Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Просте ускладнене речення
§ 143. Уточнювальні члени речення

Слова й словосполучення, які уточнюють, конкретизують зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення, називають уточнювальними.

Уточнювальні члени речення відповідають не просто на питання коли? де? що? та ін, а на питання а коли саме? а де саме? а як саме? а який саме? а що саме?

Вимовляються вони з видільною інтонацією і на письмі відокремлюються комами, рідше — тире.

Найчастіше уточнюються обставини місця і часу:

Тут, під кронами білих розпашілих каштанів, причаїлися наші, повні щастя, літа (Д. Луценко).

Там, за горами, вже давно день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір'я, ще ніч (М. Коцюбинський).

Там, далеко, на Вкраїні,

Сяє сонечко ясне,

Світить людям, та в чужині

Не навідає мене.

П. Грабовський.

Якщо ж обставини відносяться не до однотипних, то вони не відокремлюються:

З діда-прадіда (відколи?)

в нашім краю (де?)

Люди прагнули з піснею жити.

М. Сингаївський.

Примітка. На думку деяких мовознавців, уточнюватися можуть також інші члени речення, серед них і головні:

Слово інше кинула, студене, потоптала ватру ти байдуже (Д. Павличко).

Море сине, аж чорне, тільки білою піною б'є об берег (М. Коцюбинський).

Прослався степ, неначе море, килимом срібної трави (П. Норманський).

Якщо не можна вітер емалювати,

Прозорий вітер на ясному тлі.

Змалюй дуби, могутні і крислаті.

Котрі од вітру гнуться до землі.

Л. Костенко.

Відокремлені уточнювальні члени також можуть уводитися в речення за допомогою слів: тобто, цебто, або (=тобто), чи (=тобто), а саме, наприклад, навіть, у тому числі. Такі слова від уточнювальних членів речення комою не виділяються:

Людина розкладає розумом на найпростіші елементи все довкола, навіть саму себе (Ю. Мушкетик).

Вальдшнеп, або (тобто) лісовий кулик, — благородна птиця (Остап Вишня ).

Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст укладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього вони вимовляються з різною інтонацією і відокремлюються чи ні:

Між ярами над ставами верби зеленіють (Т. Шевченко).

Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов (П. Тичина).

Під дощем берізка біла

Край дороги на горбі

Ронить сльози голубі.

М. Шпак.

Край берега у затишку прив'язані човни (Л. Глібов).