Ділова українська мова - І.М. Плотницька 2008

Розділ 4. Граматична парадигма службових частин мови в ділових паперах

4.2. Сполучник

Сполучник - службова частина мова, що служить для зв’язку слів, членів речення та частин складного речення.

За синтаксичною функцією та значенням сполучники поділяються на такі групи:

Уживання сполучників і-й

Уживання сполучника і:

✵ перед так званими йотованими (є, ї, я, ю)

✵ на початку речення

✵ після голосного перед приголосним

✵ між голосними

Уживання сполучника й:

✵ між приголосними

✵ після паузи перед приголосним

✵ при зіставленні понять

Чергування і-й не відбувається:

✵ після паузи;

✵ перед й, є, ї, я, ю (вага і ємкість);

✵ при зіставленні і протиставленні (батьки і діти);

✵ у заголовках (“Господарська і фінансова діяльність облдержадміністрації”).

В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника і, так і сполучника та, доречно використовуючи то один, то другий, наприклад:

Надання субвенцій, виділення необхідних ресурсів для виконання програм і проектів та інші витрати, пов’язані зі здійсненням містом столичних функцій.

Припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених Конституцією і чинним законодавством України.

Для приєднання підрядної причинової частини до головної треба використовувати сполучники бо, тому що, через те що, оскільки, а не так як.

Треба розрізняти складні сполучники щоб, якби й однозначні з ними самостійні слова, що пишуться з частками би, б окремо.

Сполучники зате, проте пишуться разом, а однозвучні з ними займенники з прийменниками за те, про те - окремо.

У діловому мовленні переважно вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як.