Політологія: навчальний посібник Частина ІІ - Висоцький О.Ю. 2012
Лекція 5. Політична влада, її сутність і форми
Ресурси та види влади. Політичне панування та легітимність
Важливою соціальною причиною покори одних людей іншим є нерівномірний розподіл засобів чи ресурсів влади.
Під ресурсами влади розуміються всі її засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади у відповідності з цілями суб’єкта.
Ресурси влади використовуються для винагороди, покарання чи переконання.
Ресурси влади різноманітні. Їх можна по різному класифікувати:
I група: 1) Утилітарні — матеріальні і соціальні блага, що визначаються (співвідносяться) виключно практичною вигодою чи користю (гроші, предмети споживання); 2) Примусові — засоби кримінального та адміністративного впливу; 3) Нормативні — засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини;
II група. Класифікація у відповідності зі сферами діяльності:
1) економічні ресурси; 2) соціальні; 3) культурно-інформаційні — знання та інформація, а також засоби їх отримання: наукові та освітні заклади тощо; 4) силові ресурси — апарат фізичного примусу; 5) сама людина.
В суспільстві існують різні види влади: економічна, політична, державна,
соціальна, духовна, сімейна, інформаційна тощо.
Економічна влада — це контроль над певними економічними ресурсами, власність по відношенню до різних матеріальних цінностей, підпорядкування своїм інтересам інших учасників економічних відносин.
Соціальна влада — це розподіл соціального положення людей, їх стосунків, посад, привілеїв, а також контроль над цим розподілом (скажімо, призначення міністрів, голів адміністрацій).
Політична влада — це виявлення організованої волі однієї групи людей на основі осмисленого політичного інтересу по відношенню до іншої, в ході якого здійснюється підпорядкування загальним (чи видаваємим за загальні) цілям.
Особливості політичної влади:
1. Здатність, готовність її носія виявити політичну волю;
2. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб;
3. Наявність політичних організацій, через які здійснюється політичне волевиявлення
4. Політичний вплив на суспільство в цілому, на всі сфери суспільства;
5. Забезпечення соціального панування в суспільстві носія політичної влади.
Політична влада має різноманітні форми виявлення: державна влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна влада.
Головним знаряддям політичної влади є влада державна, адже найсуттєвішим у політиці є досягнення і утримання державної влади.
Державна влада - це така форма влади, яка виражає волю економічно та політично панівної спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, а також має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов'язкові для всього населення.
Особливості державної влади:
1. Публічний характер, тобто всезагальність і безликість, що означає звернення до всіх громадян від імені всього народу на основі права, юридичного закону;
2. Обов’язковість владних розпоряджень для всього населення;
3. Наявність певного територіального простору, що визначає межі державної влади;
4. Монополія на юридичне закріплення влади;
5. Монополія на наявність спеціального апарату примусу, використання засобів організованого й законодавчо інституйованого насильства;
6. Моноцентричність, тобто наявність єдиного центру управління всією державою (на відміну, наприклад, від влади економічної).
Державна влада розподіляється на законодавчу, виконавчу, судову. Діяльність структурних елементів влади, її функціонування багато в чому залежить від шляхів досягнення (отримання) влади.
Історично відомі такі шляхи завоювання чи досягнення політичної, державної влади: 1) Політична реформа (зміна політичного життя без зміни основ існуючого ладу): а)реформа зверху; б) зречення влади, відмова від влади; в) поступове реформування влади погодженими зусиллям владних і опозиційних політичних сил. 2) Політична революція. 3) Контрреволюція. 4) Мілітаристська форма досягнення влади (воєнний переворот). 5) Політичний переворот.
Що стосується питання реалізації влади, то, це, по суті, питання політичного панування або виконання функцій влади. Функції політичної влади: 1) інтегративна; 2) регулятивна; 3) функція мотивації політичної життєдіяльності суспільства; 4) об’єднувальна; 5) стабілізаційна.
В суспільстві відносини влади багатоманітні, мінливі і відносні. Щоб відносини влади упорядкувати, стабілізувати в суспільстві саму владу, зробити її здатною до виконання покладених на неї функцій, необхідно владу інститулізувати, закріпити у формі політичного панування. Політичне панування — поняття в соціології і теорії політики, що характеризує реалізацію, здійснення влади, яка набирає інституціональні форми і передбачає розчленування суспільства на панівні і покірні спільності, соціальні групи, а також виділення і уособлення, відокремлення особливого управлінського апарату. Панування відрізняється від поняття влади, хоча влада може досягати становища панування. Політичне панування означає структурування в суспільстві відносин влади і підкорення, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінської праці і звичайно поєднаних з ним соціальних привілеїв, — з одного боку, і виконавчої діяльності, — з другого.
Політичне панування виникає тоді, коли влада інституалізується, стає стійкими відносинами, коли в соціальній організації встановлюються позиції, зайняття яких дозволяє приймати рішення, наказувати, дозволяти або ж забороняти. Відомий німецький соціолог М.Вебер відмічає, що панування означає шанс зустріти покору певному наказу. Формою суспільної організації влади є нерозривно пов'язане з нею політичне панування. Ще до утвердження політичного панування виникає політична влада, якщо вона спирається на силу. Тривалий період влада не може утриматися без встановлення політичного панування. Природно, політичне панування — це політичний порядок, в умовах якого одні командують, а інші підкоряються, хоча ті, хто командує, можуть бути і підконтрольні демократично настроєним підлеглим. Такий порядок може відповідати інтересам не тільки керівної, управляючої меншості, але й усього суспільства або його більшості.
Політичне панування або реалізація влади безпосередньо пов’язана з встановленням і дотриманням норм діяльності людей, що найбільш повно представлені в праві, в юридичному законодавстві.
Влада реалізується також у формі рішень правового, економічного чи духовного порядку, які лежать в основі управлінської діяльності.
Влада реалізується в діяльності соціальних інститутів, організацій та установ, в яких приймаються правові норми та політичні рішення і які забезпечують регулювання, організацією та управління суспільних відносин. Тобто, політична влада завжди інституціоналізована.
Таким чином, політичне панування або реалізація влади — це використання організацій, встановлених норм, рішень та санкцій для досягнення певних політичних інтересів, які в тій чи іншій мірі виражають загальні цілі та цінності суспільства.
Важливе значення для владних відносин має визнання суспільством, народними масами обґрунтованості, необхідності і правомірності даної політичної влади та її носіїв. В цьому сутність проблеми легітимності влади.
Тобто, поняття легітимності влади характеризує визнання суспільством авторитетності, правомірності і справедливості влади, відповідності її основоположним цілям держави та загальноприйнятим принципам і цінностям, виправдання суспільством обраного політичного курсу, діяльності певного суб’єкта політики.
Легітимність пов’язана з вірою переважної частини населення в те, що існуючий політичний порядок є найкращим для даної країни.
Легітимність може виражатись в добровільному прийнятті більшістю населення конкретної форми правління (скажімо, монархії), влади тої чи іншої соціальної групи, партії.
Відомий німецький соціолог М.Вебер виділив три основні типи легітимності.
1. Традиційна легітимність. Влада діє по традиційним правилам і відповідає традиційним цінностям мас. Ця легітимність виникає на основі звичаїв, традицій, звичці коритися владі, вірі в непорушність і священність здавна існуючих порядків. (Монархія).
2. Легальна чи раціонально-правова легітимність. Вона заснована на добровільному визнанні встановлених юридичних норм.
3. Харизматична (персональна) легітимність: визнання влади засновано на вірі мас в особливі здібності і властивості політичного лідера, вождя. Джерело такої легітимності — особливий авторитет політика.
