Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Фонетика. Графіка. Орфоепія
Графіка. Письмо
§ 12. Письмо. З історії походження

Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності.

Первісні люди, щоб запам’ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізувати про наявність якихось предметів або істот, використовували зламані гілки дерев, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна їх вважати письмом? Більшість учених схиляється до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене в стародавніх інків, — вузликове письмо: на паличку нав’язувалися різноколірні шнурки з вузликами.

Таким було письмо ірокезів — вампум: на пояс у певній послідовності чіпляли різноколірні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, означала щастя, мир, у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам’ятати й передати зміст повідомлення. Залишки таких примітивних форм передачі інформації живі й у свідомості сучасної людини. Скажімо, звичай вітати гостей хлібом і сіллю, що символізує гостинність та добре ставлення. Відомий здавна український звичай, коли дівчина підносить парубку гарбуза на знак незгоди вийти за нього заміж. Чорний одяг сповіщає про траур того, хто його носить, у білий одяг одягається наречена в день шлюбу. Обручка на руці повідомляє про те, що людина І одружена.

З глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях, зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменя. Ці первісні малюнки й різьблення про щось повідомляли й були попередниками піктографії (від латинського pictus — розмальований і грецького grapho — пишу) — малюнкового письма. Наскельний малюнок почав виконувати нову функцію: із знака первісної магії перетворився на розповідь. З’являється графема — начертальний знак, який властивий писемності. Знаком піктографічного письма є піктограма — малюнок чи серія малюнків, що не ілюструють розповідь, а самі є цією розповіддю, бо в них закладений певний зміст. Піктографія — це перша форма спілкування за допомогою накреслених знаків — графем, однак це ще не писемність у повному розумінні слова, оскільки вона не передавала звуків мови. «Прочитати» (зрозуміти) значення піктограми можна й не знаючи мови тієї людини, яка намалювала піктограму.

Піктографія з’явилася десь наприкінці кам’яної доби.

Піктографічне письмо задовольняло потреби людей тільки на певному етапі існування суспільства, бо писати за допомогою малюнків було не дуже зручно. Для цього потрібен був певний «художній» хист. Крім того, таке письмо було трудомістким, забирало багато часу.

Лист індіанських племен

Але піктографія виявилася невмирущою формою спілкування. Піктограми й нині є зручним засобом взаєморозуміння між людьми, які розмовляють різними мовами. Піктографічні системи знаків широко використовуються в місцях, де перебувають люди з усього світу — на вокзалах, у портах, аеропортах. Так, зображення телефонної трубки інформує про те, що поряд є телефон, якщо кавова чашка — шукайте кав’ярню, якщо виделка й ніж — десь недалеко ресторан. Піктограми збереглися н у системі дорожніх знаків, вони широко використовуються в рекламах, на вивісках.

Минали віки, малюнки-значки дедалі більше спрощувалися в зображенні, часом вони зовсім не нагадували предмета. Цього вимагали потреби суспільства, виникала необхідність передати на письмі складніший за змістом і більший за обсягом текст. На зміну малюнковому письму приходить ідеографічне (від грецьких idea — образ і grapho — пишу). Цей вид письма передавав не лише назви предметів, а й абстрактні поняття, ідеї.

Зразком ідеографії є письмо Стародавнього Єгипту, китайське письмо. Знаки ідеографічного письма називають ієрогліфами (від грецьких hiero — священний і grapho — пишу, тобто священнописання, буквально — «різьба жерців», бо перші ієрогліфи вирізали на камені або кості, а таємницею письма володіли лише жерці).

Ієрогліфічним було письмо стародавніх індіанців майя, у писемності яких були й алфавітні (фонетичні) знаки, і такі, що позначали цілі слова, і такі, що пояснювали значення слів, але не читалися, і такі, що означали склади.

Китайське письмо налічує близько 49 тисяч ієрогліфів, які за композицією є прості та складні. Нині практично використовується приблизно 5 тисяч ієрогліфів.

Другим поширеним видом ідеографічного письма був клинопис — письмо у вигляді клинців, яке зародилося між Тигром і Євфратом у стародавніх шумерів, а потім перейшло до вавилонян і ассирійців.

Ієрогліфічне письмо, яке було кроком уперед у розвитку писемності світу, теж задовольняло потреби суспільства лише на певному щаблі історії. Писання ієрогліфами виявилося не цілком зручним: воно потребувало багато часу для навчання. Щоб набути вмінь писати значками, які складалися з хитромудрих графічних елементів, потрібно було довго вчитися. Тому для більшості людей це письмо було малодоступним.

Зразки ідеографічного письма поширені й нині. Так, цифри, математичні знаки, хімічні формули, деякі дорожні знаки — це ідеограми.

Ідеографічне письмо змінилося складовим (силабічним), яке полягало в тому, що одним і тим самим значком став позначатись один склад. Знак, який раніше міг означати ціле слово, у складовому письмі стає знаком, що позначає тільки певний склад і може бути використаний для написання слів, до яких цей склад входить.

Батьківщиною складового письма вчені вважають Південну Месопотамію, адже там, у стародавнього народу шумерів, десь у IV—II тис. до н. е. з ідеографічного письма народилося складове. Кілька систем складового письма мала Стародавня Індія. Найкращим зразком складового письма було староіндійське письмо деванагарі, яке мало 48 основних знаків, кожен з яких означав склад, що мав будову «приголосний плюс голосний а»

У цьому письмі вживалися надрядкові і підрядкові знаки. Алфавіт деванагарі мав осмислений порядок розміщення букв: вони групувалися відповідно до класифікації приголосних звуків.

Нині складове письмо використовується в Японії.

Складове письмо — це фонографічне (від грецьких phone — звучання і grapho — пишу) письмо, тобто таке, яке передає мову в її звуковому оформленні.

Якісно вищим щаблем у розвитку фонографічного письма стало буквено-звукове, або алфавітне, письмо, де графічний знак передає звук.

Буквене письмо веде свій початок від староєврейського та фінікійського письма, у якому буквами позначалися приголосні звуки, а голосні — діакритичними знаками. Найдавніше алфавітне письмо фінікійців використали греки, але вони на письмі стали позначати вже й голосні звуки, використовуючи для цього деякі фінікійські літери, а деякі для позначення голосних ввели свої. На основі грецької системи письма утворилися латинський та слов’янський алфавіти.

Фонографічне письмо на сучасному етапі розвитку людства є найзручнішим для використання. Воно має невелику кількість графічних знаків, написання яких не викликає особливих труднощів у зв’язку з тим, що їхні елементи нескладні. Завдяки цьому воно швидко засвоюється й поширюється серед мов. Водночас фонографічне письмо забезпечує точну передачу повідомлення [37, с. 16-19].