Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 4. Людина як об’єкт і суб’єкт політики
Права людини в житті суспільства

В результаті соціалізації людина стає суб’єктом політико-правових відносин, в процесі яких вона не тільки засвоює, але і реалізує певні права та свободи.

Орієнтація політики на інтереси людей, її олюднення здійснюється за допомогою певних принципів, що втілюють гуманістичні цінності у взаємовідносинах між індивідом, суспільством, державою. Такою специфічною конкретизацією гуманістичних уявлень стосовно світу політики і є права людини. Вони являють собою принципи, норми взаємовідносин між людьми і державою, що забезпечують індивіду можливість діяти за своїм бажанням (цю частину прав за звичай іменують свободою) чи отримувати певні блага (це — власне права).

Сам термін «права людини» вживається як у широкому, так і в вузькому розумінні. У вузькому значенні — це тільки ті права, які не надаються, а лише охороняються та гарантуються державою, діють незалежно від їх конституційного закріплення і державних кордонів. До них у більшості сучасних країн відносять рівність всіх людей перед законом, право на життя і тілесну недоторканність, повагу людської гідності, свобода від довільного, незаконного арешту чи затримання, свобода віросповідання і совісті, право батьків на виховання дітей, право на опір гнобителям та інші.

В широкому значенні права людини включають увесь найширший комплекс прав і свобод особи, їх різні види.

Сучасна типологія прав людини досить різноманітна. Найбільш загальною їх класифікацією є поділ всіх прав на негативні (свободи) і позитивні. Таке розмежування прав засновано на різниці в них негативного і позитивного аспектів свободи. Як відомо, в негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно особи, можливість діяти за власним бажанням, в позитивному — як свобода вибору, а головне, як здатність людини досягати поставлені цілі, вияв здатності до індивідуального розвитку в цілому.

У відповідності з таким розумінням свободи негативні права визначають обов’язки держави та інших людей утримуватись від тих чи інших дій стосовно індивіда. Вони запобігають небажані втручання і обмеження, що порушують свободу особи. Ці права вважаються основоположними, абсолютними, їх здійснення не залежить від ресурсів держави, рівня соціально-економічного розвитку країни. Негативні права складають підмурки індивідуальної свободи. Майже всі ліберальні права мають характер негативного права.

На відміну від негативних прав, позитивні права фіксують обов’язки держави осіб та організацій надавати громадянину ті чи інші блага, здійснювати певні дії. Характер позитивного права мають всі соціальні права. Це, наприклад, право на соціальну допомогу, освіту, охорону здоров’я, гідний рівень життя тощо. Реалізувати ці права значно важче, ніж негативні права, так як нічого не робити значно легше, ніж щось робити чи надавати кожному громадянину. Здійснення позитивних прав неможливо без наявності у державі достатніх ресурсів. Їх конкретне наповнення прямо залежить від багатства та могутності держави, демократичності її політичної системи. У випадку обмеженості ресурсів позитивні права можуть гарантувати громадянину лише «рівність у злиднях», як це мало місце у багатьох країнах адміністративного соціалізму.

Права і свободи також поділяються на:

1) Природні: право на життя, свободу і безпеку, рівність всіх перед законом, свобода совісті, слова, власності, право на участь у вирішенні суспільних справ.

2) Громадянські права призначені гарантувати індивідуальну автономію та свободу, захищати особу від свавілля з боку влади та інших людей. Ці права дозволяють людині зберігати індивідуальність, бути самою собою у стосунках з іншими людьми і державою. До них відносять: право на особисту недоторканність, право на захист честі і гідності, право власності, свободи створення політичних і неполітичних організацій, право судового захисту, право на свободу пересування.

3) Політичні права визначають можливості активної участі громадян в управлінні державою і в громадському житті. До них відносять право людини на громадянство, право вибирати і бути вибраним, право на заміщення державних посад, свобода зборів, маніфестацій, право на інформацію, свобода слова, друку, свобода совісті тощо.

Крім названих прав і свобод в літературі виділяються ще й такі права як економічні, соціальні, культурні, екологічні, колективні, права народів і права людства.

Ступінь реалізації всього комплексу прав людини безпосередньо характеризує рівень розвитку, прогресивність та гуманізм політики як окремих країн, так і всієї людської цивілізації.