Довідник з української мови - Дудка О. О. 2010

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Пряма і непряма мова. Діалог

Розділові знаки при прямій мові

1. Пряма мова після слів автора:

А: «П». Старий Франчукраптом схопив порожне відро, відімкнув його від криничного цепу і наче аж урочисто сказав: «Ти ось хвилину зажди, сину. Я од журавля принесу. Там вода м’яка і рутою пахне» (І. Григурко).

А: «П!» Сам лежить у калюжі, а кричить: «Не бризкай!» (Народна творчість).

А: «П?» Питається Трав’яний Хлопчик: «Чи подобається тобі на чарівному горищі?» (Б. Крауш).

А: «П...» Щаслива мати дивилася на своіх здорованів і похитувала головою: «Діточки галушок захотіли... Маленькі мої...» (М. Стельмах).

2. Пряма мова перед словами автора:

«П»,- а. «Весна... Ще одна весна»,— сказала замріяно й трохи сумно Світлана Кузьмівна (Ю. Мушкетик).

«П?»- а. «Хто?»— доноситься з-за дверей глухо, заспано (В. Дрозд).

«П!»- а. «День добрий!» — чемно вітали вчителя діти по дорозі до школи (Д. Бедзик).

«П...»- а. «Біда...»— стогоном обзивається темрява (М. Стельмах).

3. Пряма мова розірвана словами автора:

а) на місці розриву не було знака або стояв один із знаків: [,], [;], [—], [:];

«П,-а,-п». «Нумо, хлоп’ята,— каже Семирозум, дістаючи цівку й сіпаючи нитяними віжками,— рушимо» (В. Дрозд);

б) на місці розриву стояла крапка;

«П,- а.- П». «Ти збирайся, не спіши,— додав Арсен.— Ми отут на травичці почекаємо» (І. Григурко);

в) на місці розриву стояв [!], [?] або [...].

«П! - а.- П». «Як дивно підібрані кольори! — сказав Олександр Кіндратович, обережно відбираючи в Холода букет.— Чудесна гармонія» (Ю. Мушкетик).

«П?-а.-П». «І всі загинули? — спитав Григорій тужно.— Ніхто не вирвався?» (В. Шевчук).

«П...-а.-П». «Прощай...— промовив \Сковорода] журно.— Можливо, ми вже не побачимося» (В. Шевчук).

4. У словах автора два дієслова зі значенням висловлювання.

«П,-а: -П». «Ви молодий, а думаєте по-стародавньому, ніби справді сите черево на науку не квапиться,— усміхнулася приязно Галина й легко торкнулася плеча юнака: — Ходімо!» (Б. Антоненко-Давидович).

5. Пряма мова в середині авторських слів:

А: «П». а. Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле (Народна творчість).

А: «П» - а. Я крикнув: «Згода»— і одвів полки (Л. Костенко).

А: «П!» - а. Та й дивлюсь нишком, чи не

А: «П?» - а. пізнаю його де, коли чую: «Ой мені

А: «П…» - а. лишенько!»— жахнулася Катря обік мене. Оглянулася я:

«Що тобі?» — питаю (Марко Вовчок).

Зверніть увагу!

Якщо пряма мова, виражена розповідним реченням, розриває слова автора, перед нею ставиться двокрапка, а після неї тире або кома. Тире ставиться, коли на місці розриву не повинно бути ніякого знака, а кома — якщо вона була в словах автора. Перевірити це можна, вилучивши пряму мову. Порівняйте: Вона сказала: «Я ще повернуся»— й вийшла з кімнати (Вона сказала й вийшла з кімнати) і Сказавши: «Я ще повернуся», вона вийшла з кімнати (Сказавши, вона вийшла з кімнати).

У такій позиції після прямої мови можуть ставитися кома й тире, якщо пряма мова закінчується звертанням, відокремленим членом речення, підрядною частиною тощо. Близнята глянули на батька. Він кивнув їм головою: «Ідіть, хлопці, коли пан кличе»,— і пильно-пильно подивився на Левка... (М. Стельмах).