Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Просте ускладнене речення
§ 144. Звертання

Звертання це слово або сполучення слів, що називає особу чи предмет, до якого безпосередньо звертається мовець.

Основна функція звертання — привернути увагу співрозмовника:

Мово рідна! Ти ж — як морі- — без конечна, могутня, глибинна. Красо моя! У тобі мудрість віків, і пам’яті. тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину погідну... Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонцем, і підносиш над хмари та між зорі і повертаєш до діяння, до життя, виснаго моя і мудрий вічний вчителю мій. Тож такою і будь вічно, мово рідна! (С. Плачинда).

Способи вираження звертань

Звертання виражається іменником у кличному відмінку (в однині) або в називному у множині:

Україно! Ти для мене диво! (В. Симоненко).

З твого цвіту і грому я чи світ на родивсь, Україно!

(А. Демиденко).

До тебе, Батьківщино —земле вічна,

Ведуть усі стежки й усі дороги.

Б. -І. Антонин.

Слався, наша юність, і сади, й діброви, і міста, і села, край орли ний мій! (В. Сосюра).

Інколи в ролі звертань можуть уживатися субстантивовані слова — прикметники, дієприкметники, кількісні числівники в значенні іменника:

Генії, безсмертні, на коліна

Станьте перед смертними людьми!

В. Симоненко.

Калиновим мостом проскочили коні...

Летіть, воронії, розсідлані, чорні,

Повз хмари вишневі моєї весни.

Л. Первомайський.

В одному реченні може бути кілька звертань, може повторюватися одне й те саме звертання:

Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий (О. Довженко).

Україно моя, Україно,

Я для тебе на світі живу.

Д. Павличко.

Гори ж мої, гори! Упившись вашою красою, я приходив додому світлий, тихої радості повний і в нещастях своїх щасливіш (Г. Хоткевич ).

Види та функції звертань

Розрізняють власне звертання (називає конкретну особу й спонукає її до відповіді) і риторичне звертання (називає неживий предмет, явище природи, тварину, міфічну істоту й не спонукає до дії, відповіді). Це своєрідний стилістичний прийом для створення емоційно забарвленого мовлення, активізації читача або слухача:

Упаду я зорею, мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

В. Симоненко.

Дозволь мені, мій вечоровий світе,

Упасти зерням в рідній стороні.

В. Стус.

Мово рідна, звучи в ріднім домі

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни.

А. Демиденко.

Блискучий мечу, рівний та прямий,

Сліпуча думко, наче лезо, гостра!

Ти розітнеш напруженість пітьми.

Заплетений раменами цей простір!

Олег Ольжич.

Звертання можуть виконувати функцію речення, яке називають вокативним, або реченням-звертанням:

Славний яр тур Всеволоде!

Стоїш ти на полі ратному.

Сиплеш на воїнів стрілами.

Гримиш об шоломи половецькі

Мечами гартованими.

М. Рильський.

Примітка. Особові займенники в ролі звертань не виступають, але супроводжують .х у реченні:

Я всі слова свої незлі,

всю душу пристрасної вдачі,

всі почуття мої гарячі

тобі, Вітчизно, віддаю.

П. Воронько.

І знов весна, і все у цвіті.

Рожево-біла вся земля.

Ти — найчарівніша у світі.

Ти, Українонько моя!

О. Лупій.

Особові займенники ти, ви входять у звертання, якщо воно є сполученням означення з означуваним словом:

Краю ти мій, краю.

Кращого за тебе

Я в житті не знаю!

В. Сосюра.

Лише зрідка займенники ти, ви можуть уживатись як звертання, здебільшого в розмовному мовленні для вираження різкості, зневаги:

Ви, куди їдете? Гей ти, куди лізеш?

Звертання буває непоширеним (без залежних слів) і поширеним (із залежними словами).

Звертання може поширюватися:

✵ Узгодженими та відокремленими означеннями:

І де б не був я, земле рідна,

Ти вся в мені до колоска.

Д. Луценко.

Рідна земле, щаслива й багата,

Мій уклін тобі, мій тобі спів!

В. Сосюра.

Прощайте, росяні долини, і села, сповнені краси (О. Підсуха).

Прощай, синє море, безкрає, просторе... (Леся Українка).

✵ Прикладками:

Не розлюблю тебе ніяк,

Моя вишнева Україно,

Красуне, страднице моя!

В. Сосюра.

Ти не загинеш, мій народе,

Пісняр, мудрець і гречкосій.

Є. Маланюк.

Научи нас розуму, земле, рідна ненько,

Бо сліди безбатченків вітер занесе.

В. Крищенко.

✵ Підрядними реченнями:

Хто в полі, хто в лісі — стережися (Леся Українка).

Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка).

Розділові знаки при звертаннях

Звертання може стояти на початку, в середині, наприкінці речення й виділятися в усному мовленні пауза- |

ми, а на письмі — розділовими знаками (комами, знаком оклику).

1. Звертання, що стоїть на початку речення, виділяється комою:

Народе мій, твої діла —

То і мого життя горіння.

Я лиш галузонька мала

Твого прадавнього коріння.

Д. Луценко.

Мій рідний краю, доки житиму, вславлятиму твої поля (Л. Рубан).

2. Якщо звертання вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставимо знак оклику. Наступне слово пишемо з великої літери (зрідка з малої).

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил! (В. Баранов).

Краю рідний! Люблю тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний).

Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив! П. Куліш.

Земле рідна! як тепло нам із тобою (М. Рильський ).

3. Звертання, що стоїть у середині речення, виділяється комами:

І поки не всміхнулась Україна,

Народе мій, прошу тебе — не спи.

В. Крищенко.

Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема (В. Сосюра ).

Як помира листок без гілки,

А квітка без стебла,

Так я без тебе, Україно,

На світі не жила б.

М. Овдієнко.

Учітеся, брати мої, думайте, читайте... (Т. Шевченко).

Ти в моєму серці, Україно,

Думою Шевченка гомониш.

Б. Олійник.

4. Звертання, що стоїть у кінці речення, виділяємо комою, а після нього ставимо той знак, якого потребує зміст речення (крапка, знак питання чи знак оклику):

Не шукав я до тебе

Ні стежки, ні броду...

Я для тебе горів,

Український народе!

В. Симоненко.

5. Якщо перед звертанням стоять вигуки о, ой, то кома після них не ставиться:

О Україно! Хай нас людство судить —

Тобі одній думки і кожний рух!

Олег Ольжич.

О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у негоді...

М. Рильський.

О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні,

І лазурово простелися,

І душу порятуй мені.

В. Стус.

Інші ж вигуки від звертання відділяються комами:

Гей, нові Колумби й Магеллани,

Напнемо вітрила наших мрій!

В. Симоненко.

6. Особові займенники ти, ви, що виконують функцію підмета й стоять після вигуків о, ой, не входять до звертання, яке відокремлюється:

Гей ви, зорі ясні, тихий місяцю мій,

Де ви бачили більше кохання?

В. Сосюра.

7. Повторювані або однорідні звертання розділяються комами або знаком оклику:

Любове грізна! Світла моя муко!

Непереможна радосте моя!

Бери мене! У материнські руки

Бери моє маленьке гнівне Я!

В. Симоненко.

Порівняйте!

1. В односкладних реченнях з пропущеним підметом звертання не виступає членом речення:

односкладні речення:

Зоре моя вечірняя, зійди над горою... (Т. Шевченко).

Місяцю надламаний, зо мною будь і освяти печаль мою (В. Свідзинський);

двоскладні речення:

Зоря вечірняя сходить над горою.

Місяць надламаний хай буде зі мною і освятить печаль мою.

2. Щоб розрізняти підмети і звертання, потрібно пам'ятати:

✵ Іменники в кличному відмінку — завжди звертання:

А я взяла і вигадала святе — тебе, моя поезіє, тебе (Г. Світлична).

✵ Іменники в називному відмінку множини можуть виступати підметами і звертанням.

✵ Звертання не можна замінити займенниками він, вона, воно, вони, при ньому можна поставити (або стоять) інші займенники у будь-якому відмінку:

Хлюпни нам [ти], море, свіжі лави! О земле, [ти] велетнів роди! (П. Тичина).

Я п'ю тебе, сонце, твій теплий, зцілющий напій (М. Коцюбинський).

Граматичні форми звертань