Політологія: навчальний посібник Частина І - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 3. Політична думка в історії України
Політична думка в Україні в ХІV — ХVІІІ ст.

Історія соціально-політичної думки в Україні період з ХVІ — початок ХVІІ ст. відзначається активізацією інтелектуального життя, розвитком національно-патріотичних ідей, де знаходить відображення протест проти соціального гноблення українського народу.

Пробудження національної самосвідомості викликало розгортання руху за національне визволення. В кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. Україною прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань, яка згодом переросла в національно-визвольну війну під проводом Б.Хмельницького. Тоді ж, в освічених колах визріває переконання, що примусові полонізація та покатоличення загрожують самому національному існуванню народу, що польсько-католицькій експансії треба протиставити вітчизняну систему духовних цінностей, самобутню культуру тощо.

Саме в цей час був створений в 1579 р. в Осторозі з ініціативи князя Василя Костянтиновича Острозького, культурно-освітній осередок. Згодом він був перетворений у школу.

Ідеї філософії про пізнання світу, походження держави і влади, свободу особи, соціальну рівність знаходимо в працях полеміста Кирила Ставровецького. В його творі «Зерцало Богослів'я» висловлюються думки про сутність влади, що дана богом, знаходять відображення ідеї про вічність матерії, про те, що в природі і суспільстві все тече, все змінюється, стверджується те, що суспільство, держава — це не божественне благовоління, а штучні утворення, продукт діяльності людей. Свої індивідуальні інтереси громадяни підпорядковують суспільним.

Серед мислителів-полемістів тоді ж виділяється вихованець острозької школи філософ Христоф Філалет з Волині, який висуває ідею обмеженої монархії і вважає, що відносини між монархом і народом мають ґрунтуватися на законах і добровільній згоді. Рішуче виступаючи проти соціального і релігійного гноблення українського народу польськими магнатами, Філалет відстоює соціальні свободи і зокрема, свободу совісті. На його думку, влада монарха зовсім не стосується душі, влада монарха не абсолютна, і стосовно «тіла» людини, тобто земних світських суспільно-державних справах, монарх не має права вершити свавілля, беззаконня над народом, відносини між монархом і народом будуються на законах і добровільній згоді. Звичайно ж, соціально-політичні погляди Христофа Філалета містять ідею суспільного договору і природних прав, обмеження влади монарха законом.

Іван Вишенський (1550 - 1620) — український православний полеміст, свою полемічну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Центральне місце в полеміці належить людині з реального життя, яка активно вирішує свої проблеми. В основі церковного життя мають стояти засади раннього християнства, а саме — демократичні засади рівності, братства, свободи, справедливості, а все негативне в людському житті є результат жадоби, багатства і розкоші, необмеженої влади і свавілля. І. Вишенський сформулював концепцію соборності правління християнською церквою, в основі якої лежить ідея рівності всіх людей (природне право не дає нікому права свавільно ставати вище над іншими). Рівність перед богом не дає права поневолювати і деспотично правити правителям підлеглими. Визначаючи принцип ранньохристиянської рівності основним у визначенні соборності, він виступав за те, щоб всі церкви були рівні між собою і будували свої відносини й управлялися соборно. Виходячи з демократичних засад соборності, полеміст відкидав теорію абсолютного централізму духовної і світської влади папи римського, критикував світську владу, що далека від ідеалу раннього християнства, підкреслював, що Бог дав владу не для того, щоб чинити свавілля, а для того, щоб утверджувати закон і справедливість.

Києво-Могилянська академія. Просвітництво. З переміщенням центру політичного та культурного життя в Київ на базі кількох освітніх осередків створюється Київська школа. В кінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. створюється освітній осередок на Слобожанщині — в Харкові — колегіум. Започатковану в Острозі справу розвитку освіти продовжують братські школи, що виникають в багатьох міста України. В цей період спостерігається посилення Києво-Печерської лаври, навколо якої гуртуються вчені, політичні діячі, духовенство. Культурним осередком стають Київська братська школа та братство вчених при Києво-Печерській лаврі. Тоді ж важливим культурним осередком стало братство зі школою, навколо якого об'єдналися представники різних верств населення.

Київську школу очолювали відомі учені й просвітники. Першим ректором став Іов Борецький. З його ім'ям зв'язаний прогресивний напрям розвитку у педагогічній думці в Україні.

В осені 1631 р. у Києві виникла ще одна школа — Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Школа створювалася за зразком шкіл підвищеного типу. Лаврська школа згодом об'єдналася з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти з 1632 р., отримала назву колегії

Петро Могила (1574 - 1647). Творча спадщина Петра Могили велика. Значну увагу вчений і політичний діяч відводить соціально-політичним проблемам і вченням. Розглядаючи державу і суспільство, П.Могила не відокремлює їх одне від одного. Держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людей на основі закону, організує господарську діяльність, захищає людей, піклується про виховання та розвиток душі і тіла. В творах П. Могили можна знайди роздуми про світську владу, які далеко не завжди співзвучні з ідеєю верховенства влади церкви. Розкриваючи ідею верховенства православної церкви, П. Могила відмічав, що хоча цесарська, королівська влада і важлива, але ще важливішою є влада священицька, тому що це влада від Бога. Ідеальний володар — це сильний православний цар, який відданий православ'ю, вірі в бога, від якого одержав владу і якому підзвітний.

Погляди П.Могили на взаємини церкви і держави по-різному, неоднаково сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії — Стефан Яворський, Феофан Прокопович.

Стефан Яворський — професор Києво-Могилянської академії, в своїх працях відображав події в суспільному житті в Україні та Росії, рішуче протестуючи проти соціального та національного гноблення. Проблему державності та права С.Яворський розглядає під впливом ідей Платона і Аристотеля.