких словах давній [о] зберігається: богатир (силач), борсук, гончар, козак, комин, котушка, коровай, кропива, лопата, монастир, отаман, оренда, погон, пором, солдат, слов’яни, компот, холоша.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.