Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 2. Історія зарубіжної політичної думки
Загальне і особливе в політичних поглядах представників політичної думки Стародавнього Сходу, Греції та Риму

Політичні знання зародилися в глибокий давнині в країнах Стародавнього Сходу. Формування політичної думки зв'язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли появляється приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ суспільства — родів, племен, общин, — на різноманітні соціальні спільності, виникають класи та різноманітні соціальні верстви, утворюються держави. Єдиним у становленні і розвитку політичних ідей у всіх стародавніх народів Індії, Китаю, Стародавнього Єгипту, Греції, Персії Риму є те, що вони сягають корінням в джерела міфології і оперують міфологічно-релігійними уявленнями про місце людини в світі. Наприклад, у священних книгах стародавніх індусів всі події зображуються як прояв світового порядку, дотримання якого вважалось обов’язковим, бо це свідчило про виконання обов'язків кожною людиною.

Уже в ІІІ - ІІ тисячолітті до н.е. населення Стародавнього світу — Єгипту, Китаю, Індії та інших країн зазнало соціального розшарування. На зміну простому первісному ладу прийшов класовий устрій. Економічно такий тип суспільства характеризується пануванням патріархального натурального господарства, стійкістю державних форм власності на землю і общинним землеволодінням, надто повільним розвитком індивідуальної приватної власності. Традиціоналізм общинного життя, незрілість різних суспільних верств впливали на зміст уявлень про політику. Головне місце в політичній свідомості таких суспільств займали міфи про божественне, надприродне походження суспільних порядків. З міфами зв'язані традиції обожнювання існуючої влади і її розпоряджень. Політичні вчення Стародавнього світу залишались сугубо прикладними. Головний зміст їх становили питання, що стосуються мистецтва (ремесла) управління, механізму здійснення влади і правосуддя. В політичних доктринах відображалися не стільки теоретичні узагальнення, скільки конкретні проблеми панування та методів здійснення влади. Державна влада ототожнювалась з владою царя або імператора. Верховний правитель вважався втіленням держави, зосередженням всієї державності. Політичні вчення не відокремлювалися від моралі і становили своєрідні етикополітичні доктрини.

Для політичних вчень Стародавнього світу характерно те, що в них не тільки зберігалися, але й розвивалися релігійно-міфологічні погляди, а теорії державності сповнені релігійних догм, моральних уявлень і прикладних знань про політику. Політичні вчення розвивалися в рамках філософських течій і не відокремлювалися від релігійних форм. Вони освячували соціально — політичну нерівність, привілеї знаті та верховної влади. В процесі розвитку політичних ідей виробилися деякі спільні риси.

Видаткову роль у формуванні і розвитку духовної і політичної європейської культури має філософська спадщина Древньої Греції та Риму. Вона виникає в умовах поділу суспільства на вільних та рабів і політична думка того часу, у тому числі і демократична, розвивається як ідеологія тільки для вільних. Свобода — це головна цінність. Політика у Древній Греції — це право діяльності вільних, а труд — це обов’язок рабів. Виходячи з цієї імперативної установи, ціль політичного життя для полісів була в пошуках розумної межи справедливісті, яка відзеркалює спільний інтерес усіх громадян полісу. Інакше кажучи, у центрі суспільної думки знаходилися проблеми становлення і розвитку державного ладу, співвідношення громадянина та спільноти, правові та морально — етичні норми поведінки людей. Умовно ці теоретичні пошуки можна розділити на три періоди:

1. ІХ — VІ ст. до н.е., — умовний період первісних міфологічних уявлень, зв'язаний зі становленням державності Стародавньої Греції. Процеси розвитку державності відображені у творчості Гомера, Гесіода, знаменитих «семи мудреців», до яких належить Солон. Формуються філософські погляди про державу в творах Піфагора і піфагорійців, Геракліта. Фалесу належить така аксіома життєвої поведінки: «Не роби сам того, що ти гудиш у других». По Солону, той, хто в період державної смути відмовляється зі зброєю у руках стати на бік якоїсь політичної сили, повинен бути засуджений до вигнання за відсутність громадянської позиції.

2. V— перша половина ІV ст. до н.е., — період переходу до раціонального осмислення, зв'язаний з розквітом філософської і політичної думки про державу в Стародавній Греції, що знайшло відображення в ученнях Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Аристотеля. Питання про збереження полісної єдності в умовах відмови від колективного сімейного права власності і переходу до індивідуальної приймає першочергове значення. Попрання справедливості і закону розглядається як антисуспільний і антибожествений вчинок.

3. Друга половина ІV — ІІ ст. до н.е. — це період еллінізму. Початок занепаду державності в Стародавній Греції, та розквіту політичної практики суспільної думки Риму. Грецькі поліси підпадають під володіння Македонії, а потім Риму.

Політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції. Пояснюється це тим, що формувалися держави на основі однотипних соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у розвитку їх культур. Політичні вчення в Стародавньому Римі формувалися на основі філософських шкіл, що перенесені з Греції. Та новизна і оригінальність політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї, що відповідали відносинам зрілого рабовласницького суспільства. Зміни в політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності і рабства, патриціїв та плебеїв.