Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ

Звуки мовлення

Класифікація приголосних звуків

Приголосні звуки утворюються за допомогою голосу і шуму або тільки шуму.

Приголосні, що складаються з голосу і шуму, називаються дзвінкими ([б], [д], [д ’], [г], [ґ], [ж], [з], [з’], [͡д͡ж], [͡д͡з], [͡д͡з’], [в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й]), а ті, що утворюються лише за допомогою шуму, — глухими ([к], [п], [т], [т’] [х], [ф], [с], [с’], [ц], [ц’], [ч], [ш]).

За схожістю вимови окремі дзвінкі і глухі приголосні утворюють співвідносні пари: [б]-[п], [д]-[т], [д’]-[т’], [ґ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [з’]-[с’], [г]-[х], [͡д͡ж]-[ч], [͡д͡з]-[ц], [͡д͡з’ ]-[ц’].

Звуки в парах різняться тим, що у дзвінких до шуму додається ще й голос.

Не утворюють пар за ознакою дзвінкості/глухості глухий приголосний [ф], а також дзвінкі [в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й]. Ці дзвінкі приголосні відрізняються від інших більшою звучністю (у них голос переважає над шумом), тому ще називаються сонорними (від латинського sonorous — звучний).

Під час вимови приголосних звуків на шляху видихуваного повітря можуть створюватися перепони різними органами мовлення (губами, зубами, переднім піднебінням, задньою частиною ротової порожнини тощо). Від місця перепони залежать різні особливості приголосних.

За місцем перепони, тобто за місцем творення, приголосні поділяються на:

а) губні:[б], [п], [в], [м], [ф];

б) зубні: [д], [д’], [ті, [т’], [з], [з’], [с], [с’], [ц], [ц’], [͡д͡з], [͡д͡з’], [л], [л’], [н], [н];

в) піднебінні: [р], [р’], [дж], [ж], [ш], [ч], [й];

г) задньоротові: [г], [к], [х], [ґ].

Зубні звуки [з], [з’], [с], [с’], [ц], [ц ], [͡д͡з], [͡д͡з’] ще називають свистячими, а піднебінні [ж], [ч], [ш], [͡д͡ж] — шиплячими.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.